загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 16

Безкоштовна робота

План

1. Ринок праці і зайнятість.

2. Становлення ринкової економіки.

3. Трудова мобільність.

4. Безробіття, його види та форми.

Використана література

1. Ринок праці і зайнятість.

Ринок (як загальне поняття) – це обмін, який здійснюється за законами товарного виробництва та обміну грошей і товарів. Ринок – загальнолюдське загальноекономічне явище. Він існує в умовах різних способів виробництва, в тих, де має місце товарне виробництво.

Ринок не має ніякого керуючого центру, він регулює сам себе, порівнюючи попит та пропозиції його учасників.

Ринкова система виконує дуже важливу і необхідну суспільству функцію балансування попиту та пропозицій у будь якій країні.

Система ринкових відносин складається з декількох видів ринків, у тому числі фінансового, валютного споживчого, ринку праці.

Ринок праці – складова всього ринкового механізму. Суб’єктами його є роботодавці й наймані робітники. Роботодавці – це ті, хто володіє засобами виробництва, в тому числі й таким, зокрема, головним засобом сільського господарства, як земля. Роботодавцями можуть бути: окрема особа, колектив різної чисельності, держава. Роботодавець наймає робітників на певних умовах (наприклад у вигляді контракту – договору) з метою одержання додаткової вартості. Робітник в умовах ринкових вільно йде у найми і продає свою робочу силу з метою отримання доходу у грошовій або іншій формі з тим, щоб задовольнити свої власні потреби. Таким чином, ринок праці являє собою взаємовідносини між роботодавцями та найманими працівниками на підставі договору або контракту щодо купівлі – продажу специфічного товару – „робочої сили”.

Ринок праці – основний регулятор зайнятості населення, ефективність якої забезпечується як раз через ринок праці. Необхідні передумови цієї ефективності в Україні закладені в трудовому законодавстві держави. Зокрема, Закон України „Про зайнятість населення” гарантує усім громадянам рівні права на вільний вибір місця роботи, виду діяльності, забороняє будь-які примусові заходи залучення до праці. Тому реалізація громадянами свого права на вільну працю створює своєрідне змагання працівників на ринку праці на кращі умови зайнятості, а отже, і вкладати свою працю там, де більш вигідно для кожної окремої особи. Таким чином, сучасна концепція зайнятості громадян відповідає вимогам ринкової економіки в цілому, і, зокрема, стимулює розвиток ринку праці.

Отже, безробіття – це водночас могутній фактор, який спонукає громадян до пошуків власних резервів підвищення продуктивності праці.

Кожен вид ринку має притаманну йому ринкову інфраструктуру. Наприклад, ринок парці неможливий без такої інфраструктури, як біржа праці. Функції біржі праці в Україні виконує Державна служба зайнятості або її осередки, які діють в кожному районі і місті. (називають їх ще центрами зайнятості).

Біржа праці – (Державна служба зайнятості) – виконує посередницькі функції між безробітними і роботодавцями, забезпечує взаємозв’язок пропозиції і попиту на такий специфічний товар, як робоча сила. Специфіка цього товару пояснюється загальновідомим економічним твердженням: у процесі виробництва матеріальних благ тільки робоча сила спроможна створювати додаткову або нову вартість. Всі інші виробничі ресурси (основні і оборотні фонди) лише приєднують свою вартість до виготовленої продукції. Тому ринкові закони спрямовують на пошук найбільш кваліфікованої високопродуктивної робочої сили, найбільш дієздатної за віком і одночасно найдешевшої на співставимий обсяг виробництва продукції.

Отже, ринок праці – система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем такого товару як робоча сила. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту і пропозиції на робочу силу, це є механізм, який узгоджує ціну та умови праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Зайнятість – це сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю у суспільно-корисній діяльності, а також тих, хто продає свою здатність до праці; вони зачіпають такі сторони соціально-економічної діяльності, як заробітна плата, доход, прибуток і т.ін.

Економічна сутність зайнятості полягає в тому, що вона відображає досягнутий рівень розвитку економіки суспільства; внесок живої праці у досягнення виробництва, так як об’єднує і виробництво і споживання.

У Законі „Про зайнятість населення” (прийнять у березні 1991 р., а в листопаді 1992 р. внесені зміни і доповнення) передбачено, що добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності. Примушувати до праці в будь-якій формі не допускається. Все це є основою для нових соціально-трудових відносин у всіх галузях народного господарства країни, в тому числі й сільському господарстві.

