Соціальна робота 6
План
1. Стадії розвитку травматичного стресу, їх характеристика.
2. Контингент потерпілих від катастроф, мета його визначення. Головні принципи роботи психолога, який працює на місці катастрофи.
3. Суть процесу соціалізації особистості.
4. Система психологічного знання в соціальній роботі
5. Профілактична робота служби сім’ї та працевлаштування населення.
6. Зміст первинної допомоги потерпілому на місці катастрофи.
1. Стадії розвитку травматичного стресу, їх характеристика.
Травматичний стрес є цілісною адаптивною відповіддю на сильну травму. Як і всі види стресів, він розвивається у три етапи
Перший етаптриває 48 годин з моменту катастрофи. Інколи цейетап називають шоком.Зовні він може виявлятися як паніка:, як ступор чи як інфантилізація, регресія. У першому випад су реакцією виводу з патологічного стану є надання безперечних та чітких (інколи навіть грубих) команд, в остан-ньому5— надання опори, ласки людині, що шукає материнські турботи. В разі ступору можливі як один, так і другий варіанти.
На цьому етапі потерпілі майже ніколи не звертаються за допомогою до психологів. 80 % учасників травмуючих подій за сприятливих соціальних умов виходять зі стресу після першого етапу самостійно. Інші переходять до другого етапу.
Другий етаптриває, за різними даними, від одного місяця до півроку (деякі автори вважають, що навіть до дев'яти місяців). Він характерний для учасників масових катастроф. Це стадія, так би мовити, ейфорійного єднання потерпілих. За відсутності сприятливих для цього умов у окремих індивідів розвивається стан агресії. У разі ж єднання група демонструє агресію до навколишнього суспільства, але уникає реакції індивідуальної агресії.
Частіше за все потреба у психологічній допомозі потерпілими не усвідомлюється. На їхню думку, їм необхідна лише матеріальна допомога.
Приблизно 20 % учасників масової катастрофи мають на цій стадії ті чи інші порушення, пов'язані з: психосоматикою;
проблемою виконання службових обов'язків;
проблемами соціального життя (взаємодія з оточенням, виконання соціальних норм тощо);
сексуальними проблемами;
афективними розладами.
Парадоксально, але на цьому етапі фіксується найбільша кількість звертань по допомогу до психолога тих, хто "не вписався в ейфорійні братерства". Фахівці вважають, що це найбільш сприятливий час для надання швидкої та ефективної допомоги, здатної припинити розгортання ПТСП-синдрому.
Але й серед тих, хто не звернувся за психологічною допомогою, а перебував у стані "ейфорійного єднання", залишаються резерви та можливості самостійного подолання стресового стану. У більшості людей, що пережили другу стадію стресу (з одного боку, почуття єднання, а з іншого — порушення хоча б на одному з рівнів існування: соціальному, службовому чи особистому), наявне зменшення стресової симптоматики до закінчення названої стадії. При такому розгортанні подій наприкінці другої стадії можуть ще залишитися важкі сни та незначні афективні порушення, які з часом зникають без спеціальної допомоги. Але у частини потерпілих спостерігається інша динаміка симптоматики, коли порушення охоплюють чимдалі більше сфер життя. В середньому 3—8 % - загальної кількості потерпілих від масових катастроф не виходять зі стресу після другою етапу і переходять до третього.
Тривалість третього етапу не обмежена. Можливості самостійного подолання стресового стану на цій стадії хронічного стресу майже неймовірні. Цей етап і має назву ПТСП-синдрому. Повна його картина включає порушення вже усіх трьох рівнів життя: соціального, службового, особистого. Потерпілі часто усвідомлюють необхідність психологічної допомога, але важкий стан депресії не дозволяє звернутися по неї.
2. Контингент потерпілих від катастроф, мета його визначення. Головні принципи роботи психолога, який працює на місці катастрофи.
