Зміст

1. Функції, структура, рівні соціальної роботи. Закономірності принципів соціальної роботи.

2. Професійна диференціація особистості соціального працівника

3. Практичне завдання. Соціальне обслуговування в соціальній роботі. Професійність соціального працівника

Використана література

1. Функції, структура, рівні соціальної роботи.Закономірності принципів соціальної роботи.

Соціальну роботу можна охарактеризувати як один із багатопланових і досить трудомістких видів професійної діяльності. Виходячи із змісту соціальної роботи і особливостей сфери діяльності соціального працівника, можна визначити такі про­фесійні функції:

  • аналітико-гностична (виявлення і облік на території об­слуговування сімей, неповнолітніх дітей, громадян, котрі потребують різної за видами і формою соціальної підтримки та здійснення стосовно їх патронажу);
  • діагностична (виявлення причин появи у громадян труднощів як за місцем проживання, так і за місцем навчання й роботи);
  • прогностична (програмування і прогнозування впливу на об'єкти соціальної роботи всіх соціальних інститутів суспільства, вироблення окремої моделі технології прогнозування і моделі поведінки об'єктів);
  • організаційна (організація і координація діяльності соціальних служб, відомств, організацій, різних державних недержавних структур щодо надання допомоги і соціальної підтримки людям, які їх потребують; здійснює планування­ щодо реалізації завдань соціальної політики; сприяє розвитку мережі соціальних інституцій по обслуговуван­ню і соціальній підтримці населення);
  • комунікативна(забезпечує налагодження взаємодії особистості, соціальної групи, які виступають клієнтами, та дер­жавних і недержавних організацій, волонтерів, спонсорів, соціальних партнерів);
  • активізаційна (сприяння активізації потенціалу можливо­стей клієнтів — окремої людини, сім'ї чи соціальної групи, які опинилися в складній життєвій ситуації; стимулювання їхніх зусиль на самодопомогу, самовдосконалення);
  • охоронно-захисна (сприяння захисту прав клієнтів і ство­рення умов для виконання ними своїх обов'язків по відношенню до держави, суспільства, спільноти, сім'ї, дитини; ор­ганізація правової просвітницької роботи серед населення з метою вивчення міжнародних і державних документів, які регламентують права, обов'язки, норми поведінки представ­ників різних груп об'єктів соціальної роботи);
  • посередницька (надання допомоги в налагодженні контак­ту з потрібними соціальними інститутами; виявляти ос­новні функції соціальних інститутів; виявляти шляхи та зміст роботи профільних установ у соціальній підтримці і допомозі; попереджувати, по можливості, появу конфліктів між клієнтами і державними органами чи соціальними інститутами);
  • соціально-терапевтична (вирішення проблеми соціально-терапевтичної допомоги клієнтам, організація соціально-терапевтичної допомоги, виявлення рівнів та форм соціально-терапевтичної допомоги, обґрунтовування доцільності надання соціально-терапевтичної допомоги);
  • корекційно-реабілітаційна (здійснення аналізу суб'єктів­них і об'єктивних можливостей щодо соціальної реабілітації­; організація корекційно-реабілітаційної роботи з різними клієнтами; вибір оптимальних видів корекції, виз­начення рівнів й ефективності корекційно-реабілітаційноїроботи, розробка методичних матеріалів для корекційно-реабілітаційної роботи);
  • попереджувально-профілактична (виявлення закономірно­стей і особливостей проблеми клієнта, приведення в дію соціально-правових, психологічних, соціально-медичних, педагогічних та інших механізмів попередження і подолан­ня негативних явищ, вибір і застосування ефективних форм соціально-профілактичної роботи, використання ме­тодів заохочення і покарання на засадах гуманізму, забез­печення клієнтів інформаційними матеріалами).
  • Перелік функцій може бути дещо розширеним, оскільки науковці і практики виявляють нові обов'язки соціальних працівників,нові проблеми людей різних соціальних груп і різного віку. Останнім часом набувають свого визнання такі функції соціального працівника, як:

  • соціально-педагогічна - це функція виявлення інтересів і по­треб у різних видах діяльності (культурно-оздоровчій, технічній і художній творчості, екскурсійно-туристичній тощо);
  • соціально-психологічна (проведення різного виду консуль­тацій і здійснення корекції міжособистісних відносин лю­дей у різних соціальних інститутах, надання допомоги у соціальній реабілітації всім, хто цього потребує);
  • • соціально-медична (організація роботи по проведеннюпрофілактики захворювань, допомога в оволодінні основами першої медичної допомоги, культури харчування; організація роботи по плануванню сім'ї, формування відповідального ставлення до репродуктивної і сексуаль­ної поведінки; сприяти формуванню здорового способу життя);

