Види джерел міжнародного приватного права

Характеристика роботи

Курсова

Кількість сторінок: 32

Платна робота

Ціна: 150.00грн.

Замовити роботу

Зміст 

Вступ. 3

Розділ 1. Розвиток джерел міжнародного права. 8

Розділ 2. Міжнародні договори у міжнародному праві 12

2.1. Міжнародний договір як джерело сучасного міжнародного права. 12

2.2. Міжнародний звичай як джерело сучасного міжнародного права. 17

Розділ 3. Рішення, як джерела сучасного міжнародного права. 24

3.1. Рішення міжнародних органів та організацій як джерело сучасного міжнародного права  24

3.2. Рішення міжнародних судів та арбітражних трибуналів як джерело сучасного міжнародного права. 27

Висновки. 31

Список використаної літератури та джерел. 33 

Вступ

Багато в чому історія розвитку науки міжна­родного права зводилася насамперед до історії становлен­ня і розвитку джерел міжнародного права. На сьогодні серед різноманітних поглядів вітчизняних і зарубіжних учених на це питання можна знайти такі, що визнають джерелом саме міжнародне право і все, що знаходиться за його межами, і такі, що взагалі не визнають цього по­няття.

Цілком зрозуміло, що джерела міжнародного права не є раз і назавжди сталою категорією. Одні з них з'являли­ся, розвивали міжнародне право і в результаті докорінних змін у міжнародних відносинах припиняли виконувати функцію джерела міжнародного права (наприклад, рішен­ня вселенських церковних соборів у середньовіччя). Інші таку функцію виконували постійно (наприклад, звичай міжнародного права).

В одних історичних періодах міжнародного права певне його джерело функціонувало як допоміжний фактор встановлення чинних норм права, в інших воно ставало основним (наприклад, історія розвитку міжнародного до­говору, генеза юридичного значення рішень міждержав­них організацій).

Доктрина міжнародного праваїїз зародженням науки міжнародного права доктрини між­народного права відігравали значну роль у формуванні та розвитку цієї правової системи. Незаперечний авторитет у практиків міжнародного права, іноді навіть вищий, аніж норми позитивного міжнародного права, мали висновки глосаторів і постглосаторів. Тлумачення Ірнерія, Фран­циска Аккурсія, Бартола, Балда і сьогодні цитуються як лжерела міжнародного права раннього середньовіччя. Се­редньовічні проекти вічного миру Генріха IV — Сюллі, Іржі Подебрада, Христини Пізанської та ін. нині згаду­ються в історії міжнародного права як невикористані його джерела.

Незаперечним фактом є те, що праці Гуго Гроція, Альберіко Джентілі, Франциско Суареса, Франциско Вітторіа та інших родоначальників міжнародного права мали незаперечний авторитет для практиків, і ними часто ке­рувалися у вирішенні міжнародних проблем: регулюванні міждержавних відносин, тлумаченні норм міжнародного права, в ході судових рішень тощо.

Починаючи з І. Бентама, який здійснив проект ко­дифікації міжнародного права 1808 p., вчені в галузі між­народного права пробують здійснити неофіційну науко­ву кодифікацію цієї системи права. Деякі спроби вияв­ляються настільки вдалими, що такі кодекси держави ви­користовували у власній практиці міждержавних відно­син. Так, наприклад, значної популярності у практиків міжнародного права набула праця швейцарського про­фесора І. К. Блюнчлі «Сучасне міжнародне право цивілі­зованих держав, викладене у вигляді кодексу» (1868р.). її авторитет був настільки незаперечним, що вона була до­сить оперативно перевидана грецькою, російською, іс­панською, французькою, китайською мовами, тобто ос­новними мовами міжнародного спілкування того періоду.

Наслідуючи 1. К. Блюнчлі, 1872 р. видає власний ко­декс американець Д. Філд, який мав авторитет не тільки у міжнародників-практиків, а й у військових. Трохи раніше, 1861 p., свій кодекс міжнародного права запропону­вав австрієць А. Домін-Петрушевич. Неабиякий успіх ма­ла також праця італійця П. Фіоре «Кодифіковане між­народне право» (1890р.) та ін.

Але пізніші публікації: «Закон націй» (1900р.) француза Дюплессі, «Кодифікація приватного і публічного міжнарод­ного права» (1901р.) шведа Клеєна, «Новий кодекс міжна­родного права» (1910р.) канадця Унтерносціа, «Кодифікація міжнародного права» (1912р.) бразильців Пессоа і Перейри, а також кодекс міжнародного права мексиканця Козентіні (1937р.) не тільки не мали успіху їхніх попередників, а й по­сіяли сумнів у можливостях окремих науковців привести міжнародне право в систему норм, які держави у своїй практиці визнали б юридично обов'язковими.

Натомість популярність завойовує ідея, яку пропагу­вали українські вчені щодо кодифікації норм міжнарод­ного права: створення колективів провідних науковців, які б розробляли кодекси міжнародного права для потреб держав. Наприкінці XIX ст. цій ідеї присвятили свої праці професор Харківського університету В. П. Даневський («Думка про кодифікацію міжнародного права», 1879р.), професор Київського університету В. А. Незабитовський («Новійші проекти міжнародного статуту», 1880р.), доцент Київського університету М. Кантакузін-Сперанський та ін.

