загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 5

Безкоштовна робота

Процес соціальної роботи, тобто те, в якій по­слідовності відбувається втручання соціального працівника в ситуацію клієнта, передбачає певну динаміку. Тому його не завжди легко поділити на фази і не завжди він прохо­дить усі ці фази від початку до кінця.

В основі процесу соціальної роботи - стосунки з клієнтом. Кожен випадок є неповторним. Разом з тим, процес соціаль­ної роботи має свою логіку. Адже працюючи з індивідами, родинами, групами, громадами, соціальні працівники хоча й дотримуються різних, інколи суперечливих між собою теорій людської поведінки й заснованих на них моделей практики, застосовують численні стратегії втручання та до­помагають відмінним між собою клієнтам, прагнуть досяга­ти ключової мети соціальної роботи - піднесення якості життя своїх клієнтів. Зрозуміло, що до цієї мети можна йти різними шляхами й досягати її різним чином

У зарубіжній літературі описано кілька підходів до визна­чення процесу соціальної роботи:

1) раціональний (лінійний) підхід;

2) покроковий (інкрементальний, аналітичний) підхід;

3) практичний підхід.

У сучасній соціології окреслились два підходи до аналізу соціологічної структури особистості – нормалізаційний та функціональний. Суть нормалізаційного підходу полягає в тому, що він допомагає віднайти ті найсуттєвіші ознаки, яким особистість має відповідати в ідеалі. Серед нормативних елементів особистості є світогляд, духовне багатство, висока мораль. Такий прогностичний підхід до особистості мало сприяє вирішенню конкретних науково – практичних завдань. За цієї умови більш конструктивним є функціональний підхід до визначення соціологічної структури особистості. Разом з тим нормалізаційний підхід об’єднує в собі всі підходи, особливо в соціальному обслуговуванні клієнтів.

Нормалізаційний підхід виходить із того, що коли людина відчуває або усвідомлює потребу в допомозі та має по­требу в послугах, вона стає клієнтом соціальної роботи і проходить разом з соціальним працівником цикл, що скла­дається з кількох окремих послідовних фаз, які утворюють процес допомоги або процес розв'язання проблеми.

Таблиця 1. Фази процесу соціальної роботи

І ФАЗА Початкове оцінювання Підготовка. Налагодження контакту. Збір інформації Аналіз інформації: потреби, проблеми, переваги й обмеження
II ФАЗА Планування допомоги Узгодження (договір) з клієнтом мети, завдань та плану заходів. Вибір теорії, методів, ресурсів, ролей, часу, методів роботи Прийняття рішень
III ФАЗА Виконання Клієнт використовує свої вміння та навич­ки соціального працівника. Соціальний працівник діє від імені клієнта. Перегляд (моніторинг, поточне оціню­вання)
IV ФАЗА Кінцеве оціню­вання Визначення ефективності результатів та порівняння їх з цілями. Обговорення процесу допомоги: оцінка стосунків, вартості, продуктивності. Самооцінка соціального працівника

Часто процес проходить одне коло. Наприкінці запланованої роботи може виникнути інша проблема, і соціаль­ний працівник може продовжити співпрацю з клієнтом. Ситуація може змінюватися, і тоді виникає потреба повер­нутися на якусь попередню фазу й переглянути прийняті рішення. Нарешті, в процесі роботи актуальність заплано­ваної мети може зникнути. Цей факт яскраво свідчить про те, що в соціальній роботі процес є набагато важливішим за результат.

Не завжди один і той самий соціальний працівник є відповідальним за всі фази процесу. Інколи оцінювання си­туації та планування догляду належить до компетенції од­них фахівців, а виконання плану (надання послуг) – інших. Проте важливо, аби в соціальній службі зберігалася безперервність у роботі й була створена система відповідаль­ності за конкретного клієнта, котрий звернувся до цієї служби.

Ці чотири фази є властивими не тільки для індивідуаль­ної соціальної роботи. Наприклад, процес роботи в громаді схожий на процес індивідуальної соціальної роботи.

Визначення проблеми

Збирання інформації
Здійснення перших контактів
Обговорення умов
Вибір моделі дій
Впровадження та координація дій
Здійснення втручання
Припинення роботи, спрямованої на зміни

Йдеться про контакти; аналіз, планування; роботу з група­ми у громаді; вихід за межі громади, залучення засобів масової інформації тощо.

