План

1. Основні права і відповідальність громадян

2. Роль судової влади в державі

3. Вибори як інститут демократії

Література   

3. Вибори як інститут демократії

Багатогранність безпосередньої демократії полягає передовсім у роз­маїтті форм її реалізації, сфер застосування у суспільному і державному житті. Найбільш поширеною формою прямої демократії є вибори, які, на відміну від інших її форм — референдумів, плебісцитів, постійно і періодично застосовуються у більшості країн світу. Шляхом виборів формуються різні органи публічної влади: як державні інституції — парламенти, посади глав держав, іноді уряди, судові органи, так і представницькі органи місцевого самоврядування.

Конституція України також визначає вибори і референдуми як пріори­тетні форми здійснення безпосереднього народного волевиявлення.

У вітчизняній науковій літературі приділяється певна увага формуванню поняття виборів, їх змісту і соціальному призначенню. При цьому, очевидно, слід визнати дефіцит монографічних і дисертаційних робіт та концепцій юридичного, політичного і соціологічного характеру. Як зазначав Г. Барабашев, юристи до недавнього часу взагалі не схильні були виокремлювати виборчі кампанії у спеціальний предмет дослідження.

Традиційно поняття виборів наукою державного права розглядалося як державно-правовий інститут, і, як правило, наукові поняття виборів зводилися до загального їх визначення. Наприклад, Г. Барабашев і К. Шеремет свого часу давали таке тлумачення виборів: «Вибори до Рад народних депутатів — наймасовіша форма участі громадян в державному управлінні». В навчаль­ному посібнику за загальною редакцією В. Основіна поняття виборів трак­тується так: «Вибори — це форма вираження волі народу щодо тих його пред­ставників, яким він довіряє здійснювати державну владу. Відповідно це — важливий спосіб підбору і формування народного представництва».

А. Денисов свого часу пропонував таке визначення поняття виборів: «Виборами в державно-правовому значенні називається доручення особі або особам виконання певної державної роботи, що виконується безпосе­редньо виборцями (за системи прямих виборів), або виборщиками (при си­стемі багатоступеневих виборів)». Це визначення виборів не дає повного уявлення про вибори як соціальне явище, зводячи їх розуміння до суб'єктив­ного виборчого права громадян.

Набагато глибшим і повнішим, ніж попередні визначення, є. визначення відомого державознавця радянських часів А. Кіма: «Під виборами в СРСР слід розуміти участь громадян у здійсненні державної влади шляхом безпо­середнього волевиявлення з корінних питань суспільного та державного життя при формуванні представницьких органів влади, так і виділенням зі свого оточення шляхом вільного голосування відповідальних перед ними представників для виконання в цих органах функцій по здійсненню державної влади відповідно до волі і інтересів народних мас, виражених на виборах».

З дослідженнями суспільних відносин останніх десятиліть пов'язані такі визначення. Зокрема, В. Маклаков розглядає вибори як процедуру форму­вання державного органу або надання повноважень посадовій особі, що здійснюється шляхом голосування уповноважених осіб за умови, що на кож­ний отриманий таким чином мандат можуть претендувати в установленому порядку два чи більше кандидати.

Професор М. Корнієнко визначає вибори як акт самоврядування народу.

Науково обґрунтоване поняття виборів наведене також у підручнику «Основи конституційного права України». Термін «вибори» — це процес, у результаті якого певна спільність людей, почасти організована у політичне об'єднання, шляхом голосування формує державний орган чи заповнює ва­кантну виборну посаду.

Інші наукові поняття виборів у сучасній вітчизняній науці пов'язані з визначенням виборів через «делегування повноважень, наділення владою, визнання вищої авторитетності за ватажком, лідером, певною посадовою особою». Однак подібні визначення скоріше за все, на нашу думку, прий­нятні для політології та соціології.

Однозначного підходу до визначення поняття виборів поки що не сфор­мовано ні в науковій юридичній, ні в політологічній літературі зарубіжжя.

