Історія та основні причини виникнення ергономіки
План
1. Історія ергономіки.
2. Основні причини виникнення ергономіки.
2. Основні причини виникнення ергономіки
Поняття «ергономіка» (грец. ergon - робота і nomos - закон) вперше запропонував видатний польський природовипробувач Войтех Ястшембовський, який у 1857 р. опублікував у тижневику «Природа і промисловість» працю «Риси ергономіки, тобто науки про працю».
Ергономіку розуміють як галузь знань, яка комплексно вивчає трудову діяльність людини в системах «людина - машина - середовище» (ЛМС) з метою забезпечення її ефективності, безпеки і комфорту.
Термін «ергономіка» був прийнятий в Англіїу 1949 p., коли там створили Ергономічне дослідне товариство, члени якого стали шукати шляхи подолання характерного для окремих наукових дисциплін однобічного вирішення проблем раціональної організації праці. Появу ергономіки члени Товариства розглядали як наслідок зацікавленості дослідників з широким діапазоном знань в різних галузях у комплексному вивченні трудової діяльності, ось чому існування ергономіки повністю виправдане. Термін «ергономіка» був вибраний через те, що нова галузь знань не належить ні до однієї з наук, на основі яких вона розвивалась; крім цього, як будь-який термін, він повинен бути коротким, однозначним і поширюватися в інших країнах.
У США в 1957 р. виникло Товариство з вивчення «людського чинника» (humen factors), яке займається ергономічними дослідженнями.
У 1961 р. створили Міжнародну ергономічну асоціацію, до якої входять дванадцять національних і кілька міжнародних асоціацій. У Москві 28 липня — 1 серпня 1972 р. відбулась 1-а міжнародна конференція країн-членів РЕВ та СФРЮ з питань ергономіки, яка поклала початок співробітництву фахівців з ергономіки в рамках РЕВ. Один з основних напрямків, за яким здійснювалось це науково-технічне співробітництво, була проблема «Розробка наукових основ ергономічних норм і вимог». У рекомендаціях цієї конференції відзначають, що ергономіка вивчає функціональні можливості та особливості людини у (трудових процесах з метою створення таких умов трудової діяльності, які зроблять працю людини найпродуктивнішою і сприятимуть всебічному духовному та фізичному розвитку, забезпечать комфорт і безпеку працівникові, збережуть його здоров'я та працездатність.
У 1973 р. в роботі V-гo Міжнародного конгресу з ергономіки в Амстердамі взяли участь представники ЗО країн, у т. ч. й з усіх колишніх соціалістичних країн.
У 1962 р. у колишньому Всесоюзному науково-дослідному інституті технічної естетики (ВНДІТЕ) був створений відділ ергономіки. Він здійснював координацію робіт у галузі ергономіки і мав філіали у столицях колишніх союзних республік та у великих містах. У кожному з філіалів був відділ або лабораторія ергономіки, методичне керівництво якими здійснював відділ ергономіки ВНДІТЕ. В результаті цього на промислових підприємствах зросла кількість спеціалістів з ергономіки, їхні зусилля спрямовувались на модернізацію техніки і покращення умов праці, щоб послабити вплив негативних чинників, викликаних на деяких підприємствах монотонною та малозмістовною працею, пов'язаною з використанням недосконалої і застарілої техніки.
За рахунок широкого використання результатів ергономічних досліджень удосконалюються технологічні процеси цілих галузей промисловості.
Виникнення ергономіки - це природний процес у розвитку наукових знань. У ході цього процесу поряд з диференціацією наук відбувається їх інтеграція, взаємопроникнення. Ергономіка виникла на межі технічних наук, психології, фізіології та гігієни праці. Всі вони, за винятком технічних, вивчають один об'єкт - людину в праці з різних точок зору, але користуються різними методами [8].
Характерною рисою ергономіки є нерозривність технічного і «людського» аспектів. Ергономіка може сягати певних успіхів на межі трьох наук—фізіології, психології праці й анатомії. Однак справжній її прогрес і практичну цінність визначає рівень синтезу в ній «людського» та технічного аспектів.
Виникнення ергономіки як окремої науки пов'язане з тим, що для оптимізації умов складної трудової діяльності недостатньо використати деякі рекомендації з гігієни, фізіології і психології праці. Виникла необхідність в оптимізації систем «людина—знаряддя праці - виробниче середовище», у всебічному врахуванні людських та технічних чинників за умови досягнення заданої ефективності систем «людина - машина».
Передумовами виникнення і розвитку ергономіки стали проблеми, пов'язані з впровадженням й експлуатацією нової техніки та технології, і які неможливо вирішити засобами тільки технічних та медичних наук. Необхідно було узгодити рекомендації з психології, фізіології, гігієни праці, дизайну й об'єднати їх у загальну систему вимог до змісту і характеру праці в системі «людина - машина - середовище» (ЛМС). На основі теорії та методології такого об'єднання і виникла ергономіка.
Першою найсуттєвішою проблемою, яка посприяла виникненню та розвитку ергономіки, є недостатня ефективність системи ЛМС, що часто буває нижчою від розрахункової чи очікуваної. У багатьох випадках людина-оператор не може повністю використати весь потенціал системи через неузгодженість параметрів обладнання і можливостей людини працювати в умовах дефіцит часу й інформації, сильного впливу зовнішніх шкідливих чинників (шум. вібрація, випромінювання, забрудненість повітря), через недооцінку зацікавленості людини у використанні нової техніки. Незнання або ігнорування розробниками і конструкторами цих причин призводило до того, що зростання продуктивності нових систем "ЛМС" значно відставало від зростання потужності нової техніки.
