загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 20

Безкоштовна робота

План

Вступ

1.Правовий режим майна та земель особистого селянського господарства

2. Поняття господарської діяльності виробників аграрної продукції

3. Основні засади і правові форми планування господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників

4. Договори і державні контракти — правові основи господарської діяльності аграрних товаровиробників

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Ефективний розвиток економіки неможливий без організації раціонального використання й охорони землі. Важливу роль в цьому процесі відіграє землеустрій, який дозволяє при допомозі системи правових, інженерно-технічних, економічних і юридичних заходів організувати екологічно й економічно доцільне використання земель, забезпечити ефективну організацію території та розміщення виробництва.

Особливого значення землеустрій набуває у періоди "широкомасштабних" земельних перетворень, коли проходить масовий перерозподіл земельного фонду, реорганізація сільськогосподарських підприємств, створення нових і упорядкування землекористування існуючих господарств. У цих умовах потрібні спеціальні заходи, щоб уникнути нераціонального землекористування, незручностей в організації виробництва і території, розвитку ерозії та інших деградаційних процесів грунтів та небажаних екологічних наслідків, нанесення збитків ефективно працюючим підприємствам і економіці держави в цілому.

Станом на 1 січня 2001 року земельний фонд України складав 60,3 млн. га. Землі сільськогосподарських підприємств і громадян становлять 77,3% (від земельного фонду України); землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення - 3,4%; землі лісогосподарських підприємств - 11,9%; водогосподарських підприємств -0,9%; організацій, установ природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення - 0,5%; у віданні міських, селищних і сільських рад - 0,5%. Площа сільськогосподарських угідь на вказану дату складала 36,7 млн. га (60% від загальної шгощі земель України), із них ріллі - 32,5 млн. га (54%).

Якісний стан сільськогосподарських угідь у багатьох регіонах України незадовільний. Із них більше 29% - еродовані, 25% - заболочені, перезволожені, мають підвищену кислотність, засолені, біля 50% сільськогосподарських угідь знаходяться в зоні нестійкого, ризикового землеробства, 35% - радіоактивно забруднені. Таким чином, завдання раціонального використання та охорони земель в Україні, природно, набуває першочергового значення. У 1991-2001 pp. більша частина земель країни зазнала земельних перетворень. Зокрема, в результаті перерозподілу земель у державній власності залишилось 48,2% загальної площі країни. Здійснено паювання 29,5 млн. га земель колективної власності в 10967 господарствах. Власниками права на земельну частку (пай) стали 6,4 млн. громадян. За роки земельної реформи приватизували свої земельні ділянки 10,6 млн. громадян на площі 3,1 млн. га. Створено біля 42 тис. фермерських господарств на площі 1,1 млн. га сільськогосподарських угідь. На базі приватної власності на землю створено понад 18 тис. агроформувань. Частка господарських товариств у структурі аграрних підприємств збільшилась до 47%, приватних - до 20%.

1. Правовий режим майна особистого селянського господарства

Правовий режим майна особистих селянських господарств — це сукупність правових норм, якими забезпечуються порядок і умови придбання (присвоєння) майна, здійснення правомочностей по володінню, користуванню та розпорядженню ним, а також його правовій охороні.

До майна, яке використовується для ведення особистого селян­ського господарства, належать житлові будинки, господарські бу­дівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та облад­нання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські твари­ни й птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сіль­ськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства.

Своєрідною основою майна особистого селянського господарс­тва є садиба. Відповідно до ст. 381 ЦК вона являє собою земельну ділянку разом із розташованими на ній житловим будинком, гос­подарсько-побутовими будівлями, наземними й підземними кому­нікаціями, багаторічними насадженнями. Специфіка правового статусу садиби полягає в тому, що в разі відчуження житлового буднику відчужується і вся садиба, якщо інше не встановлено до­говором або чинним законодавством.