Видатний французький державознавець повоєнного часу М. Прело вва­жав, що терміном «вибори» визначається змагання кваліфікованих юридичне воль заради цілі провести призначення. Простіше можна сказати, що парла­ментські вибори — «є вибір представників шляхом голосування. Політичними виборами є юридичний акт, з допомогою якого певна частина від кількості виборців, внесених до списку даного територіального округу, зупиняється на одній або декількох кандидатурах і висуває одну або декількох осіб до представницького органу влади».

Французькі правники Ж. Коттере і М. Емері пов'язують суть і визначен­ня виборів з суспільством, у якому ці вибори відбуваються. У «соціалістич­ному» суспільстві «виборець голосує за списки кандидатів однієї партії, що виражає на рівні інститутів сподівання однорідного суспільства… Політичні вибори змінюють своє значення: більше не йдеться про представництво людей, інтересів і ідеологій, а йдеться безпосередньо про участь народу в прийнятті рішень. В індустріальному, буржуазному суспільстві вибори мають характер участі. Вони включаються до процесу комунікації між тими, хто управляє, і тими, ким управляють». На думку англійського політолога П. Мейдвіка, «вибори становлять у політичній системі істотний елемент представництва і відповідальності (які є суттю британської демократії), хоча не можна сказати, що вибори є єдиним елементом у цій системі».

Білоруські вчені-конституціоналісти С. Альфер, І. Бугрова зазначають, що під виборами вони розуміють «встановлену законом державно-правову процедуру, під час якої громадяни віддають свої голоси за кандидата чи партію, в результаті чого їх воля формує виборний (представницький) орган влади, чи обирається (займає свою посаду) конкретна посадова особа — президент, мер міста, суддя. До цього визначення можна додати, що вибори будуть повноцінними і реальними лише за умови, що в конкурентній бо­ротьбі брали участь два і більше кандидатів чи декілька партій».

Російський професор Ю. Вєдєнєєв ширше підходить до визначення по­няття виборів, зазначаючи, що «в сучасних, демократично організованих державах… вибори — це інститут і процес прийняття політико-правових рішень, суб'єктом якого є суспільство в особі його дієздатних громадян, а об'єктом — державна влада. Шляхом конституційних виборів здійснюється публічне, політичне відтворення самої держави, а саме, соціальна ротація чи перерозподіл (перегрупування, передача) законодавчих чи урядових функцій і повноважень».

Отже, в науці конституційного права, як у вітчизняній, так і в за­рубіжній, наявні різні погляди щодо суті і власне визначення виборів. Суть виборів можна зрозуміти тільки за умов їх комплексного аналізу і з'ясування характеру їх суспільних функцій, з одного боку, і суті форм їх здійснення — з другого.

Ключовим моментом щодо сучасної теорії інституту виборів у національному конституційному праві є ст. 5 Конституції України, якою визначається, що «Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і че­рез органи державної влади та органи місцевого самоврядування». На наш погляд, головне правниче навантаження цієї статті в тому, що громадянське суспільство як асоціація вільних і рівноправних людей для підтримки свого оптимального функціонування і постійного відтворення має самоорганізовуватись і структуруватись. Таким чином, за умов саме демократичного суспільства існує постійний і самостійний напрями у його діяльності — це періодичне формування визначених власних структур, які б задовольняли інтереси і прагнення кожного члена суспільства і раціональне існування всього суспільства в цілому.

Отже, суспільство як соціальна система, що здатна до саморегулятивних функцій шляхом організації владних структур представницького характеру, реалізує свої можливості у процесі виборів. А це дає підстави визначити ви­бори як політичну функцію самого суспільства по здійсненню державотво­рення. Слід зазначити, що, на нашу думку, викликає сумнів загальноприй­нята наукова концепція виборів як державно-правового інституту. Хоча більшість конституціоналістів традиційно, як ми вже зазначали, дотри­мується або принаймні не заперечує саме такого розуміння виборів.

