загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 16

Безкоштовна робота

План

1. Види і форми страхових правовідносин

2. Правила страхування

3. Поняття, зміст і основні вимоги до страхових договорів

Використана література

1. Види і форми страхових правовідносин

З економічної точки зору відносини страхування можуть розглядатися як особливі замкнені відносини з приводу перерозподілу, пов'язані відшкодуванням матеріального чи іншого збитку і з наданням грошової допомоги страхувальникам. Ці відносини в процесі страхування охоплюють всіх страхувальників при формуванні і використанні відповідного страхового фонду, оскільки кожний з них сплачує страхові внески, а виплати страхового відшкодування і страхових сум здійснюються окремим потерпілим страхувальникам за рахунок всіх інших.

Як бачимо, між всіма страхувальниками є тісні взаємозв'язки, природа яких має виключно майновий, економічний зміст, проте ці відносини не можуть бути практично втілені без фіксування правил їх реалізації, що здійснюється за допомогою правових засобів. Відтак, економічні відносини страхування, врегульовані правовими нормами, набувають правової форми, тобто стають правовідносинами.

Правовідносини страхування регулюються нормами різних галузей права, проте їх можна згрупувати залежно від предмету регулювання у дві основні групи.

Перша група — відносини, що виникають з приводу організації страхової справи, тобто діяльності страховиків, їх взаємозв'язку з банками, бюджетом, органами державного управління. Ця група відносин врегульована нормами адміністративного, фінансового, кримінального і інших галузей та підгалузей права. Друга група - правовідносини, що регулюють власне страхування, тобто процес формування і використання страхового фонду. Це відносини, що регулюються, на наш погляд, нормами цивільного права.

В науці цивільного права цивільні правовідносини визначаються ж майнові та особисті немайнові відносини, врегульовані нормами між цивільно-правовими, майново-відокремленими, юридичне рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, які виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.162 У даному визначенні відображаються специфічні ознаки, притаманні цивільно-правовим відносинам.

Страхові правовідносини за своїм змістом є також майновими правовідносинами, оскільки пов'язані з переходом матеріальних благ від одних суб'єктів (страхувальників) до інших (страховиків) і можливим переходом матеріальних благ від страховиків до страхувальників.

Специфікою страхування є те, що з його допомогою реалізуються страхові послуги або інакше страховий продукт. В економічній літературі широко застосовуються обидва ці поняття, що взаємо заміняють одне одного, що призводить до змішування цих понять. Питання про те, що ж все-таки реалізується за допомогою страхування, викликало дискусію в науковій літературі.

С. Є. Серкісов говорить про страховий продукт, К. Н. Пилов вважає, що страхування відноситься до сфери обміну, оскільки воно не надає послуг. Вбачається, що таке тлумачення значно звужує сферу дії страхування і є невмотивованим, оскільки, останнє безпосередньо не пов'язане ні з виробництвом, ні з обміном.

Сучасна класифікація галузей народного господарства відносить страхування до сфери послуг. Це є закономірним, оскільки продуктом страхування є страхові внески і виплати, і саме різниця між обсягом страхових внесків та виплат є основним фінансовим результатом діяльності страхових компаній та страхування в цілому.

Виходячи з вищевикладеного, слід зазначити, що поняття страхової послуги є ширшим за поняття страхового продукту, а тому говорячи про те, що реалізується з допомогою страхування, слід вжити поняття "страхова послуга", натомість поняття "страховий продукт" доцільно вживати, говорячи про конкретний вид страхування.

Таким чином, страхові правовідносини пов'язані з наданням страховиком страхувальнику страхової послуги, тобто є по своїй суті майновими правовідносинами.

Другою ознакою цивільних правовідносин є юридична рівність та майнова відокремленість їх учасників. У страховому правовідношенні з страхування зобов'язана особа не підпорядковується уповноваженій, а пов'язана з останньою лише взятими на себе зобов'язаннями. Це притаманно і обов'язковому страхуванню. Відтак, учасники страхових правовідносин -фізичні та юридичні особи є юридичне рівними. Кожен з таких учасників наділений відповідним майном, що належить йому на певній правовій підставі, тобто є майново-відокремленим.

Третьою специфічною ознакою цивільних правовідносин є особливі підстави їх виникнення. Суб'єктивні права та обов'язки учасників цих правовідносин виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів.

О. А. Красавчиков зазначав, що під юридичними фактами розуміють факти реальної дійсності, з наявністю чи відсутністю яких норми цивільного права пов'язують юридичні наслідки, тобто виникнення, зміну чи припинення Цивільних прав та обов'язків.

Що ж буде тим юридичним фактом, з яким закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення страхових правовідносин?

