Характеристика роботи

Курсова

Кількість сторінок: 52

Платна робота

Ціна: 300.00грн.

Замовити роботу

ЗМІСТ 

ВСТУП.. 3

РОЗДІЛ І.  СЛОВОВЖИВАННЯ В ПОЕТИЧНІЙ МОВІ ДМИТРА ПАВЛИЧКА   11

1.1. Слово як поетичний символ. 11

1.2. Асоціативність поетичного слова. 18

РОЗДІЛ II. АКТУАЛІЗАЦІЯ СЕМАНТИКИ СЛОВА В ПОЕТИЧНИХ ТВОРАХ ДМИТРА ПАВЛИЧКА.. 23

2.1. Павличкове слово у складі художніх тропів. 23

ВИСНОВКИ.. 39

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 42

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА.. 46

ДОДАТОК.. 47

ВСТУП

Художня література дає нам чудові зразки постійного шліфування вислову. Загальновживані слова під пером митців, стаючи індивідуальними епітетами, метафорами, взагалі художньо-образними засобами, розкривають свій багатогранний зміст.

Норма художнього стилю відрізняється від загальнолітературних мовних норм. Письменник не обмежений тільки нормативним словником, він має право, продиктоване естетичними законами створення художніх текстів, архаїзмів, індивідуальних несподіваних висловів. Індивідуальна творчість письменників над мовою творів займає особливе місце в загальній мовній практиці. Звичайно письменник виступає носієм літературної мови, але він є і найактивнішим творцем національної мови в тому розумінні, що глибоко відчуває найтонші порухи народного слова, що в особистісному баченні відтворює багато разів пережите живе слово народу. Тому і є таким авторитетним слововживання письменників, коли йдеться про усталення моностилістичної норми.

Перо майстра виступає ніби чарівною паличкою, від дотику якої засвічуються новими гранями давно відомі лексичні скарби. Від незвичної сполучуваності слів народжуються індивідуальні епітети, метафори, які в поєднанні з емоційно вираженою думкою утворюють конденсовані засоби вираження - мовні знаки української національної культури.

Слово - важлива одиниця мовної комунікації. Воно є засобом як найточнішого викладу думки, так і її естетичного оформлення. Слово - основна значеннєва одиниця як конкретного художнього твору, так і загалом поетичного світосприймання. Це і основний структурний елемент поетичної мови. Саме в поетичній мові відбуваються різноманітні семантичні зміни у слові, орієнтованому на художнє відтворення відповідного змісту, і виникає образне значення - одна з необхідних і найважливіших умов поетичності. Але „поетична красота - се не є сама красота поетичної форми, ані нагромадження якихось нібито естетичних і гарних образів, ані комбінація гучних слів. Усі ті складники тільки тоді творять дійсну красоту, коли являються частями вищої цілості - духовної красоти, ідейної гармонії. А тут, як і на кожнім полі людської творчості, головним, рішучим моментом є власне та душа, індивідуальність, чуття поета" [69:428].

Поетична мова у традиційному розумінні - це мова всієї художньої літератури, а не тільки мова віршів. До характерних ознак поетичної мови вчені відносять особливу виразність і емоційність, своєрідну організованість, орієнтованість на естетико-емоційний вплив.

Основні положення такого погляду на поетичну мову були закладеш античними мислителями, зокрема Платоном і Аристотелем. Однак про поетичну мову як окремий об'єкт наукового вивчення у східнослов'янському мовознавстві можна говорити, очевидно, починаючи десь із другої половини XIX ст., з часу появи праць О.О.Потебні. Вони мали велике значення для висвітлення однієї з найважливіших проблем у теорії поетичної мови - питання про співвідношення понять „мова" і „поетична мова". „Мова, - писав О.Потебня, - не є тільки матеріалом поезії, як мармур - скульптури, але сама поезія, а між тим поезія в ній неможлива, якщо забути наочне значення слова" [46:325].

