загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 14

Безкоштовна робота

План

1. Види звернень громадян та права суб’єкта звернень

2. Види адміністративно-правових норм за юридичним змістом

Список літератури         

1. Види звернень громадян та права суб’єкта звернень

Як відомо, чинна Конституція України закріпила право громадян на звернення до органів влади у статті 40 лише з 28 червня 1996 року. До того в Україні звернення громадян регулювалися Конституцією УРСР 1978 року, яка серед основних прав і свобод у статті 47 передбачала також право громадян на звернення до органів влади та інших організацій, підприємств тощо.

Питання звернень громадян регулювалися, крім того, чинним на час прийняття нової Конституції законодавством Союзу РСР, зокрема Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок розгляду пропозицій, заяв і скарг громадян» від 12.04.1968 р. (зміненим на нову редакцію Указом від 4.03.1980 р.), законами СРСР «Про порядок оскарження в суді неправомірних дій органів державного управління і службових осіб, що ущемлюють права громадян» від 2.11.1989 р., «Про всенародне обговорення важливих питань державного життя» від 30.06.1987 р., «Про статус народного депутата СРСР» від 31.05.1990 р., іншими нормативно-правовими актами. Тому аналіз норм цих та інших нормативних актів потрібен, аби узагальнити практику регулювання різних аспектів правовідносин, пов’язаних із зверненнями громадян.

Із прийняттям Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року створена основа для законодавчого регулювання звернень громадян. Визначено питання, які регулюються цим законом, форми звернень і порядок їх розгляду, відповідальність за порушення конституційного права людини й громадянина на звернення.

Порівняно з попереднім законодавством про звернення громадян цим законом дано визначення поняття «звернення», закріплено також нормативне визначення та класифікацію видів звернень на пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) й скарги.

Закон установлює категорії суб’єктів права на звернення та відповідних правовідносин. До них належать суб’єкти звернень — громадяни України та особи, які не є громадянами України, проте перебувають на її території, а також адресати звернень — органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи, об’єднання громадян, підприємства, установи та організації різних форм власності, засоби масової інформації тощо. Окремим категоріям громадян право на звернення згідно з цим законом обмежується. Зокрема, військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і органів державної безпеки мають право на звернення в разі, якщо вони не стосуються їхньої службової діяльності.

Водночас згаданий закон не дуже чітко та неповно регулює сам порядок звернень громадян, що позбавляє їх можливості правильно реалізовувати своє право на звернення, породжує багато проблем із реалізацією цього права. У статті 5 перелічено вимоги до звернення й сказано, що «звернення адресуються органам державної влади та місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об’єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань». Але які саме питання належать до повноважень певних органів або осіб, у законодавстві не вирішено, внаслідок чого значна частина звернень громадян надсилається не за адресою.

На цей випадок у ст. 7 закону встановлено норму: «Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об’єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п’яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення».

Реалізація на практиці цих норм свідчить, що вони не забезпечують ефективної роботи зі зверненнями громадян, не є надійною гарантією права останніх на звернення. Відділом з питань звернень громадян Апарату Верховної Ради України було проведено аналіз практики звернень громадян до Верховної Ради та органів місцевого самоврядування в 2007 році. Тоді до парламенту надійшло понад 66,7 тис. пропозицій, заяв і скарг громадян, тобто на 9,5 тис. звернень менше, ніж у 2006 році (що пов’язується з проведенням позачергових виборів). Загалом у зверненнях порушено 71,1 тис. питань.

У тому ж 2007 році до місцевих рад, їхніх виконавчих органів звернулися майже 3,9 млн. громадян, зокрема майже 2 млн. побували на особистому прийомі. Одержано 119,5 тис. колективних звернень, підписаних майже 1,9 млн. осіб. У зверненнях порушено понад 4 млн. питань.

В аналізі дано цікаву характеристику звернень громадян за різними критеріями: категоріями населення, змістом питань, у розрізі регіонів, за адресатами (комітети, фракції, апарат та керівництво парламенту тощо). А в підсумку сказано, що всі звернення громадян до Верховної Ради України «розглядалися згідно з чинним законодавством і надсилалися для вирішення порушених у них питань до органів влади та органів місцевого самоврядування, прокуратури, суду». Звернення, які містили пропозиції щодо вдосконалення законодавства, вивчалися в парламентських комітетах. Аналітичні матеріали передавалися в комітети, депутатські фракції та народним депутатам для використання в законотворчій роботі. Водночас зовсім не сказано, яка кількість звернень стосувалася повноважень Верховної Ради, яка їх частина для вирішення надсилалася за належністю до інших органів влади, що не дає змоги оцінити ефективність такої роботи.