Особливістю правовідносин зі страхування є специфіка юридичних фактів, Що призводять до руху страхового правовідношення. До юридичних фактів відносяться не лише дії осіб, до їх числа входять також певні явища природи, Що певним чином впливають на суспільні відносини, як то стихійне лихо, внаслідок якого стався нещасний випадок чи смерть застрахованого. В такому разі вони стають страховим випадком і тягнуть за собою зміну чи припинення страхових правовідносин.

Проте невірним буде твердження про те, що такі події можуть бути юридичним фактом, який породжує страхові правовідносини. Юридичні факти - це явища, що вже настали, або дія яких продовжується до даного моменту Явище або обставина, яка не мала місця в дійсності, навіть за умови, що настання такої не викликає сумніву (чого не можна сказати про страхові випадки), не може розглядатися юридичний факт. Вона стає ним лише з моменту, коли втілюється в дійсності, а на майбутнє може бути встановлена лише та чи інша міра поведінки, зобов'язання здійснити ті чи інші дії. Фактом що має правове значення, у даному випадку є згода сторін, а не ті обставини що настають в ході виконання даного зобов'язання.

Таким чином, страхова подія має настати після укладення договору страхування. В даному випадку договір страхування і страхова подія є юридичними фактами, проте вони породжують різні наслідки. Договір є фактом, що породжує страхове правовідношення, тоді як страхова подія зумовлює його подальший рух, оскільки лише з настанням страхової події у страховика виникає обов'язок здійснити виплату страхової суми.

Наступною рисою цивільних правовідносин є специфіка порядку і способів захисту порушених прав. У страхових правовідносинах їх учасники у випадку порушення належних їм прав звертаються до суду шляхом пред'явлення позову.

Таким чином, страхові правовідносини виникають між юридичне рівними, майново-відокремленими фізичними та юридичними особами на підставі юридичних фактів.

Як бачимо, страховим правовідносинам притаманні всі ознаки цивільних правовідносин, а тому їх можна віднести до цивільно-правових. В той же час, страхові правовідносини мають ряд особливостей, які дозволяють виділити їх в окрему групу. Ці особливості зумовлені специфікою елементів страхового прововідношення та їх місцем у системі цивільних правовідносин.

Як вже зазначалося вище, страхові правовідносини виникають в зв'язку з перерозподілом матеріальних благ, тобто по своїй суті є економічними відносинами, що пов'язані з рухом грошей. В теорії цивільного права такі відносини називаються майновими правовідносинами в галузі товарообігу (зобов'язальними правовідносинами). В системі зобов'язальних правовідносин страхові правовідносини, зважаючи на їх специфічні риси, відносяться до зобов'язань по наданню послуг.

Відтак, місце правовідносин страхування в системі цивільних правовідносин вбачається наступним. Страхові правовідносини є майновими, зобов'язальними правовідносинами по наданню послуг.

Таким чином, правовідносини по страхуванню можна визначити як зобов'язальні правовідносини, у яких одна особа - страхувальник - зобов'язана сплачувати другий і наступні страхові платежі; повідомити страховику про всі обставини, що мають суттєве значення для оцінки страхового ризику па про настання страхового випадку і має право на отримання страхової суми У разі настання в його житті чи в житті застрахованого подій, що призводять до значних грошових витрат, а інша особа — страховик - зобов'язана здійснити виплату страхової суми страхувальнику чи вказаній ним особі.

Варто відрізняти страхове правовідношення від інших, подібних правових явищ і понять. Насамперед необхідно провести розмежування між страхуванням, з одного боку, і грою, парі і лотереєю, з іншої. Незважаючи на наявність загальних ознак (угоди, сплата заздалегідь установленої грошової суми, стягування з учасників правовідносин визначеної плати й ін;), страхування має відмінні риси. В. Й. Сєрєбровський вважає, що ціль страхового зобов'язання дає можливість відмежовувати поняття страхування від лотереї, гри і парі. Основна мета страхування - ідея "загального забезпечення можливої потреби" на випадок настання для страхувальника або вигодонабувача несприятливих наслідків.

Далі, названий вчений відзначає, що при обґрунтуванні теорії забезпечення треба брати до уваги не ті наслідки, що можуть наступити для страхувальника, а ті цілі, якими він керується при укладанні договору страхування. Так, при страхуванні майна страхувальник бажає забезпечити себе від можливої шкоди. Укладаючи договір страхування від нещасних випадків, страхувальник має на меті економічного забезпечення на випадок погіршення свого матеріального становища унаслідок втрати або зменшення працездатності. Якщо при цьому страхувальник одержить відоме збагачення, то останнє не суперечить такій основній меті.

На думку Ю. Б. Фогельсона, "гра, парі і лотереї принципово відрізняються від страхування тим, що в них відсутня захист інтересів учасників. Інтерес у відношенні визначених грошових сум з'являється в учасників ігор, парі і лотерей тільки після вступу в гру, висновки парі, покупки лотерейного квитка. До "вступу в гру інтерес в учасника відсутній і вступ у гру не є формою захисту інтересу".