  • соціально-побутова (сприяння у наданні необхідної допомоги різним категоріям населення — інвалідам, людям похилого віку, молодим сім'ям тощо – у поліпшенні їхніх житлових умов, організації нормального побуту).
  • Зміст і особливість функцій, на думку Д.Д. Павленка, О.Й. Холостової, А.Й. Капської, М.П. Лукашевича, вмотиво­вують структуру і рівні соціальної роботи. Безперечно, структура соціальної роботи - це взаємообумовлення досить стійких зв'язків об'єкта, які забезпечують збереження цих основних влас­тивостей. З цих позицій можна розглядати структуру соціальної роботи, яка включає низку взаємопов'язаних компо­нентів: суб'єкт — зміст — управління-об'єкт та функції, які ре­алізуються в дії і пов'язують усі складові структури. У ролі домінанти, яка обумовлює структуру соціальної роботи, слід вважати державну систему соціальної роботи в Україні, до складу якої входять державні інститути (законодавча влада, су­дова влада та засоби масової інформації). Але при цьому слід за­значити, що центральні державні інститути через законодавчу ініціативу, бюджетну і кадрову політику, систему контролю та іншими засобами і способами впливають на всі ланки системи соціального захисту населення - управління праці і соціального міських і районних державних адміністрацій, трудові колективи.

    До таких державних інститутів можна віднести:

    Міністерства праці та соціальної політики, якому підпорядковуються по вертикалі 4 горизонталі різні відомства й організації (мережа центрів зайнятості, обласні і міські управління соціального захисту, територіальні центри обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян та ін.

    Міністерство охорони здоров'я, якому підпорядковують­ся всі заклади охорони здоров'я, медичні навчальні заклади різного рівня акредитації.

    Державний комітет у травах сім'ї та молоді, який включає Державний центр соціальних служб для молоді, обласні, міські та районні центри ССМ разом із спеціалізованими центра­ми у містах регіонах.

    Міністерство освіти і науки, якому підпорядковуються через інші державні структури різні загальноосвітні навчаль­но-виховні заклади, спеціалізовані щколи-інтернати, професійно-технічні заклади освіти тощо.

    Міністерство внутрішніх справ, під егідою якого функціонують спеціалізовані приймальники — розподільники, виховно-трудові колонії. Міністерство оборони, яке охоп­лює всі військові структури та навчальні заклади різного рівня акредитації, де здійснюється підготовка військових офіцерів.

    Міністерство надзвичайних ситуацій та у справах захис­ту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

    Соціальна робота може і повинна здійснюватись на різних рівнях: державному, регіональ­ному місцевому, індивідуальному.

    На державному рівні соціальна робота визначається, перш за все, законодавчою і соціальною політикою України. Саме у цьому масштабі соціальна робота представляється в її широкому розумінні. Перший рівень соціальної роботи, безперечно, визна­чає її характер і в більш вузькому розумінні.

    Зокрема, регіональний рівень, в основному, визначається її державним рівнем. Саме на регіональному рівні соціальна робота набуває більш конкретного спрямування; уточнюється її зміст, особливості і шляхи її реалізації. Цей рівень є передумовою ор­ганізації соціальної роботи у вузькому розумінні.

    Тему на місцевому рівні соціальна робота має досить чітко виражену спрямованість і конкретного об'єкта. Основні завдання реалізуються як державними, такі не державними службами, про­фесійними і не професійними працівниками.

    Проте соціальна робота має досить виразне спрямування не лише на соціальні групи клієнтів, а й на окремих індивідів, які по­требують особливої, конкретної допомоги. Це здійснюється уже на індивідуальному рівні, що обумовлює посилення ефективності соціальної роботи.

    Оскільки соціально педагогічна діяльність тісно взаємо­пов'язана з різними соціальними інститутами виховання та галу­зями суспільної практики, вона функціонує як розгалужена су­купність зв'язків та відносин в соціальній сфері. Тому її принци­пи представляють собою певну систему, до складу якої можна віднести: соціально-політичні; психолого-педагогічні; організаційні; специфічні принципи соціально-педагогічної діяльності.