Деякі автори пропонуюсь дещо інший, хоча й схо­жий опис процесу соціальної роботи, який можна застосо­вувати у різних формах роботи.

Загалом, лінійна модель зосереджена на цілях і наслід­ках (продукції). Тому її часто називають раціональною, бо вона орієнтована на вирішення проблем; при цьому наго­лос зроблено на пошук технічного й оптимального (раціо­нального) методу розв'язання певної проблеми; вона передбачає структурний аналіз існуючої проблеми, визначення цілей та пріоритетів, визначення альтернатив та інструментів, вибір найкращого варіанту. Здійснення заходів має зворотний вплив на розуміння проблеми.

Покроковий (інкрементальний) процес соціальної роботи не розглядає довгострокових цілей і альтернатив; у його рамках здійснюють поступові зміни, виходячи із ситуації, що склалася. Цей підхід наголошує на аналізі та поміркованості. На відміну від підходу, що відштовхується від проблеми, нормалізаційний підхід є інтерактивним, дозволяє багатьом елементам взаємодіяти, у ньому роль відіграє досягнення компромісу між суб'єктами соціальної роботи. Такий підхід застосовують, наприклад, при використанні зосередженої на завданні моделі.

Нормалізаційний підхід до визначення процесу соціальної роботи ґрунтується на діалозі. Він не починається з форму­лювання цілей. У діяльності може не бути попереднього знання стосовно адекватних стратегій втручання та методів роботи, за допомогою яких можливо передбачити; кінцевий результат. Соціальні працівники відштовхуються від зобов'я­зання сприяти добробуту і застосовують різноманітні уяв­лення та ідеї таким чином, щоб дійти до розуміння постав­леного завдання. Кінцевий результат передбачається на ос­нові розгляду засобів, придатних у кожному конкретному випадку. Коли соціальні працівники разом з клієнтами роз­мірковують, чого вони .хочуть досягти, то перебирають шля­хи, як це можна зробити. Обдумування шляхів може на­штовхнути на щось таке, що стане новою метою. Таким чи­ном відбувається постійна взаємодія між цілями й засобами, зберігається відкритість до альтернативних ідей та пос­тійний пошук істини. Такий процес, скажімо, досить часто є властивістю гуманістичних моделей соціальної роботи.

Отже, вибір підходу до процесу соціальної роботи за­лежить від теоретичної моделі, якої дотримуються соціаль­ні працівники, від обраної стратегії втручання та методу соціальної роботи.

Інколи в соціальній роботі виникає загроза застосуван­ня шаблонів і усталених процедур, орієнтації на бюрокра­тичні вимоги й теоретичні знання, яка заступає потребу ґрунтовно розібратися в ситуації клієнта і забезпечити право клієнта на самовизначення. Добре побудований про­цес соціальної роботи повинен убезпечити від рутинного, шаблонного застосування стратегій і тактик втручання, а також методів соціальної роботи.

У науковій літературі із соціальної роботи відбу­ваються дискусії стосовно визначення методів, форм та рівнів соціальної роботи, а також стратегій втручання та соціальних технологій.

Соціальні працівники, що діють у рамках гуманістичної моделі під час застосування нормалізаційного підходу в соціальній роботі, намагаються насамперед переконати клієнта у своїй щирій зацікавленості в його проблемах, позитивному ставленні до нього, вони прагнуть співпереживати його емоційне ставлення до певної ситуації чи світу в цілому. Суттєва риса цього підходу – недирективність до розв’язання проблем клієнтів. Соціальний працівник у процесі спілкування з клієнтом повинен донести до нього, що розуміння себе, а відтак і власних проблем, можливе тільки через розуміння ставлення до інших. Важливо переконати клієнта в тому, що кожна людина повинна знайти своє призначення в житті і – в разі потреби – допомогти визначитися з відповідною стратегією дій. Представники нормалізаційного підходу вбачають головні резерви в особистості самої людини, в початково закладених у неї силах добра, психічного здоров'я і бажання до самовдосконалення. Тому клієнтам відводять роль активних творців власного життя, стиль якого може бути обмежений тільки фізичними або спеціальними впливами.

Знання психології особистості за допомогою нормалізаційного підходу до цієї особистості впливає на глибину сприйняття клієнта соціальної роботи, встановлення і налагодження з ним робочого контакту, розуміння значущості його проблем, застосування методів допомоги у розвиненні здібностей клієнта до розв’язання власних життєвих конфліктів та подолання труднощів.