Думаємо, що правова мета в договорі страхування—забезпечити відновлення тих втрат, які страхувальник (вигодонабувач) поніс в результаті настання страхового випадку. Саме в цьому знаходить своє вираження внутрішнє воля особи, що приймає участь в угоді.

В цивільному кодексі України не врегульовано проведення ігор і укладення парі, проте такий інститут є у російському цивільному законодавстві (гл. 58 ЦК РФ) і ми можемо проаналізувати даний інститут на його прикладі. За загальним правилом, сформульованому в ст. 1062 ЦК РФ, вимоги, зв'язані з організацією ігор і парі або участю в них, не підлягають судовому захистові. Навряд чи можна погодитися з думкою, що до вступу в гру або парі в учасника не має відповідного економічного інтересу. Він (інтерес) є присутнім на всіх стадіях договірного процесу. Однак при укладенні угоди (договору) інтерес стає її елементом.

Інше питання, що судовий захист учасника гри або парі здійснюється тільки у випадках, передбачених законом. Відповідно до п. 5 ст. 1063 ЦК РФ при невиконанні організатором ігор обов'язку по виплаті виграшу учасник гри або парі вправі жадати від організатора ігор виплати виграшу, а також відшкодування збитків, заподіяних порушенням договору з боку організатора.

Нагадаємо також, що не допускається страхування збитків від участі іграх, лотереях і парі (ст. 928 ЦК РФ).l69

Так само до укладання договору страхування страховий інтерес не об'єктом страхового правовідносини і не підлягає судовому захистові.

Близькими за значенням до страхового правовідношення є відносини поручительства і гарантії, для яких страхування є альтернативою. На практиці розвиток одержало страхування ризику неповернення банківського кредиту.

Визначальні відмінності даних зобов'язальних правовідносин виявляються на рівні самої угоди. Порівняння угод страхування і поручительства виділу їхні наступні відмінності. При страхуванні присутнє основне зобов'язання по сплаті страхового відшкодування і зустрічне — по сплаті страхового внеску Іншими словами, страхування є двосторонньою угодою. При поручительстві присутнє тільки одне основне зобов'язання, у зв'язку з цим договір поручительства є одностороннім, де одна сторона тільки несе обов'язок, а інша — тільки має право. Поручительство є акцесорною угодою, тобто угодою, щ0 залежить від основної — по який приймаються міри забезпечення. На відміну від неї договір страхування - - цілком самостійна угода. Поручительство відноситься до безоплатних угод і цим відрізняється від страхового правовідносини, де страховий внесок є оплатою за страхування. Ті ж аргументи стосуються і банківської гарантії, що теж є додатковим зобов'язанням.

Накопичувальне страхування життя дуже схоже на строковий банківські вклад. В обох випадках накопичується визначена сума, що через зазначений в договорі час виплачується з відсотками. Різниця між ними виявляється в наявності випадковості, що у накопичувальному страхуванні життя присутня, а в строковому банківському вкладі - немає. Крім того, за договором банківського вкладу (ст. 1058 ЦК ) однією зі сторін ( та, що прийняла вкладника грошову суму) обов'язково є банк. Дана діяльність відноситься банківського і цілком заборонена страховикові.

Існує принципове розходження між страховими і рентними правовідносинами. За договором ренти одержувач ренти передає іншій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти зобов'язується в обмін на отримане майно періодично виплачувати одержувачеві ренту у виді визначеної грошової суми або надання засобів на його зміст в іншій формі (ст. 731 ЦК). У свою чергу, в особистому страхуванні часто страхову виплату роблять у формі регулярних платежів (ануїтета). Однак якщо за договором ренти ануїтети виплачуються в обмін на передане майно, то в страхових правовідносинах — на страхову суму.

З іншого боку, за договором особистого страхування страховик зобов'язується виплатити страхувальникові одноразово або виплачувати періодично обумовлену договором суму у випадку заподіяння шкоди життя або здоров'ю самого страхувальника або застрахованої особи, досягнення ЇМ визначеного віку або настання іншого передбаченого договором події.

Стосовно до договору ренти немає подібних обмежень у частині передачі майна у власність платника ренти.

Договір ренти, будучи самостійним видом цивільно-правового договору, трохи тяжіє до договору купівлі-продажу, оскільки належить до числа поговорів, спрямованих на відчуження майна. Це дозволило законодавцеві поширити на рентні відносини, зв'язані з передачею майна і з оплатою, правила про купівлю-продаж, а у випадку, коли майно передається без оплати, правила про договір дарування (ст. П. 2 ст. 734 ЦК ). При цьому відповідні правила застосовуються до рентних відносин з урахуванням розпоряджень гл. 56 ЦК, а також суті договору ренти.