    В соціально-політичних принципах містяться основні вимо­ги, що обумовлюють залежність і змісту соціальної роботи від соціальної політики держави стосовно дітей та молоді. До них в першу чергу належить принцип законності та прав людини, основне призначення якого полягає в забезпеченні дер­жавою та відповідними соціальними інститутами реалізації положень документів стосовно прав людини, ратифікованих нашою державою.

    Принцип державного підходу до завдань що реалізуються в соціальній і соціально-педагогічній діяльності підкреслює активну роль держави в постановці пріоритетних завдань та організації соціального виховання.

    Принцип зв'язку змісту і форми діяльності фахівця соціальної сфери з конкретними умовами життєдіяльності особистості чи соціальної групи має на меті адресну організацію допомоги та підтримки обумовлену соціально-економічними, соціально-політичними та соціально-культурними умовами макро- та мікро- середовища об'єкта соціально-педагогічної діяльності.

    Психолого—педагогічні принципи підкреслюють пріоритети і особистості в соціальній і соціально - педагогічній діяльності. Одним із провідних в цій групі є принцип сприяння самореалізації людини в усіх сферах її життєдіяльності.

    Принципи диференційованого та індивідуального підходу до об’єктів соціальної та соціально - педагогічної діяльності базується на відповідних принципах класичної педагогіки.

    Принцип цілеспрямованості полягає в тому, що фахівець повинен цілеспрямовано досягати професійної мети, впливаючи на свідомість, почуття, волю, вчинки людей.

    З попередніми тісно пов'язаний принцип системності. Соціальна і соціально-педагогічна діяльність завжди виступає як певний планомірний процес, що вимагає єдності форм, засобів, прийомів вирішення різних професійних завдань.

    Ефективність соціальної роботи значною мірою обумовлена особливостями реалізації організаційних принципів. Серед цієї гру­пи варто відзначити такі: принцип компетентності кадрів, перш за все, підкреслює обов'язковість професійної підготовки спеціалістів.

    Принцип інтеграції забезпечує координацію діяльності дер­жавних, громадських та інших організацій стосовно вирішення соціально - педагогічних проблем.

    Соціально-педагогічна діяльність також базується на тих принципах, реалізація яких забезпечує її функціонування як особливого виду педагогічної роботи.

    Специфічні принципи в першу чергу визначають основні ви­моги щодо надання соціальних послуг різним об’єктам соціально - педагогічної діяльності.

    Принцип гуманізму є стрижневим у всій соціальній і соціаль­но-педагогічній діяльності. Прин­цип гуманізму передбачає визнання людини найвищою цінністю і має на меті здійснення соціально-педагогічної діяльності на засадах альтруїзму, емпатії, людяності, прийняття особистості клієнта з усім його позитивом та негативом.

    Принцип незалежності означає, що об'єктами соціальної ро­боти є всі хто потребує допомоги та підтримки, виключаючи, дис­кримінацію за їх ідеологічними, політичними, релігійними, національними, віковими особливостями.

    Принцип клієнтоцентризму визнає пріоритет прав клієнта в усіх випадках, крім тих, в яких це суперечить правам та інтересам інших людей. В межах цього принципу слід розглядати суве­ренність та автономність клієнта.

    Принцип опори на потенційні можливості людини підкрес­лює активну роль клієнта у вирішенні власних проблем.

    Принцип конфіденційності означає, що в процесі про­фесійної діяльності спеціалісту стає відомо різноманітна інфор­мація, довірена йому клієнтом.

    Принцип толерантності полягає в тому, що соціальний працівник чи соціальний педагог працює з різними групами клієнтів, в тому числі з особами, яким він з різних об'єктивних та суб'єктивних причин не симпатизує.

    Принцип максимізації соціальних ресурсів виходить з того, що кожна держава виділяє певну кількість коштів на реалізацію соціальної політики. Завдання соціальних інститутів та їх працівників полягає в тому, щоб оптимально використати ці ре­сурси на ефективне вирішення соціальних проблем.

    Дотримання розглянутих принципів є однією з базових умов професіоналізму в практичній роботі спеціаліста соціальної сфери. 

    Характеристика роботи

    Контрольна

    Кількість сторінок: 21

    Безкоштовна робота

    Закрити

    Соціальна робота 8

    Замовити дану роботу можна двома способами:

    • Подзвонити: (067) 380–84–93, (097) 844–69–22 та (050) 297–73–76
    • Заповнити форму замовлення:
    Не заповнені всі поля!
    Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

    Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.