Для кваліфікованої діагностики фахівці користуються спеціальними методиками, опитувальниками, які розроблені на базі наведеного критерію. Не пряме використання критерію, а детальне вивчення картини психічних порушень кожного потерпілого за допомогою стандартизованих методик дає змогу запобігати помилок, пов'язаних як з неправильним розумінням змісту деяких запитань, так і з бажанням уникнути відповіді на деякі з них, тощо. Опитувальники розроблені з метою отримати найбільш вірогідну інформацію щодо стану хворого, з'ясувати, чи складаються окремі симптоми в єдину картину захворювання посттравматичним стресовим синдромом, встановити міру важкості розвитку синдрому (легка форма, середня чи важка).
Психологічна допомога у подоланні стресових та післястресових станів. Ефективність психологічної роботи пов’язана зі своєчасним визначенням контингенту потерпілих, якнайскорішим наданням допомоги на перших етапах для запобігання подальшого розвитку ПТСП. Особливо важливо це на першому й третьому етапах, коли потерпілі, як правило, не звертаються по допомогу до психолога і така допомога має бути їм запропонована. Таким чином, ПТСП-фахівці насамперед визначають контингент потерпілих від масової катастрофи, який може складатися з таких категорій:
сім'ї загиблих у катастрофі;
жертви катастрофи (поранені й ті, що дістали хронічні захворювання внаслідок катастрофи) та їхні сім'ї;
учасники катастрофи (ті, хто безпосередньо пережили катастрофу, але врятувалися без пошкоджень) та їхні сім'ї;
рятувальники (різні професійні підрозділи, що були задіяні у рятувальних роботах) та їхні сім'ї;
спостерігачі (як безпосередні, так і ті, хто став свідком подій за допомогою телебачення);
психологи.
Останнім пунктом попередньої підготовки рятувальників до роботи з потерпілими на першому етапі травматичного стресу є навчання психологів групи швидкого реагування, які мають входити до рятувальних загонів і перебувати на місці катастрофи протягом усіх рятувальних робіт. Фах психолога, який присутній в зоні аварії, має бути чітко позначений на одязі великими літерами. Щоправда, як уже зазначалося, в перші 48 годин після аварії потерпілі частіше за все не звертаються до психолога по допомогу. Виведенням урятованих у безпечну зону займаються не психологи, а добровольці Червоного Хреста. Але є робота й для психолога: до нього можуть звернутись інші рятувальники, аби привернути увагу до тих потерпілих, які, на їхню думку, потребують психологічної допомоги, чи за порадою стосовно загальних дій та команд потерпілим. Поряд із цим психолог на місці катастрофи мас наглядати за психічним станом самих рятувальників. Адже випадки шоку серед них — річ досить поширена. Отож, функція психолога — своєчасно помітити порушення стану рятувальника, щоб, по-перше, запобігти помилок у рятувальному процесі через неадекватні дії його виконавців; а по-друге, негайно допомогти рятувальникові подолати кризовий стан.
3. Суть процесу соціалізації особистості.
Провідною метою соціально-педагогічної роботи є соціалізація особистості, тобто засвоєння людиною системи знань, норм і цінностей, що дозволяють їй діяти як повноцінному члену суспільства.
Психологічні компоненти соціалізації включають етнопсихологічні, соціопсихологічні, групові й індивідуальні характеристики. Усі вони впливають на соціальне сприйняття змісту і процесу соціалізації особистості.
Включення в соціальну діяльність поступово формує ідеали особистості, її соціальне мислення. У процесі соціально забарвленої діяльності ( навчальна, трудова, художня, спортивна і ін. ) і самої соціальної діяльності формуються соціально-психологічні знання і досвід практичного спілкування. Органічною частиною психологічної моделі соціалізації особистості виступає формування соціальних почуттів, настроїв, направленості особистості.
Процес соціалізації вимагає високої власної активності людини. На її основі формуються здібності саморегуляції, що впливають на всі сторони особистості ( мотиви, інтереси, направленість, включеність у власну життєдіяльність, соціальну довіру і відповідальність ), що проходить соціалізацію.