Звичайно, в умовах неправової держави всі політичні відносини у суспільстві, в тому числі виборчі, були монополізовані державою, і виборча система працювала на відчуження пересічних громадян і народу в цілому від справжнього вибору при обранні складу представницьких органів, і тоді не було реальної можливості оцінювати цей інститут як публічний.

І тільки з переходом пострадянських держав, зокрема України, до політичної демократії перед правознавцями об'єктивно відкрилися нові можливості по-новому проаналізувати політико-правові конструкції і по­няття, що характеризують різні аспекти організації публічної політичної влади. Ротація і демократична передача влади за підсумками виборів стали однією із характерних складових політичних відносин. З огляду на це з'яви­лися підстави характеризувати вибори як вид установчої влади, як державо­творчу функцію суспільства. Зміст виборів як політичного суспільно-правово­го інституту полягає в тому, що саме волею народу здійснюється конститую­вання і відтворення як представницьких органів державної влади, так і органів місцевого самоврядування, надання обраним представникам владних повно­важень у межах їх законодавчої, насамперед конституційної компетенції.

Отже, нині провідними вченими-конституціалістами України вибори розглядаються не тільки як державно-правова проблема, а й як політична, котра пов'язана, головним чином, із завданням формування в Україні цивілізованого громадянського суспільства. При цьому, як слушно зауважує О. Лавринович, вибори можна вважати реальним забезпеченням здійснення народовладдя тільки в тому разі, коли вони проводяться відповідно до кон­ституційних засад.

Аналізу поняття виборів як суспільно-політичного інституту, на наш по­гляд, сприятиме також розгляд суспільних функцій виборів. За об'єктною ознакою можна виділити принаймні такі функції інституту виборів: установчу, охоронну, управлінську, інформаційну, соціальну.

Зміст установчої функції полягає передовсім у тому, що вибори є важ­ливим інструментом реалізації народного суверенітету і легітимації влади взагалі і конкретно того чи того представницького органу в межах його конституційної компетенції. Через вибори народ обирає своїх представ­ників, наділяє їх мандатом на здійснення його суверенних прав. Тим самим реалізується одне з найважливіших прав людини і громадянина. Загальна Декларація прав людини, прийнята Генеральною асамблеєю Організації Об'єднаних Націй у 1948 р., в частині третій ст. 21 встановила, що «воля на­роду має бути основою влади уряду: ця воля повинна знаходити своє відобра­ження в періодичних і нефальсифікованих виборах, які мають проводитися при загальному, рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або з допомогою інших рівнозначних форм, що забезпечують свободу голо­сування».

Вибори також є однією із форм реалізації національного суверенітету. В сучасній державі проживають, здебільшого, багато народів і національних меншин, проте етнічна, національна ознака не є визначальною для форму­вання системи народовладдя, воно пов'язується передусім з політичною оз­накою — належністю до громадянства даної держави. Отже, на нашу думку, за умов належності до громадянства держави представників певної нації ви­бори виступають водночас і однією із форм здійснення права національного суверенітету.

Разом з тим слід відзначити, що питання реалізації права національного суверенітету в ході організації і проведення виборів у різних країнах мають свої особливості, що пояснюється історичним, соціальним, політичним роз­витком кожної держави. У деяких державах мінімальне представництво національних меншин обов'язково гарантується. Зокрема, у Словенії італійська та угорська етнічні общини можуть обирати по одному депутату Національних Зборів. У Польщі Конституційний трибунал постановив, що списки зареєстрованих організаціями національних меншин на їхнє прохання можуть враховуватися при розподілі парламентських місць, навіть якщо вони не набрали необхідних для проходження до парламенту п'яти відсотків. Аналогічне правило існує і в німецькому виборчому законодавстві.