Особливо плідною в цьому напрямі була діяльність професора Харківського університету Д. І. Каченовського. Аналізуючи величезну кількість наукових праць і пер­шоджерел з питань міжнародного права, він доходить вис­новку про необхідність кодифікаційної обробки міжнародного права і складання відповідного систематичного курсу силами провідних науковців з різних країн. Учений виклав свої міркування на засіданні Лондонського юри­дичного товариства, де виступив у середині 1859 р. з доповіддю: «Про сучасний стан науки міжнародного права». Пізніше вийшла і стаття на цю тему.

Ідею було схвалено провідними вченими Європи (І. К. Блюнчлі, Ф. фон Гольцендорфом та ін.), і невдовзі приступили до її реалізації. На жаль, Д. І. Каченовський (1827—1872рр.) не дожив до її завершення. В 1873 р. було створено Інститут міжнародного права і завдяки зусиллям 17 провідних спеціалістів з різних країн було видано фун­даментальну працю з курсу міжнародного права за редак­цією Ф. Гольцендорфа.

На початку XX ст. Д. Б. Мур за допомогою Держде­партаменту США видає систематичний збір американсь­ких міжнародно-правових актів та дипломатичного лис­тування «Дігести міжнародного права» у восьми томах.

Така діяльність учених-міжнародників сприяла тому, що міжнародне право другої половини XIX — початку XX ст. почали називати ще «доктринальним правом», «правом учених». Дехто з теоретиків міжнародного права (Дж. Шварценбергер) настільки переоцінив значення наукових праць своїх колег, шо почав стверджувати, нібито формування міжнародного права є справою теоретиків.

Проте практика міжнародного права свідчить про інше. Думка вчених високо цінувалася як засіб встановлення на­явності чи відсутності норм міжнародного права. До послуг учених вдавалися, коли було необхідно дати кваліфіковане тлумачення міжнародно-правових актів.

На сьогодні спадає тенденція звернення до вчених з метою почути їхнє тлумачення норм міжнародного права. Цю функцію досить успішно виконують міжнародні судові установи, відповідні комітети міждержавних організацій.

Як зазначалося в доповіді підкомітету з питань відпо­відальності держав Комітету експертів з питань прогре­сивної кодифікації міжнародного права Ліги Націй (1927р.), доктрина юристів важлива лише як засіб внести ясність у погляди на норми міжнародного права, щоб сприяти по­легшенню їх формування. Сама по собі вона не має юри­дичної обов'язковості.

У ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН сказано, що суд зобов'язаний вирішувати пе­редані йому спори на основі міжнародного права і засто­совувати доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з проблем публічного права різних націй як допоміжного засобу для визначення правових норм. Але жодного разу Міжнародний Суд ООН у своїх рішеннях на доктрину міжнародного права не посилався.

Звичайно, сучасні міжнародні відносини настільки ус­кладнилися, що без їх належного наукового аналізу не­можливо сформувати відповідні норми міжнародно-пра­вового регулювання. Досвід провідних науковців світу ши­роко використовується в діяльності Комісії міжнародного права ООН. Саме через Комісію вчені мають можливість впливати на правосвідомість і практику держав, а через них і на формування та розвиток міжнародного права. Але проекти Комісії, як і доктрини міжнародного права, не є джерелами міжнародного права.

Національне законодавство та рішення національних судівзахідній науці міжнародно­го права одностайним є твердження, що національне законодавство та рішення національних судів не вважаються джерелом міжнародно­го права. Закон або рішення національного суду можна розглядати як одностороннє визнання державою певного правила міжнародного спілкування як норми міжнарод­ного права. Але це позиція конкретної держави, і зовсім не обов'язково, щоб її поділяли інші суб'єкти міжнарод­ного права.

Існує й така думка (Г. Лаутерпахт), що закон держави та рішення її національних судів, якщо вони одноманітні і мають відповідний авторитет, можуть розглядатися ще як вираження opiniojuris цієї держави. Ближче до джерел права західні юристи-міжнародники «не підпускали» ні національний закон, ні рішення національного суду.

Навіть у разі паралельного законодавства (коли закони різних держав з приводу одних і тих самих відносин пе­редбачають однакові нормативні розпорядження) західні теоретики і практики міжнародного права не схильні вбачати властивості джерела міжнародного права. Вони погоджуються з тим, що паралельне законодавство може створити міжнародно-правовий звичай. Але вважають, що в кожному конкретному випадку необхідно пересвідчитися в тому, чи призвело паралельне законодавство до появи міжнародно-правового звичаю, чи воно є всього-на-всього проявом «спільної правосвідомості», або просто результатом тотож­ної точки зору законодавців кількох країн.

Такої ж думки дотримуються західні вчені щодо однозначних рішень судів з одних і тих самих питань, якщо такі рішення характерні для ба­гатьох держав. Вони свідчать про існування міжнарод­но-правового звичаю.

Закрити

Види джерел міжнародного приватного права

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (067) 380–84–93, (097) 844–69–22 та (050) 297–73–76
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.