У праці „Естетика і поетика" лінгвіст висунув ідею символічності поетичного слова. Ґрунтуючись на понятті внутрішньої форми слова, ця ідея трактує поетичне слово як двопланове: з одного боку, воно співвідноситься з лексичною системою загальнонародної мови і матеріально ніби збігається з її елементами, а з другого - внутрішньою формою, своїм поетичним смислом і змістом спрямоване на символічну структуру літературно-художнього твору в цілому.

Саме в цьому вчений вбачає основу поетичного мислення, своєрідність поетичної мови як обов'язкової форми художнього твору. О.Потебня так розкриває природу зародження думки в слові: „Поезія не є вираз готового змісту, а, подібно до мови, могутній засіб розвитку думки" [46:327]. Він вважав поезію особливим способом мислення, а слово - ембріональною її формою, підкреслював, що поезія є всюди, де „говорять і думають" [46:332]. Секрет поетичності О. Потебня вбачав у тому, що число художніх образів твору не дорівнює великій кількості можливих значень.

Лінгво-естетичну концепцію поетичної мови О.Потебні у наш час дальше розвинув В.Русанівський, який вважає вчення О.Потебні про внутрішню форму слова найбільшим внеском у вітчизняне і світове мовознавство.

На думку В.Русанівського, вивчення всіх мікросистем мови, в тому числі поетичної, повинно починатися із з'ясування внутрішньої форми слова „Внутрішня форма, - вказує він, - це певна сторона його змісту, що вказує на те, як пов'язане дане слово з його найближчими попередниками і яка ідея вела до втілення нового значення в саме таку, а не іншу зовнішню форму - значущу, словотвірну та морфологічну, і зовнішньо-виражальну - фонетичну" [54:24].

Таке розуміння внутрішньої форми слова дає змогу встановити, „чому слово значить, чому його зміст невичерпний, чому змінюється значення слова і чому лексична семантика слова невіддільна від граматичного значення його" [54:31].

Розвиваючи далі лінгво-естетичну концепцію поетичної мови О.Потебні, Русанівський висловлює думку про те, що поезія у своїй найпростішій формі - це слово, що не втратило завдяки своїй внутрішній формі зв'язку з живим уявленням : „і в мініатюрі - слові, і в поетичному творі - вірші, пісні, поемі - центром образу є внутрішня форма, тобто одна з ознак загального значення, яка домінує над усіма іншими" [51:5].

У руслі загального розвитку літературної мови розглядали поетичну мову Л.Булаховський і І.Білодід.

Так, Л.Булаховський, багато уваги приділяючи естетичному напрямкові мовного розвитку, пов'язуючи з ним процес формування й постійного збагачення поетичних засобів вислову, так звані словесні „повстання" письменників відносив до явищ творчого порядку, однак не знаходив ті місця „заумні", а співвідносив досягнення художника на цьому шляху з рівнем його таланту і з загальними тенденціями мови до того, щоб з розвитком суспільства ставати все досконалішим засобом спілкування і передачі культурних цінностей" [8:446].

З таких позицій оцінюється мова як мистецтво, насамперед мова художньої літератури, в академічному курсі сучасної української літературної мови за редакцією І.Білодіда. У цій праці використовується поняття художньо-белетристичного стилю як таке, що найближче стоїть до теорії поетичної мови і поетики.

У російському мовознавстві поширення набула концепція поетичної мови як засобу спілкування мистецтвом. Основи її закладені в працях Виноградова, де дано найбільш повне пояснення суті поняття поетичної мови. На його думку, об'єктом науки про поетичну мову має бути „не сама мова, як особливе суспільне явище, а поняття про неї, або про її особливе суспільне застосування, створене під певним естетичним кутом зору" [11:29].

На думку В.Ващенка, поетична лексика, вживання якої в мові поезії спирається на більшу або меншу традицію, „входить до складу художньої лексики як один з її різновидів". Вчений вважає, що „у поєднанні з іншими видами художньої лексики або у протиставленні з ними, зокрема з розмовними елементами, виявляється підвищене стилістичне забарвлення поетичних слів, естетична їх вартість" [10:115].

