Робочий час за законодавством України

Характеристика роботи

Курсова

Кількість сторінок: 31

Платна робота

Ціна: 300.00грн.

Замовити роботу

ЗМІСТ

ВСТУП.. 3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ РОБОЧОГО ЧАСУ.. 6

1.1. Поняття і правові нормативи робочого часу. 6

1.2. Види робочого часу. 9

1.3. Облік робочого часу і його види. 11

РОЗДІЛ 2. РЕЖИМ РОБОЧОГО ЧАСУ I ПОРЯДОК ЙОГО ВСТАНОВЛЕННЯ   14

2.1. Режим робочого часу та його види за трудовим правом. 14

2.2. Спеціальні режими робочого часу та їх правове забезпечення. 16

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРИВАЛОСТІ РОБОЧОГО ЧАСУ.. 23

3.1. Правове регулювання неповного і скороченого робочого часу. 23

3.2. Надурочні роботи. Робота понад встановлену тривалість. 26

ВИСНОВКИ.. 30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 32

ВСТУП

Актуальність дослідження. В Основному законі нашої держави чітко зазначено, що кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Ця норма ввійшла в українське законодавство із Загальної декларації прав людини 1948 року. Вільне обрання праці та вільне погодження означає, що тільки сама людина має виключне право розпоряджатися своїми здібностями до творчої і продуктивної праці. Право вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці означає також і право особи взагалі не займатися трудовою діяльністю, при цьому незайнятість особи не повинна розглядатися як підстава для притягнення її до будь-якого виду юридичної відповідальності.

Як процес цілеспрямованої дії на предмети зовнішнього світу, праця є основою будь-якої людської діяльності. Тільки завдяки праці люди можуть задовольняти свої матеріальні та моральні потреби. Для того щоб мати певні матеріальні блага, люди вступають у відповідні відносини з іншими людьми та організаціями з приводу виробництва і розподілу цих благ. Тобто виникають відносини у сфері виробництва, управління та розподілу, створюється власність на знаряддя та засоби виробництва, на результати праці. Основу цих відносин складають трудові правовідносини, тобто такі, які виникають між працівником і роботодавцем на підставі укладення між ними трудового договору з приводу використання найманої праці працівника. Але праця кожної особи буде ефективною тільки там і тоді, коли працівник матиме час не тільки для виконання своїх безпосередніх трудових обов’язків, але і час для відновлення працездатності, тобто час для відпочинку.

Щоб якимось чином вирішити проблему ефективності використання людської праці, держава на законодавчому рівні визначає граничну тривалість робочого часу, мінімальні строки часу відпочинку, їх види, пільги, гарантії та компенсації для працівників, які працюють на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, поєднують роботу з навчанням тощо.

Здобуття Україною незалежності та розвиток інституту приватної власності активізували проблеми законодавчого забезпечення граничних норм тривалості робочого часу. Справа в тому, що працівники окремих підприємств готові були працювати по 10-12 годин на добу, за умови, що їх заробітна плата буде збільшуватися. Але в цьому випадку необхідно було нагальне втручання держави, яка на законодавчому рівні закріпила норму про те, що максимальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень. Ця норма спрямована не на обмеження права на працю окремих працівників, вона захищає їх від свавілля роботодавця, дає можливість адекватно оцінювати та оплачувати роботу працівників.

Конституція України чітко зазначає, що максимальна тривалість робочого часу визначається виключно законодавством. Це позбавляє права окремих державних органів та приватних структур самостійно визначати ці строки, не дає можливості створення поля для зловживань.

Чинне трудове законодавство України потребує значних змін. Адже Україна не стоїть на місці, відносини в нашій державі, як і в будь-якій іншій, постійно розвиваються, а закон часто-густо не здатний регулювати їх на належному рівні. Тому проблема законодавчого регулювання робочого часу та часу відпочинку є для України сьогодні актуальною.

Тематика правового регулювання робочого часу та часу відпочинку традиційно цікавить як зарубіжних, так і вітчизняних вчений в галузі трудового та суміжних галузей права. Зокрема, вказані проблеми у своїх наукових доробках піднімали такі вчені як Акопова Є., Барабаш А., Баранюк Ю., Башмаков В., Болотіна Н., Гаврилюк О., Гершанов Є., Гончаров Г., Єрьоменко В., Жернаков В., Чайкін А., Заржицький О., Пашков А., Прокопенко В., Сидоренко О., Реус О., Чанишева Г. та інші.

Об’єктом дослідження даної роботи є робочий час як окрема категорія трудового права.

Предметом вказаного дослідження виступають правові нормативи, які визначають особливості правового регулювання робочого часу за законодавством України.

Метою написання курсової роботи є дослідження особливостей законодавчого регулювання робочого часу.

Досягнення цієї мети вимагає вирішення ряду завдань, зокрема:

- Дослідити поняття робочого часу.

- Визначити види робочого часу та охарактеризувати критерії поділу робочого часу на окремі групи.

- Розкрити режими роботи та облік робочого часу.

- Охарактеризувати поняття надурочних робіт і порядок їх проведення.

Структура курсової роботи складається із вступу, трьох розділів, висновків та переліку використаних джерел.

Закрити

Робочий час за законодавством України

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.