В Україні в ході загальнодержавних виборів реалізація права національ­ного суверенітету забезпечується під час формування виборчих округів. Так, нині в законодавстві про вибори Президента України передбачено, що місцевості, у яких компактно проживають окремі національні меншини, не повинні виходити за межі одного виборчого округу. У разі, коли кількість виборців, що належать до національної меншини, є більшою, ніж необхідно для формування одного виборчого округу, округи формуються таким чи­ном, аби хоч в одному з них виборці, що належать до національної меншини, становили більшість від кількості виборців у виборчому окрузі. На локаль­них виборах поряд з загальним законодавством передбачений і спеціальний порядок участі громадян кримськотатарської, болгарської, вірменської, грецької та німецької національностей у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим.

Крім того, через вибори як демократичну форму обрання представників народу забезпечується стабільність, поступовість і наступність державної влади.

Управлінська функція передовсім пов'язана з тим, що через вибори як форму відносно якісного відбору або своєрідного фільтра складу депутатсь­кого корпусу забезпечується принаймні формальна основа для ефективного функціонування державного механізму та органів місцевого самоврядування. Періодичні вибори дають змогу вивільнитися від мислячих по-старому політичних особистостей і водночас — від застарілих інститутів та структур. Політологи також схильні називати цю функцію функцією «рекрутування» (найму на роботу) політичних кадрів, яка активно популяризується в демо­кратичних суспільствах, де взаємовідносини держави і суспільства інтерпре­туються як «держава заради суспільства».

Інформаційна функція виборів виявляється в тому, що вибори є одним із найважливіших способів формування і вираження суспільної думки.

Крім того розрізняють також функцію забезпечення політичної конку­ренції.

Зміст соціальної функції виборів полягає в артикуляції інтересів різних соціальних груп, є функція політичної соціалізації і ресоціалізації особис­тості.

Отже, на нашу думку, вибори — це суспільно-правовий інститут. За умов демократичного суспільства вибори по своїй суті — це вияв реальної волі народу, процес здійснення цієї волі, який має відбуватися за допомогою держави (тільки в межах її конституційної компетенції), під контролем дер­жави (повинен здійснюватися поряд з іншим також судовий захист усіх без винятку виборчих прав суб'єктів виборчого процесу), проте по своїй суті — це недержавний інститут. Здійснення виборів не має державницької природи, оскільки вибори за своїм змістом — це інститут встановлення влади, зокрема державної; процес формування представницьких органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

За своєю формою вибори — це форма безпосереднього народовладдя, що здійснюється за умов демократичного суспільства і правової держави тільки в порядку, передбаченому конституцією і законами. Тобто щодо форми здійснення виборів, то тут, на нашу думку, основним є розуміння ви­борів як юридичного процесу, котрий має внутрішню цілісність і відособ­леність. Інституалізація виборів знаходить своє відбиття в існуванні об'єктивного виборчого права. Розуміння виборів як процедури, що розгор­тається у вигляді послідовно регламентованих, одна з одною пов'язаних і за­кладених у певних правових формах, спрямованих до однієї правової цілі дій, не було притаманне радянському періоду в історії України, оскільки в умовах не правової держави роль процедурних приписів надзвичайно при­нижувалася. Поряд з поняттям виборчого права існувало досить загальне поняття «радянської виборчої системи». До речі, символічно, що поняття «виборча система» з'явилося в радянському законодавстві вперше в Консти­туції СРСР 1936 р. У науці державного права домінуючим було тлумачення виборчої системи як сукупності суспільних відносин, що виникають у про­цесі і у зв'язку з формуванням органів державної влади. Вважалося, що пра­вове регулювання виборів не може бути всеосяжним, що «виборча система» (практика) проведення виборів повніше і грунтовніше відображає процес виборів. Таке тлумачення взаємозв'язку виборчого права і виборчої систе­ми за відсутності належного виборчого законодавства, свідомо чи несвідо­мо, культивувалося в науці державного права радянського періоду.

Імовірно, що об'єктивна оцінка реального стану тодішньої правової систе­ми і викликала активізацію наукових досліджень процедурно-процесуальної регламентації найрізноманітніших галузей державного будівництва. Поступо­во вчені-конституціоналісти стали розглядати з цих позицій також і вибори.