За час дії Закону «Про звернення громадян» до нього внесено низку змін і доповнень (законами від 13.05.1999 р., 20.11.2003 р. та 20.01.2005 р.). Зокрема, зміни до ст. 12, де йдеться про сферу застосування закону. Встановлено, що його дія не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінально-процесуальним і цивільно-процесуальним законодавством, трудовим законодавством і законодавством про захист економічної конкуренції. Ст. 19 доповнено новим положенням про те, що стосується обмеження доступу громадянина до відповідної інформації.

Важливим кроком до підвищення ефективності роботи зі зверненнями громадян є прийняття 24 вересня 2008 року Постанови Кабінету Міністрів України № 858 «Про затвердження Класифікатора звернень громадян». Цей документ органи виконавчої влади зобов’язує забезпечити застосування класифікатора й щокварталу інформувати Кабмін про стан роботи зі зверненнями громадян і порушені в них питання. Класифікатор рекомендовано до застосування органами місцевого самоврядування та внесено відповідні зміни до Інструкції з діловодства за зверненнями громадян від 14.04.1997 р.

Класифікатор звернень громадян складається з двох розділів: «Характеристика звернення» та «Основні питання, що порушуються у зверненнях громадян».

Звернення громадян класифікуються за 9 характеристиками: 1) формою надходження; 2) ознакою надходження; 3) видами; 4) статтю авторів (чоловіча, жіноча); 5) суб’єктом; 6) типом; 7) категоріями авторів; 8) соціальним станом авторів; 9) результатами розгляду.

За формою надходження розрізняються звернення: поштою; на особистому прийомі; через уповноважену особу; через органи влади; через засоби масової інформації; від інших органів, установ, організацій. За ознакою надходження вони поділяються на первинні, повторні, дуплетні, неодноразові, масові. За видами — на пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) та скарги. За суб’єктом — на індивідуальні, колективні, анонімні. За типом — на телеграми, листи, усні звернення. За категоріями авторів (загалом у класифікаторі 20 категорій) — на звернення: учасників війни, дітей війни, інвалідів Великої Вітчизняної війни, інвалідів війни, учасників бойових дій, ветеранів праці, інвалідів І групи, інвалідів ІІ групи, інвалідів ІІІ групи, дітей-інвалідів, одиноких матерів, матерів-героїнь, багатодітних сімей, осіб, що потерпіли від Чорнобильської катастрофи, учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Героїв України, Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, дітей, інших категорій. За соціальним станом визначено 12 категорій авторів звернень: пенсіонер, робітник, селянин, працівник бюджетної сфери, державний службовець, військовослужбовець, підприємець, безробітний, учень та студент, служитель релігійної організації, а також особи, позбавлені волі або воля яких обмежена, та інші особи.

Класифікатор передбачає шість варіантів результатів розгляду звернень: вирішено позитивно; відмовлено в задоволенні; дано роз’яснення; звернення, що повернуто авторові відповідно до ст. 5 і 7 Закону України «Про звернення громадян»; звернення, що пересилається за належністю відповідно до статті 7 згаданого закону; звернення, що не підлягає розгляду відповідно до ст. 8 і 17 цього закону.

У розділі ІІ класифікатора визначено 24 категорії та відповідні індекси основних питань, що порушуються у зверненнях.

Постанова Кабміну про затвердження класифікатора набирає чинності з 1 січня 2009 року. Її застосування на практиці має сприяти покращенню роботи зі зверненнями громадян, а головне — дасть додатковий матеріал для розвитку законодавчого регулювання в цій сфері.

Насамперед ідеться про чіткіше правове регулювання порядку подання та розгляду звернень. Особливо важливо довести до громадян інформацію про повноваження органів державної влади щодо розгляду їхніх звернень, щоб досягти якнайточнішої адресності, зменшити кількість пересилань скарг від одних органів до інших. Цей обов’язок, на мій погляд, треба покласти на Міністерство юстиції України.

Потрібно також докладно проаналізувати Класифікатор звернень громадян, його роль і значення для організації роботи зі зверненнями, уточнити в законодавстві нормативні визначення тих понять і категорій, що стосуються реалізації конституційного права громадян на звернення. Це сприятиме подальшому розвитку законодавства, а також підвищенню правових гарантій у цій сфері.