загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 16

Безкоштовна робота

План

1. Розвиток розуміння мови та мовлення в немовлячому віці 

2. Молодший шкільний вік як сензитивний щодо морального розвитку. 

3. Розвиток. Основні категорії, що характеризуть розвиток: ріст, дозрівання, диференціація, научіння 

4. Криза першого року життя. 

5. Спілкування молодших школярів із однолітками і дорослими 

6. Рушійні сили розвитку. 

7. Особливості емоційної сфери немовляти. 

8. Основні суперечності та лінії розвитку в підлітковому віці.

1. Розвиток розуміння мови та мовлення в немовлячому віці

Розвиток передумов для засвоєння активного мовлення також залежить від спілкування з дорослим. На 3-му місяці життя малюк реагує на "розмову" дорослого сміхом і звуками; у 2-4-місячному віці - видає характерні приголосні звуки ("к-к", "х-х"); приблизно у 4 місяці агукання змінюється гулінням; на 4-му - перегукується з дорослим на відстані, вимовляючи звуки і після припинення спілкування.

Важливим набуттям є вимовляння звуків під контролем слуху, перетворення вимови на самостійну діяльність. На 5-6-му місяці дитина вимовляє звуки і здійснює різноманітні рухи, щоб привернути увагу дорослого, донести до нього свої бажання. її звуки чітко адресовані дорослому, засвідчують ініціативне спілкування, яке виокремлюється із загального складу виразних рухів. Дитина вимовляє звуки під час самостійної діяльності, а також побачивши дорослого.

З другої половини 1-го року життя дитина виявляє елементи мовного спілкування. Після 6 місяців у її мовленні з'являється лепет: тривалий час вона вимовляє різноманітні склади, намагається наслідувати ті, які чує від дорослих. Своїм лепетом малюк виявляє готовність до спілкування, завдяки йому навчається вимовляти і розрізняти нові мовні звуки. Вимова їх приємна для дитини, тому лепет триває іноді під час усього періоду неспання. Для розвитку мовлення немовляти лепет має важливе значення, оскільки завдяки йому поступово вдосконалюється використання губ, язика і дихання. З такою підготовкою дитина зможе засвоїти звуки будь-якої мови. За допомогою лепету малюк виявляє свої вимоги (наприклад, вимовляє "да-да-да", тягнеться до пляшечки з водичкою).

Із 7-8-ми місяців у дитини значно збільшується кількість слів, які вона пов'язує зі своїми діями або враженнями.

Однак перші самостійно вимовлені слова дитина сприймає досить своєрідно, для неї вони ще не є справжньою мовою, хоч вимовляються під час дій та емоційних для неї ситуацій. Початий дитячого мовлення проявляються у жестах, які супроводжуються певними звуками.

Із 8-ми-9-ти місяців починається активний період розвитку мовлення. У цей час дитина робить постійні спроби наслідувати звуки, які вимовляє дорослий. Однак це стосується лише тих слів, які викликають у малюка певну реакцію, тобто набули для нього певного смислу.

До кінця І-то року життя у своєму активному мовленні дитина має від чотирьох до двадцяти слів, які позначають назви осіб і предметів. їх значення дуже нестійке, однак використання відбувається в осмислених ситуаціях.

Виникнення перших осмислених слів і розуміння мовлення на основі мовних засобів, пов'язаних з певними фонемами рідної мови, свідчать про перехід розвитку мовлення в нову (фонемну) стадію, початок засвоєння звукової сторони мовя.

Із початком розуміння мовлення дорослого і з використанням перших слів дитина сама звертається до дорослого, вимагаючи від нього спілкування, називання все нових предметів. Завдяки цьому до кінця немовлячого періоду засвоєння мовлення набуває активного характеру, стає одним із важливих засобів розширення можливостей спілкування дитини з дорослим.


2. Молодший шкільний вік як сензитивний щодо морального розвитку.