Можливість будівництва житлового буднику та необхідних гос­подарських будівель є принциповим моментом у процесі створен­ня і діяльності особистого селянського господарство. Тому чинне законодавство містить низку положень, якими закріплюються піль­ги у сфері житлового будівництва на селі. Так, відповідно до ст. 9 Закону України від 17 жовтня 1990 р. "Про пріоритетність соціаль­ного розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві"1 (в редакції Закону від 15 травня 1992 р.), особи, які переселяються в трудонедостатні сільські населені пункти, і місце­ве населення віком до 40 років, зайняте в сільському господарстві, переробних та обслуговуючих галузях агропромислового комплек­су або соціальній сфері цих сіл, забезпечуються житлом і господар­ськими будівлями за рахунок державного бюджету. Житло, збудо­ване в сільській місцевості за рахунок бюджетних коштів, через 10 років передається в приватну власність цим громадянам, якщо во­ни працюють у зазначених галузях. Крім того, цей Закон встанов­лює переваги села порівняно з містом (у розрахунку на душу насе­лення) у спорудженні житла, об'єктів освіти, культури й спорту, охорони здоров'я, побуту, торгівлі, газифікації, водо- та електро­постачання, телефонізації, зв'язку, комунальних об'єктів, у послу­гах радіо й телебачення, забезпечуються рівні з містом умови пос­тачання промисловими та продовольчими товарами, а також рівень медичного, культурного, спортивного, комунально-побутового, транспортного й торговельного обслуговування за науково обґрунтованими нормативами. Однак на практиці всі ці положення вия­вились декларативними. У сільській місцевості не тільки не існує переваг порівняно з містом, а, скоріше, — навпаки.

Сільськогосподарські тварини та птиця використовуються для ведення особистого селянського господарства в межах правового режиму, встановленого для них ст. 180 ЦК. У ній передбачається, що тварини є особливим об'єктом цивільних прав і на них поши­рюється правовий режим речі, крім випадків, зазначених чинним законодавством.

Закон не дає вичерпного переліку майна, яке може використо­вуватись в особистому селянському господарстві. Тому, відповідно до ст. 325 ЦК, у власності такого господарства може бути будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які, за чинним законо­давством, можуть йому належати. Крім того, особисте селянське господарство може мати будь-яке майно на праві користування, придбане шляхом укладання договорів оренди, прокату, позички тощо.

Майно особистого селянського господарства може бути власніс­тю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною влас­ністю членів господарства, які разом володіють і користуються ним. Розпорядження майном особистого селянського господарства здійснюється за згодою всіх співвласників.

Відповідно до положень ст. 346 ЦК право власності на майно для ведення особистого селянського господарства може припиня­тися в разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати певній особі; знищення майна; викупу земельної ділянки через суспільну потребу; викупу нерухомого майна у зв'язку із викупом земельної ділянки, на якій воно розмі­щене; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиції; конфіскації; смерті власника. Право власності може бу­ти припинено в інших випадках, встановлених чинним законо­давством.

Звернення стягнення на майно члена особистого селянського господарства допускається лише на підставі рішення суду. Тобто підставою для цього можуть бути рішення та постанови судів у ци­вільних справах, вироки та постанови судів у кримінальних спра­вах у частині майнових стягнень, постанови судів у частині майно­вих стягнень у справах про адміністративні правопорушення, рі­шення третейських судів, а також рішення іноземних судів і арбітражів у передбачених законом випадках1.

Правовий режим земель особистого селянського господарства

Особистому селянському господарству належать земельні ділян­ки не більше 2 га, передані фізичним особам у власність або орен­ду чи придбані на підставі цивільно-правових угод. Розмір земель­ної ділянки особистого селянського господарства може бути збіль­шено у разі виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами такого господарства. Земельні ді­лянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів господарства.