Утвердження положення про те, що вибори — юридичний процес, такий самий, як і кримінальний, і цивільний тощо, поступово забезпечуватиме ша­нобливе ставлення до закону з боку тих, хто проводить вибори, і тих, хто бе­ре в них участь, як це спостерігається в класичному правосудді. Це особливо важливий момент і у сучасних умовах, коли вибори набули характеру справді політичної боротьби за владу.

Як відомо, види юридичного процесу визначаються за предметною оз­накою, коли за основу класифікації взято певні галузі матеріального права: кримінальний, цивільний, адміністративний процес тощо. Насправді підстав для класифікації різновидів юридичного процесу існує більше. Зокрема, за функціональною ознакою можна виділити чотири основні види процесів: ус­тановчий, правотворчий, правозастосовний, контрольний. Вони розрізня­ються насамперед за змістом і функціями, характером спонукальних обста­вин, юридичними фактами, специфікою юридичних результатів, суб'єктами.

Виборчий процес є прикладом установчого юридичного процесу. Ви­борчий процес — це врегульований законом порядок організації та прове­дення виборів, діяльність уповноважених органів і громадян держави, спря­мована на формування конституційного якісного і кількісного складу ор­ганів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Будучи нормативно врегульованим, цей процес відповідно впорядкова­ний через систему спонукальних обставин (як певних юридичних обставин, що потребують певних юридичних дій) і юридичних фактів (як юридичних дій, що забезпечують початок відповідних процедур, які закріплюються в нормах матеріального і процесуального виборчого права).

Виходячи з того, що шляхом організації та проведення виборчого про­цесу відбувається формування конституційного складу представницьких ор­ганів державної влади, органів місцевого самоврядування та заміщення ви­борних посад, слід відзначити одну важливу особливість саме виборчого юридичного процесу, пов'язану із суспільною, політичною природою саме виборів. Виборчий процес не тільки і не стільки переважно адміністративний технологічний процес, скільки публічний, конкурентний процес, у межах якого розгортається політична правосуб'єктність громадян-виборців і шля­хом їх волевиявлення відтворюється і легітимізується діяльність представ­ницьких інститутів влади та управління.

Виборчий процес завжди включає в себе встановлену законодавством сукупність процесуальних форм проведення виборів, які визначають кількість та зміст стадій виборчого процесу.

Кожний вид виборів, що проводяться в Україні, опосередковується власним виборчим процесом, строки та порядок організації і проведення якого визначаються відповідною системою виборчого законодавства Ук­раїни.

Разом з тим можна виділити основні стадії організації та проведення ви­борів, які властиві всім видам виборів в Україні: призначення або проголо­шення виборів; формування територіальних виборчих одиниць — виборчих округів та виборчих дільниць; формування виборчих комісій; передвиборна агітація; голосування; підрахунок голосів і встановлення результатів голо­сування, підсумків виборів. Іноді проводиться і альтернативна стадія ви­борів — повторне голосування.

Отже, виходячи з аналізу за суттю, змістом і формою здійснення, вибори можна розглядати як передбачену Конституцією та законами України фор­му прямого народовладдя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного голосування щодо формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Сучасні вимоги до проведення виборів в Україні об'єктивно вимагають їх належного законодавчого забезпечення й існування комплексного інсти­туту виборчого законодавства України.


Література

1.Гуггенберг Б. Теорія демократії. //Поліс, 1991, №4.

2.Шапиро И. Демократія та громадянське суспільство //Поліс, 1992, №4

3.Демократичне врядування як чинник зміцнення миру. //Політична думка, 1999, №1-2

4.Бабкіна О. Політологія. Посібник для студентів вузів. Київ, 1998.

5.Дзюба І. Політологія. Курс лекцій. Київ, 1993.

6.Ковлер А. Демократия и участие в политике, Москва, 1990.

7.Потульницький В. Теорія української політології. Курс лекцій. Київ, 1993.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 21

Безкоштовна робота

Закрити

Основи демократії 1

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.