Антропология
План
Формування людини сучасного фізичного типу
Антропологічний склад українського народу
Формування людини сучасного фізичного типу
Людина розумна (Homo Sapiens) — вид живих організмів, що на сучасному етапі існування живого знаходиться на найвищому щаблі розвитку і зайняв його в результаті довгого і складного процесу історико-еволюційного прогресу (антропогенезу).
У зоологічній системі вид людина розумна належить до підтипу хребетних, класу ссавців, ряду приматів, родини гомінід. Найближче споріднені з людиною (за даними порівняльної анатомії, фізіології, молекулярної біології, імуногенетики, патології і ін.) людиноподібні мавпи, особливо африканські шимпанзе і горила. З ними людину зближують такі анатомічні особливості, як відносно великий головний мозок, п’ятипала хапальна кисть з плоскими нігтями і великим пальцем, що протиставляється, і ін. Відмінності ж між людиною і рештою приматів стосуються переважно будови рухового апарату і розмірів, борознуватості кори та загального та розвитку головного мозку.
Серед людиноподібних істот людина вирізняється найвищим ступенем розвитку психіки і влаштованістю суспільного життя; людина єдина володіє розвиненою культурою і здатна до її створення. Вирізняючою особливістю людини є свідомість, що сформувалася на основі суспільно-трудової діяльності.
Дуже високий ступінь гомології ДНК людини і шимпанзе — не менш 90% схожих генів. Проте в морфологічному відношенні людина вельми відрізняється від людиноподібних мавп пропорціями кінцівок (подовження ніг порівняно з руками), S-подібною формою хребта з виразними вигинами в шийному й поперековому відділах, особливим розташуванням і розвитком деяких м’язів у зв’язку з прямоходінням, низькою розширеною формою тазу, сплощенням в передньозадньому напрямі грудної клітки, склепінчастою стопою з масивним і приведеним великим пальцем при деякій редукції решти пальців, наявністю повного зіставлення великого пальця кисті, сильним розвитком папілярних візерунків на пальцьових подушечках рук.
Для людини характерні.
Лінія еволюції людини характеризувалася прямоходінням, поступовим вдосконаленням руки як органу праці, ускладненням будови мозку і прижиттєво виникаючих форм поведінки. При цьому морфологічна еволюція гомінідів мала нерівномірний, «мозаїчний» характер. Так, спочатку сформувався комплекс ознак, пов’язаних з прямоходінням (не пізніше 3 млн років тому, а можливо, і значно раніше), тоді як об’єм мозку у цих найдавніших гомінід був порівняно невеликий (менше 800 см³), а рука ще багато в чому зберігала мавп’ячі риси. Ймовірно, не було повного паралелізму і в темпах морфологічної та біохімічної еволюції. Згідно з поширеною точкою зору, лінія людини відокремилася від загального з мавпами стовбура не раніше 10 і не пізніше 6 млн років тому. Перші достовірні представники роду Homo з’явилися близько 2 млн років, а сучасна людина Н. sapiens — біля 160-180 тис. років тому. Найдавніші сліди трудової діяльності датуються 2,5-2,8 млн років (знаряддя з Ефіопії).
Всі сучасні люди належать до одного виду, в межах якого виділяється декілька основних рас. Специфікою індивідуального розвитку людини є подовження періоду дитинства з вираженим стрибком швидкості росту через статеве дозрівання. Співвідношення тривалості дитинства та загальної тривалості життя у людини становить 1:5 проти 1:6–1:13 в інших приматів.
Статевий диморфізм людини виявляється в:
Разом з цим спостерігаються відмінності в деяких фізіолого-біохімічних характеристиках (багато гормонів, гемоглобін, силові м’язові характеристики і ін.).
Н. sapiens — широко, хоча і нерівномірно розселений по Землі (панойкуменний) вид, що включає численні популяції, представники яких дають при змішуванні плодовите потомство і виявляють значну фенотипову мінливість, яка до певної міри пов’язана з морфофункціональною адаптацією (найвиразніші прояви останньої спостерігаються в районах з екстремальними умовами середовища — Арктика, екваторіальні райони, високогір’я і ін.). Біологічна адаптація людини специфічна, бо полягає в збереженні не тільки її біологічних, але і соціальних функцій, і здійснюється при значній (і далі зростаючій) ролі соціального чинника. Процес еволюції гомінідів супроводжувався поступовим звуженням дії природного відбору через виникнення і розвиток суспільств, законів і створення нового, «штучного» місця існування.
В ході гомінізації відбувалося зменшення плодючості, подовження періоду дитинства, уповільнення статевого дозрівання, зростання тривалості життя одного покоління. Генотип людини забезпечує можливість сприйняття соціальної програми, а повна реалізація його біологічної організації можлива лише в умовах соціального середовища.
Після появи людини сучасного типу суспільно-історичний розвиток вже не визначається змінами біологічних властивостей людини. Але стабілізація фізичного типу людина відносна: в межах видового, «сапієнтного» комплексу можливі різнонапрямкові зміни морфофункціональних характеристик, що нерідко приймають форму «епохальних зрушень». Починаючи з мезоліту, неодноразово відбувалися такі коливання в довжині тіла, масивності скелета, формі голови і ін. Вони можуть виражатися і в змінах темпів онтогенезу (акселерація). У сучасної людини вплив на ці процеси як біологічних, так і соціальних чинників в їх складній взаємодії безперечний. Питання про можливість направленої дії людини на свій генофонд вельми складне і не може вирішуватися однозначно, воно представляє не тільки науково-технічну, але і, в першу чергу, соціально-етичну проблему.