Основні види зайнятості:

  • Праця в колективних та державних сільськогосподарських підприємствах, кооперативах, асоціаціях, корпораціях, агрофірмах, установах, організаціях і об’єднаннях;
  • Праця в селянських (фермерських) господарствах;
  • Індивідуально-трудова діяльність;
  • Творча діяльність громадян;
  • Служба в Збройних Силах України, Національній Гвардії, Службі безпеки, Прикордонних військах та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України.
  • Навчання, перепідготовка і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва в денних загальноосвітніх школах, коледжах, ліцеях, гімназіях, СПТУ, технікумах, вищих навчальних закладах;
  • Діяльність в органах державної влади, управліннях та громадських об’єднаннях на оплачуваних посадах.
  • Основна умова статусу „зайняте населення” – це проживання таких громадян на території України на загальних підставах. До зайнятих належать також працюючі з інших країн, хоча вони тимчасово перебувають на Україні (за винятком тих, хто виконує функції по забезпеченню діяльності посольств і місій).

    Основні форми зайнятості в Україні:

  • Повна і неповна;
  • Часткова;
  • Первинне і вторинне.
  • Повна зайнятість – діяльність протягом робочого дня, тижня або місяця, яка забезпечує нормальний дохід для даного району.

    Неповна зайнятість – зайнятість протягом неповного робочого дня або з неповною оплатою, чи недостатньою ефективністю.

    Неповна зайнятість може бути:

    Явна – яка обумовлена необхідністю підвищити освіту, кваліфікацію, інші причини;

    Прихована – вона пов’язана із зменшенням обсягу виробництва, реконструкцією підприємства: людей відпускають на неоплачуваний або частково неоплачувані відпустки.

    Часткова – добровільна часткова зайнятість громадян.

    Первинна зайнятість – це зайнятість на основному місці роботи, а якщо крім основної існує інша зайнятість, то вона називається вторинною зайнятістю.

    Повна зайнятість населення означає наявність достатньої кількості робочих місць для всіх бажаючих працювати. Повна зайнятість, яка відповідає вимогам раціональності називають ефективною або продуктивною зайнятістю.

    Державна служба зайнятості включає великий обсяг робіт по реєстрації та працевлаштуванню безробітних, визначенню їм допомоги розмірами і терміном, встановленим відповідно до Закону „Про зайнятість населення”.

    Поряд із зайнятим певна частка населення з різних обставин лишається незайнятою в сфері матеріального і духовного життя. Основні причини цього – звільнення із роботи за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни, у зв’язку із зменшенням обсягу виробництва. Будуть також незайнятими якась частина не працевлаштованих випускників навчальних закладів, переселенці, біженці, особи, які раніше були зайняті в домашньому господарстві, демобілізованих із армії. Так щороку на село прибуває близько 24 тисяч демобілізованих із військової строкової служби. У середньому за рік понад 100 тисяч працюючих у сільському господарстві звільняються за власним бажанням через порушення трудової дисципліни, а потім, як правило. Знову шукають роботу тут.1

    Розглядаючи безробітне населення потрібно знати, що означає таке явище як безробіття.

    Безробіття – складне економічне явище у суспільстві, за якого частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони можуть виконувати і яке обумовлене переважанням пропозиції праці над попитом на неї.

    Безробітні громадяни повинні бути зареєстровані у державній службі зайнятості за умови, що вони дійсно шукають роботу, бажають працювати та здатні приступити до праці.

    Не можуть бути визнані безробітними ті, що звільнені з роботи за порушення трудової дисципліни, за власним бажанням, мають право на пенсію відповідно законодавства України; а також відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи, з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як особи, які шукають роботу (при цьому вони втрачають право на надання статусу безробітного на три місяці з подальшою перереєстрацією).

    Статус безробітного не можуть отримати громадяни віком до 16 років (за винятком окремих випадків, вищезазначених випадків), а також громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності) в тому числі, випускники загальноосвітніх шкіл, якщо вони відмовились від професійної підготовки або від оплачуваної роботи, навіть тимчасово.1

    Розрізняють такі види безробіття: фрикційне, структурне і циклічне. Фрикційне безробіття виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу через звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, вперше шукає роботу. Коли всі ці люди знайдуть роботу або повернуться на стару після тимчасового звільнення, інші „шукаючі” роботи і тимчасом звільнені працівники замінять їх із у „загальному фонді безробітних”.

    Зусилля багатьох держав, зокрема і України, тривалий час були спрямовані на ліквідацію безробіття, на те, щоб ці працездатні були зайняті у суспільному виробництві. Проте час показав, що повна зайнятість неможлива, бо існує фрикційне і структурне безробіття, які є неминучим.