загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 16

Безкоштовна робота

План

1. Космогонія в релігії

2. Циклічність світотворення в міфології слов’янських народів

3. Феномен органічних культів в язичницьких релігіях

1. Космогонія в релігії

Космогонія - область науки, в якій вивчається походження і розвиток космічних тіл і їх систем: зірок і зоряних скупчень, галактик, туманностей, Сонячної системи і всіх вхідних в неї тіл — Сонця, планет (включаючи Землю), їх супутників, астероїдів (або малих планет), комет, метеоритів. Вивчення процесів космогонії є одним з головних завдань астрофізики. Оскільки всі небесні тіла виникають і розвиваються, ідеї про їх еволюцію тісно пов'язані з уявленнями про природу цих тіл взагалі. У сучасній космогонії широко використовуються закони фізики і хімії.

Космогонія розрізняється від космології, яка вивчає всесвіт взагалі і протягом його існування, і яка технічно не досліджує безпосередньо джерело походжень всесвіту. Є деяка двозначність між двома термінами. У практиці є наукова відмінність між космологічною і космогонічною ідеями. Фізична космологія — наука, яка намагається пояснити всі спостереження, доречні для розвитку і характеристики всесвіту в цілому.

Спроби створити натуралістичну космогонію підлягають двом окремим обмеженням. Одне базується у філософії науки і епістемологічних обмеженнях науки безпосередньо, що особливо стосується чи науковий метод може ставити питання «чому» всесвіт існує. Інша прагматичніша проблема є відсутність фізичної моделі, яка може пояснити найраніші моменти існування (Час Планка) всесвітів із-за відсутності послідовної теорії квантової гравітації.

В міфологічних, релігійних уявленнях світ бачився, як уособлення природи – космосу. Структура світу є одночасно різноманітною і синтетичною, єдиною. Зокрема, структура світу розглядається у всіх міфологічних системах, ранній філософії через пізнання матеріальних першооснов чи першоелементів. Вони визначаються вічними, нествореними (або створеними, проте вищими істотами), не знищеними, а все багатоманіття речей, явищ у світі виникає як їх конкретна, тимчасова комбінація, поєднання ( якщо дана міфологія має дуалістичний характер), або творення з одного першоелемента (якщо характер релігії монотеїстичний). Але найчастіше і дуалістичні, й монотеїстичні елементи поєднуються у одній релігії .

Уявлення про існування першоелементів, їх особливу роль у світостворені, існуванні світу властиві усім народам. Але найбільш загальновідомі подібні уявлення знаходимо у давньоіндійських, давньокитайських, давньогрецьких філософських уявленнях у натурфілософській традиції. Ці думки перейшли у науку з первісних, міфологічних поглядів. Так, більшість індійських філософських шкіл тлумачать світ, як втілення одного з матеріальних начал - води, землі, вогню, та повітря. У Китаї послідовники Конфуція твердили, що все з’явилося з п’яти елементів.

Представники античного матеріалізму також вважали першоосновою світу речове, матеріальне начало. Ці всі вище згадані думки відносяться до натурфілософії. Обмеженість наукових знань про природу натурфілософія намагалась компенсувати філософськими роздумуваннями про неї. Цікаво, що це простежували ще давньогрецькі, античні мислителі. Ґрунтовно цю тему опрацював Аристотель: Фалес засновник такого виду філософії стверджував, що початок - вода (тому він заявляв, що земля знаходиться на воді), до цього уявлення він, прийшов спостерігаючи, що їжа усіх живих істот волога і що саме тепло виникає з вологи та нею живе (а те, з чого все виникає і є початком всього)...Анаксімен і Діоген же вважають, що повітря первинніше води, й... приймають його за начало... А Гиппіас з Метапонта і Геракліт з Ефеса – вогонь, Емпедокл же – ці елементи, добавляючи до названих землю як четвертий”.

Українська міфологія мала багато версій творення світу першооснов, але найбільш популярною було про походження космосу з поєднанням вогню та води, що виходило з уявлень про сполучення цих суперечливих протилежностей (при чому найчастіше вогонь вважався чоловічим початком, вода – жіночим).

Саме тому надзвичайно важливим був культ води, символом якого був міфічний життєдайний струмінь, що б’є з землі. Струмінь, що несе очищення: “Помагаєш ти, вода явленая, очищаєш ти, вода явленая, і луги, і береги, і середину. Очищаєш ти, вода явленая народженого...”.

У давніх українців цей елемент описаний колядками, щедрівками, могутнім його висловами є свято Водохреща:

Святе Рождество нам радість приносить

А святий Василій весь світ звеселив

А Іван Хреститель воду освіщає.

Вода, правода, правічні, космічні води, що є основою багатьох космогонічних міфів часто є образом хаосу. Це ніби антисвіт відносно космосу, віднесений за межі “нормального світу”, ірраціональний простір, куди у замовленнях відсилаються на нещастя на хвороби: “Як тієї води ніхто не може обернути на свій звичай, так щоб мої бджоли жодний у речи не міг”.