Конкретні проблеми образності в поетичній мові, внутрішньої системності і динамічності стилю окремих творів і авторів у працях В.Виноградова органічно поєднувались з ідеєю дослідження, тонкого і точного вияснення конкретно-історичних мовних і стилістичних своєрідностей літературних напрямків, специфіки видів і жанрів словесного мистецтва.

Творчий аспект мови вважає предметом лінгвістичної поетики також В.Григор'єв, прихильник лінгвопоетики як спеціальної філологічної дисципліни. Він визначає поетичну мову як складну ієрархію всіх відомих підсистем національної мови у творчому вираженні всіх мовних засобів, у тому числі насамперед лексичних. У монографії „Поетика слова" вчений актуалізує потребу і закономірність принципового переходу від розуміння мови поетичної як мови художньої літератури до усвідомлення поетичної мови як знаряддя поетичного мислення, засобу формування й розвитку „поетичного світу" [15:44]. Григор’єв наголошує на об'ємних зв'язках поетичної мови як найбільш широкого поняття, мови художньої літератури як частини першого і літературної мови як певної частини обох понять.

Одним із основних аспектів вивчення поетичної мови є дослідження особливостей слововживання в ній, що базується на творчому використанні потенційної здатності слова до семантичного ускладнення.

Незважаючи на посилений в останні десятиріччя інтерес до так званої лінгвістичної поетики, в українському мовознавстві до останнього часу не було цілісного дослідження про семантику слова в сучасній поетичній мові. Певні спостереження, що містилися в лінгвістичній літературі, не давали цілісного уявлення про слово як основну значеннєву одиницю поетичного світосприйняття взагалі, конкретного художнього твору зокрема. Звичайно, були спроби дійти до суті поетичного слововживання як з позицій загально-мовних, так і з погляду індивідуально-творчого мовлення. Велику роботу щодо вивчення поетичного слововживання здійснили вчені інституту мовознавства їм. О.О.Потебні на чолі з С.Єрмоленко [7:209-211].

Розгляд способів і прийомів актуалізації слова у поетичному творі є головною метою навчального посібника В.Калашника „Особливості слововживання в поетичній мові" [28].

У цьому посібнику автор, опираючись в основному на традиційне розуміння поетичної мови естетично значущої, робить спробу узагальненого огляду тих змін, які відбуваються в семантичній структурі слова при його використанні в мові поезії. Маючи широкий погляд на поетичну мову, тобто вважаючи такою мову всієї художньої літератури і мову фольклору, вчений аналізує слововживання у віршовій мові, де слово особливо ускладнене і багатопланове.

Саме цей посібник служить теоретичною основою нашого дослідження особливостей слововживання в поетичній мові Дмитра Павличка, відомого українського поета, чия творчість стала „часткою історичної пам'яті, а отже, безсмертям, бо оживатиме з новими поколіннями" [26:131].

Творчий доробок Д.Павличка, його образну палітру розглядає у своїх дослідженнях Микола Ільницький. У книзі „На вістрі серця і пера" спадкоємність ідей і Ідеалів поета, його новаторство вчений розглядає в розділі „Поезія любові і ненависті" [27:263].

Несподівані резерви новаторства Д Павличка в сучасному поетичному процесі в Україні розкриті в монографії М.Їльницького „Багатогранність єдності" [25:240]. Аналізові ідейного і тематичного багатства поета, його образної палітри присвячений і нарис М.Їльницького „Дмитро Павличко" [26:196]. Аналізу творчості Д.Павличка, його вогненного слова присвячений розділ „Світло вогню і слова" в книзі критика Ярослава Мельника „Сила вогню і слова" [37:156-163].

В українському мовознавстві немає цілісного дослідження особливостей слововживання в поетичній мові Дмитра Павличка. Аналіз мовного поетичного мислення поета, його роботи над словом знаходимо у статті „Поезія Д.Павличка - жива історія мови" довідника

„Культура української мови" [33:240-243]. Розкриттю багатого метафоричного світу митця присвячена стаття Л.Пустовіт „Таємниця твого обличчя" [48:46-54].