Правовий режим земель особистого селянського господарства не можна ототожнювати з правовим режимом земель для сіноко­сіння й випасання худоби, для садівництва та городництва. Землі для сінокосіння й випасання худоби знаходяться тільки в держав­ній або комунальній власності і використовуються виключно як сі­ножаті та пасовища, їх можуть орендувати громадяни або користу­ватися ними як громадськими сіножатями та пасовищами. Земель­ні ділянки для городництва також є об'єктами виключно держав­ної або комунальної власності й надаються в користування грома­дян на умовах оренди. Господарська діяльність на цих землях об­межується можливістю зведення лише тимчасових споруд для збе­рігання інвентарю та захисту від непогоди. Цільове призначення земельних ділянок для садівництва полягає в закладанні багаторіч­них плодових насаджень, вирощуванні сільськогосподарських культур, а також зведенні відповідних будинків, господарських споруд тощо. Порівнюючи зміст правового режиму земель для сіноко­сіння й випасання худоби, для садівництва та городництва зі зміс­том правового режиму земель особистого селянського господарства можна зробити висновки:

1) правовий режим земель особистих селянських господарств є більш універсальним. Такі земельні ділянки можуть використовува­тися для будь-якої сільськогосподарської діяльності, в тому числі для сінокосіння й випасання худоби, садівництва та городництва;

2) члени особистих селянських господарств мають більший обсяг повноважень щодо здійснення господарської діяльності на землях таких господарств, ніж власники (користувачі) земель для сінокосін­ня й випасання худоби, а також для садівництва та городництва.

Громадяни України можуть мати на праві власності та оренду­вати земельні ділянки для ведення особистого селянського госпо­дарства. Іноземні громадяни та особи без громадянства також мо­жуть мати такі ділянки, призначені для цієї мети, але, на відміну від громадян України, тільки на умовах оренди.

Особисте селянське господарство може набувати права власнос­ті на земельні ділянки на підставі: цивільно-правових угод; безоп­латної передачі із земель державної або комунальної власності; приватизації земельних ділянок, які раніше були надані його чле­нам у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належних членам господарства земельних часток (паїв).

Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) виділяються в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спіль­ну часткову та спільну сумісну власність (подружжя). Відповідно до ст. 12 Закону України від 5 червня 2003 р. "Про порядок виділен­ня в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)"1 право спільної часткової власності чи спільної су­місної власності на земельні ділянки, виділені в натурі (на місце­вості) єдиним масивом, посвідчується одним державним актом на право власності на земельну ділянку. Власнику однієї чи кількох земельних часток (паю) в межах земель, що перебувають у корис­туванні одного сільськогосподарського підприємства, видається один такий державний акт. Оформлення державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв) здійснює землевпорядна організація, яка виконала землевпорядні роботи щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місце­вості). У разі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділян­ки в натурі (на місцевості).

Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну при­ватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного гос­подарства розміром менше 2 га (на підставі положень ЗК.1992 р.), ма­ють право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установле­них ст. 121 ЗК для ведення особистого селянського господарства.

Особисте селянське господарство має право: продавати або ін­шим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в орен­ду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на ній; бути власником посівів і насаджень сільськогосподарських та інших культур, виробленої сільськогосподарської продукції; використову­вати у встановленому порядку для власних потреб наявні на зе­мельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; відшкодовувати збитки у випадках, передбачених законом; споруд­жувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі й споруди.

Обов'язками особистого селянського господарства щодо належ­них йому земель є: забезпечення використання їх за цільовим призначенням; додержання вимог законодавства про охорону дов­кілля; своєчасна сплата земельного податку; непорушення прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; під­вищення родючості ґрунтів та збереження інших корисних власти­востей землі; своєчасне надання відповідним органам виконавчої влади та місцевого самоврядування даних про стан і використання земель та інших природних ресурсів; дотримання правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних серві­тутів та охоронних зон; збереження геодезичних знаків, протиеро­зійних споруд, мереж зрошувальних і осушувальних систем.