Молодший шкільний вік – важливий сензитивний період у становленні особистісного розвитку учня. Саме тут закладаються основи моральних знань, норм, формується свідомо-емоційне ставлення до навколишнього середовища. Психологічною основою формування здатності до особистісного зростання є процес засвоєння цінностей життя і їх перетворення в змістовні елементи уявлень про моральні якості особистості. Тому важливо, щоб альтруїстичний стиль спілкування став невід'ємним складником навчально-виховного процесу. В основі цього стилю лежить розуміння, прийняття та визнання особистості учня, повна довіра йому.

Становлення особистісного розвитку молодшого школяра не є ізольованим процесом. Він тісно пов'язаний із його соціальним та загальнопсихічним розвитком, тобто здійснюється у контексті становлення цілісної особистості. У процесі становлення особистості в результаті взаємодії емоцій, почуттів, моральних знань, навичок та звичок виникають специфічні для морального формування найважливіші особистісні новоутворення. Останні збагачують особистість учня і є передумовою для подальшого засвоєння соціального досвіду та його морального розвитку.

Засвоєння молодшим школярем моральних взаємин, як окремих видів психологічних ставлень, передбачає певний ступінь розвитку у нього довільності, самооцінки, мотиваційної та емоційної сфер. Тому важливо організувати навчально-виховний процес так, щоб максимально сприяти розвитку в учнів позитивної “Я – концепції”, впевненості у своїх силах, відкритості, гуманності.

У психолого-педагогічній взаємодії при здійсненні суб'єкт-суб'єктних відносин школяреві не завжди вдається самостійно осягнути певний смисл моральних стосунків, моральних норм поведінки. Тому необхідно постійно реалізовувати спеціальну систему цілеспрямованих виховних впливів.

Поряд із засвоєнням моральних уявлень, слід організувати навчально-виховний процес так, щоб учень був активним суб'єктом практики конкретних моральних стосунків та вчинків, що формує власний досвід його моральної поведінки, сприяє особистісному зростанню. Важливо, щоб ці ситуації були особистісно значущими для учня та емоційно переживалися ним.

Стосунки школярів з дорослими, ровесниками, товаришами та іншими людьми повинні бути організовані таким чином, щоб у них була втілена модель тих моральних якостей, якими вони повинні оволодіти (співчуття, повага, відповідальність, турботливість про інших тощо). Особливого значення у цьому аспекті набуває виховання вміння у дітей враховувати наслідки власних вчинків.

Таким чином, молодший шкільний вік характеризується наступними основними особливостями: художньо-образним мисленням дитини та потребою учнів у довірливому підкоренні дорослому, який турботливо і уважно керує їхнім розвитком. Тому у педагогіці художньо-образне викладання – це основний метод навчання. У той же час завоювання авторитету вчителем – це основний метод виховання. Ці методи навчання і виховання адекватно відображають психічні особливості дітей молодшого шкільного віку і повинні широко сполучатися із художньо-практичною діяльністю.


3. Розвиток. Основні категорії, що характеризуть розвиток: ріст, дозрівання, диференціація, научіння

Для загальної інтегральної характеристики процесів розвитку використовуються категорії, що відносяться не до окремих ознак, а до розвитку в цілому.

Це категорії росту, дозрівання, диференціації, навчання (імпрітінг), соціалізації

Ріст. Являє собою лише окремий аспект ходу розвитку, а саме - одномірне кількісне розгляд процесів розвитку. Розглядати розвиток в аспекті зростання значить обмежитися дослідженням чисто кількісних змін, коли знання, вміння, пам'ять, зміст почуттів, інтереси і т.п. розглядаються лише з точки зору приросту їх обсягу.

Дозрівання. До біологічного дозрівання прийнято відносити всі процеси, спонтанно протікають під впливом ендогенно запрограмованих, тобто спадково детермінованих і внутрішньо керованих імпульсів зростання. До таких процесів відносяться фізичні зміни, важливі для психічного розвитку - дозрівання мозку, нервової та м'язової систем, ендокринних залоз і т.д. Про дозріванні говорять зазвичай тоді, коли минулий досвід, научіння або вправа (екзогенні фактори) не роблять впливу (або надають несуттєве) на характер змін, що відбуваються.