Основною метою нашого дослідження є вияв семантичних змін у слові поетичної мови, до яких відносимо виникнення асоціативних значень, розширення символіки, семантичне оновлення слів як вживаних раніше в поетичному стилі, так і загально-мовних, наповнення їх новим, незвичним змістом.

Послідовному з'ясуванню названих вище завдань присвячені два розділи роботи. Перший розділ присвячений характеристиці асоціативності поетичного слова Д.Павличка, а другий розглядає прийоми семантики слова в складі художніх тропів. Аналізуємо такі важливі процеси лексичної семантизації, як зміщення акцентів у семантичній структурі слова, його фонетичне та інтонаційне увиразнення за внутрішніми законами віршованої мови.

Завдання:

1.виявити художні тропи в творчості Д.Павличка;

2.здійснити кількісно-якісний аналіз художніх тропів в творчості Д.Павличка;

3.з’ясувати метафоричне, метонімічне та асоціативно-образне підґрунтя художніх тропів в творчості Д.Павличка;

4.схарактеризувати функції і стилістичні особливості художніх тропів в творчості Д.Павличка.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що в ньому уперше в українському мовознавстві здійснено комплексний аналіз поетичної мови, особливості слововживання в ній, що базується на творчому використанні потенційної здатності слова до семантичного ускладнення.

Методи дослідження. Як основний у роботі використано описовий метод, доповнений застосуванням методів компонентного і трансформаційнго аналізу, моделювання та опозиції, які дозволили здійснити комплексний аналіз поетичних тропів в творчості Д.Павличка.

Предмет дослідження – поетична мова Д.Павличка, особливості слововживання в ній, що базується на творчому використанні потенційної здатності слова до семантичного ускладнення.

Об’єктом дослідження даної роботи є мовлення.

Джерело нашого дослідження - вибрані твори поета в трьох томах, зокрема збірки „Київські сонети", „Сонети подільської осені", „Таємниця твого обличчя" та поема „Вогнище". Саме в цих джерелах надруковані твори, які рекомендуються програмами середньої загальноосвітньої школи: Українська література для шкіл з українською і російською мовою навчання [47].

Так, програма, яку підготували Н.Волошина та О.Бандура рекомендує текстуальне вивчення таких творів Д.Павличка, як: „Коли помер кривавий Торквемада, „О, рідне слово, хто без тебе я?", „Коли ми йшли удвох з тобою..,", „Два кольори", „Дзвенить у зорях небо чисте...", „Я стужився, мила, за тобою", цикл „Вірші з Монголи"' („Полечу я до Монголії", „Між горами в долині білі юрти") [47:115-117].

Програма, затверджена вченою радою інституту літератури їм. Т.Г.Шевченка НАН України, визначає для текстуального вивчення твори збірок „Любов і ненависть", „Правда кличе", „Гранослов", поезії „Все так, як у Чурльоніса...", „Йдуть дуби купатись в морі...", „Поцілунки твої солоні", „Я стужився, мила, за тобою...", „Спіраль", „Вчителям і друзям", „Білі сонети", „Рубаї" [47:203-204].

Програма, підготовлена П.Кононенко та В.Неділько для обов'язкового вивчення твори „Ніч була ясна, я стежками біг", „Коли мені не допоможуть вірші...", „Коли ми йшли удвох з тобою...", „О, рідне слово, хто без тебе я?", „Якби я втратив очі, Україно", „Два кольори", поезії збірки „Таємниця твого обличчя"[47:315].

Саме ці твори, а також ті високохудожні поезії, що вивчаються за вузівською програмою, стали об'єктом нашого дослідження особливостей слововживання в поетичній мові Дмитра Павличка.

Обсяг і структура роботи: Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (69 позицій), списку використаних джерел (1 позиція).

Закрити

Слововживання в поетичній мові Дмитра Павличка

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.