Дослідники вважають, що така поширеність уявлень про магію води, культ води поясненням мають також географічні та життєві обставини України, й назви цього міфологічного моря, що зустрічаються у фольклорі (“Синє море”, “темне море”) нагадують про такий гідронім, як Чорне море, яке мабуть наші предки називали цими епітетами.

Вогонь, згідно вірувань українців, мав велику силу. У культі вогню на перший план висувалися як світотворчі, так і очисні функції. Щодо творення світу, то у розумінні даної функції у вогня є багато подібностей між уявленнями нашого та багатьох інших народів, зокрема південноазійських. Так, наприклад, Ксенофонт Сосенко повідомляє, що в індійському весіллі існувала сакраментальна містерія – хоровод довкола вогню і сполучення води і вогню, як світотворчих елементів. Теж саме й у персів, які також шанували вогонь: його вважали за божого архангела, вважали найсвятішим, небесним. Тут пряма аналогія з вже згадуваними уявленнями українців про походження вогню. Існує схожість й у індійському та українському весіллях. На українське свято Івана Купала сплітаються культ вогня й вогню: в іграх молоді довкола розкладеного вогнища, пускання вінків за водою. Культ вогню проявляється й на Різдво у палінні Дідуха. Але найбільше світотворчих елементів знаходимо у святкуванні Введення. В цей день святиться вода у церкві, але роблять це й у вдома: беруть воду у такому місці, де зливаються три води (джерела), промивають через полум’я, підставляючи миску і тримаючи цю воду, як цілющу на всякі хвороби та наврочення. Ця дивна містерія освяченої води через сполуку з вогнем є відображенням міфів про створення світу. Цей ж самий мотив бачимо у колядках та щедрівках, що оспівують вогонь, як святість, оспівують чудотворні іскри, злучені з водою, співають про три міфічні вогні, величають росицю з неба, Дунай – вважають їх за містичні, світотворчі сили. Щодо очищення та освячення, то вогонь, як і вода за висловом С.Килимника були найбільшими “святителями та чистителями”.Тут найбільший приклад – Великодні вогнища. Його розпалювали десь на горбі за селом, або на майдані під церквою, щоб вогнище було видно на все село. Ці вогні мають давнє коріння, ще з прадавніх язичницьких культів.

Але інші джерела та пам’ятки вказують на не меншу роль землі у світогляді праслов’ян та українців.

У ряді першоелементів, земля стояла дещо окремо від вогню та води.Землеробський характер життя та побуту наших предків ставить їх у залежність від землі, од якої залежало і життя, й добробут. Саме на цьому ґрунті продовжують розвиватися відомі ще в добу Трипілля, уявлення про землю, як матір.

Стародавня народна приповідка мудро вчить: “Держися землі, бо земля держить нас”. Українці споконвіку любили і шанували батьківський край. У нашій мові збереглося багато слів, якими люди зверталися до неї: “земленько”, “землиця”. Стародавні українці свято вірили в те, що земля живе. Вона дихає, родить, втомлюється, іноді хворіє. Влучно відтворив народні уявлення український письменник Борис Грінченко: “Земля жива, - вона все чує і знає. Усі гріхи людські бачить і вгинається, як по ній грішник йде... А якого, той з ями викине мертвого. Як люди гарно до неї, вона радіє й підсобляє їм, а як ні то плаче й гнівається. Гнівається того, що її не шанують. Вона – наша мати, вона – свята! Її цілувати треба кланяючись”.

Повітря у слов’янській міфології, так, як і інші першоелементи являється творчою силою. Особливо це проявилося у колядках та міфах про створення, походження людей. Найдавнішим подібним міфом являється такий: людей розмножила по світу птаха (Ота первісна птаха – першоптаха – голуб чи сокіл є одним з проявів бога Рода). Постала земля серед води, покрилася деревами, травою. Але сумним був світ без людського гоміну. І тоді першоптах, що мав у собі божий дух, здатний оживити душу злетів над світом і дмухнув щосили на сухий пень, що був на галявині. З того пенька постало тіло першого чоловіка, а з подиху першоптаха – бога - безсмертна людська душа. За іншими легендами, тіло чоловіка було зроблене, з глини, але глина – мертвий матеріал, і щоб оживити людину, Творець схилився до неї та просто в уста людини вдихнув свій безсмертний дух, що відразу оживив людину.

Ці вірування, як бачимо, корінням своїм сягають ще дохристиянських часів, й пов’язані з слов’янськими уявленнями, так і з спільними індоєвропейськими. Хоча християнство теж мало неабиякий вплив на ці погляди. Все розглянуте наводить на думку, що першоелементи Всесвіту – вода, вогонь, земля та повітря – за народними уявленнями приймали участь у світотворенні, і саме завдяки їм світ з’явився і постав, таким, який він є.