Друга проблема системи ЛМС - зростання травматизму людей, які взаємодіють з технічними системами на виробництві, транспорті та в побуті. В цілому, якщо враховувати всі нещасні випадки в світі, пов'язані з використанням машин, обладнання, технічних засобів, то чисельність щорічно травмованих становить більш ніж 10 млн. чоловік, причому біля півмільйона з них помирає [26].
Аналіз причин травматизму показує, що він часто зумовлений помилковими діями людей, що пов'язані з вадами у конструкції техніки, засобів відображення інформації, органів управління машин і механізмів. Причиною помилки й аварії в системах ЛМС може бути відсутність чіткої фіксації органу управління, неприродний напрям руху педалей та ручок, їх неправильне розміщення, незручна для захвату форма рукоятки. Численні причини аварій у системах ЛМС свідчать про необхідність їх спеціального вивчення і розробки науково обгрунтованих методів їх недопущення.
Третя проблема трудової діяльності людини у системі ЛМС пов'язана з дуже високою плинністю кадрів. Головна причина кадрової нестабільності -незадоволеність працівника своєю працею, тим, як запроектований технологічний процес, як організоване його виконання. Задоволеність визначає ступінь збігу уявлення працівника про зміст, характер, організацію його праці з тим, як праця здійснюється в дійсності. Зараз посилюється тенденція до відмови робітників від важкої, небезпечної, брудної праці. Більше половини працюючих у системах ЛМС зорієнтовані на творчі елементи в праці. Дослідження показують, що малокваліфікована, нецікава, фізично важка праця не стимулює розвиток особистості працівника, обмежує його прагнення до духовного зростання.
Таким чином, дійсність показала, що науково-технічна революція є лише матеріальною передумовою для вирішення не тільки проблем проектування технічної частини системи ЛМС, а й змісту, характеру, організації праці, що задовольняли б працівників.
Четверта проблема сучасних систем ЛМС пов'язана зі зростанням кількості нервово-психічних захворювань, викликаних так званим "індустріальним стресом". На думку фахівців, у сучасних умовах збільшився вплив на центральну нервову систему на виробництві, у побуті, під час відпочинку чинників стресогенного характеру. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, у 65 країнах світу, де проживає більш ніж 3/4 населення Землі, на обліку в психоневрологічних закладах перебуває приблизно від 72 до 80 млн. психічно хворих, які потребують обов'язкового стаціонарного лікування, а прямі грошові витрати, пов'язані з лікуванням цих хворих, сягають ЗО млрд. дол. [26; 12]. Значна частина цих захворювань зумовлена темпами й особливостями організації сучасного виробництва. Конвеєрний спосіб виробництва, зростання "ціни помилки" працівника, ситуації невизначеності, раптовості, новизни, закладені у технологічний процес, стають причинами індустріального стресу та його наслідків - зростання нервово-психічних захворювань.
Цілком очевидно, що при проектуванні, впровадженні й експлуатації систем "людина — машина - середовище" потрібно враховувати реальні можливості людини, яка працюватиме у цій системі. Ергономіст повинен чітко уявляти розмір максимально допустимих фізичних, інтелектуальних та емоційних витрат, яких вимагає робота у конкретній технічній системі, і відповідно до цього коригувати дії інженера-розробника, інструктора, технолога.
Ергономічний підхід до вивчення трудової діяльності людини не дублює досліджень, що проводять у сфері фізіології, психології та гігієни праці, а спирається на них і доповнює їх. Більше того, вказані галузі повинні бути вдячні ергономіці за те, що вона яскравіше втілює їхні проблеми та сприяє інтенсивній їх розробці.
Ідеальному фахівцеві в галузі ергономіки, як справедливо зауважують Д. Мейстер і Дж. Рабідо [8], слід було би мати докторський ступінь у галузі експериментальної психології, ступінь доктора медицини, диплом інженера, ступінь магістра математики і т. ін., але такого поєднання в дійсності не існує. Проблеми ергономіки розробляють колективи спеціалістів, до складу яких залежно від характеру завдань, що їх потрібно вирішувати, входять психологи, філологи, гігієністи, художники-конструктори, архітектори, інженери різних спеціальностей.
Провідне місце у розробці проблем ергономіки займають психологи. У США 37% усіх спеціалістів, які працюють у галузі ергономіки, становлять психологи, 25,2 — інженери, 37,8% - педагоги, фізики, біологи, математики.
Серед учасників 1-ї Міжнародної конференції країн-членів РЕВ і СФРЮ з ергономіки (1972 p.) психологів було 22,6%, фізіологів та антропологів -21,7, інженерів - 20,7, медиків - 12,7, економістів - 9, дизайнерів - 5, математиків -1,9 і соціологів -1,5% [8; 17].
Основні поняття ергономіки зосереджені в ГОСТ 26387-84 система "людина-машина". Терміни і визначення ".Система "людина-машина"(СЛМ) за цим стандартом - це система, яка складається з людини-оператора (групи операторів) та машини, за допомогою якої він здійснює (вони здійснюють) трудову діяльність. Людина-оператор (оператор) - людина, яка здійснює трудову діяльність через взаємодію з предметом праці, машиною і зовнішнім середовищем за допомогою інформаційної моделі й органів управління. Машиною в СЛМ називають сукупність технічних засобів, що використовує людина-оператор у процесі трудової діяльності. Діяльність людини-оператора - це процес досягнення поставленої СЛМ мети, який складається з упорядкованої сукупності дій людини.