План

1. Особливості ігрової діяльності дітей дошкільного віку

2. Характеристика ігрових умінь дітей дошкільного віку

3. Формування ігрових умінь дітей молодшого дошкільного віку

1. Особливості ігрової діяльності дітей дошкільного віку

Гра є особливою діяльністю, яка є важливою в дитячі роки і супроводжує людину впродовж всього його життя. Недивно, що проблема гри привертала і привертає до себе увагу дослідників, причому не тільки педагогів і психологів, але і філософів, соціологів, етнографів, мистецтвознавців, біологів.

Першим, хто запропонував вивчати гру дітей з метою їх розуміння і виховання, був Ж.-Ж. Руссо. Ще в XVIII столітті він писав, що для того, щоб дізнатися і зрозуміти дитину, необхідно спостерігати за її грою. У своєму творі "Еміль" Руссо виразив свої ідеї в області освіти і виховання дитини. Він визнав, що дитинство є певним періодом в розвитку людини і що діти - це не просто маленькі дорослі. Надалі він обґрунтував величезне значення цього періоду і особливу роль ігор в дитинстві.

Руссо рекомендував педагогу самому стати дитиною, щоб приєднатися до ігор свого вихованця. Проте відношення Руссо до дитячої гри було орієнтоване, передусім, на меті виховання і навчання - на відміну від сучасної тенденції використати гру для вирішення терапевтичних і дослідницьких завдань.

Одним з основоположників теорії гри був німецький філософ, психолог, автор відомих праць “Ігри тварин” та “Ігри людей” Карл Грос (1861—1946). На основі порівнянь особливостей ігрової діяльності дітей та інстинктивної діяльності дитинчат тварин він доводив, що гра має біологічну природу, є одним зі способів підготовки до майбутньої серйозної діяльності, головним змістом життя дитини. Однак К. Грос переоцінював інстинктивну природу гри, ототожнював гру дитини і тварини.

Проблеми ігрової діяльності цікавили німецького поета Фрідріха Шіллера (1756—1805). Він вважав гру основою будь-якого мистецтва, яке живиться енергією, що залишається у людини після задоволення життєво важливих потреб.

Теорію “надлишку енергії” розвинув англійський філософ, педагог Герберт Спенсер (1820—1903), який стверджував, що сили молодого організму, не знаходячи приводу для “справжньої” діяльності, реалізуються в наслідуванні, втілюючись у різноманітних іграх. Для дитини гра є наслідуванням як власної діяльності, так і діяльності дорослих, можливістю вивільнити, “вижити” інстинкти руйнування, розбійництва, тому потрібно надати їй змогу вичерпати цю “негативну енергію”.

Американський психолог Гренвілл-Стенлі Холл (1846—1924), вважаючи розвиток психіки дитини своєрідним повторенням етапів розвитку людства незалежно від умов її життя і виховання, доводив, що гра дитини за формою і змістом дублює історію від первіснообщинного ладу до сучасного суспільства. Наприклад, ігри малюків з піском є повторенням печерного періоду життя людства, мисливські ігри — втіленням мисливських інстинктів та ін. Тому гра не підвладна педагогічним впливам і розвивається за своїми законами. Психоаналітична теорія гри, яку обґрунтував австрійський психолог, психіатр Зігмунд Фрейд, а пізніше розвинули його співвітчизник Альфред Адлер (1870—1937) та німецько-американський психолог Карен Хорні (1885— 1952), зосереджується на проблемах: несвідомого і напівсвідомого в ігровій діяльності; використання гри як засобу вираження дитиною інстинктів, бажань, прагнень, які вона не може реалізувати безпосередньо в житті (3. Фрейд); самоствердження її, реалізації обмежуваного дорослими прагнення до влади і могутності (А. Адлер), і відповідно — як засобу вдосконалення особистості дитини через переборювання негативних інстинктів і поривань. Для цього слід надавати дитині змогу самостійно виявити ці інстинкти і поступово пережити їх. Але вони не зникають зовсім, заявляючи про себе щоразу, коли “знімаються” зовнішні “обмежувачі”, які накладає виховання.

3игмунд Фрейд писав: "найулюбленіша і всепоглинаюча діяльність дитини – це гра. Можливо, ми можемо сказати, що в грі кожна дитина подібна до письменника: він створює свій власний світ, або, інакше, він влаштовує цей світ так, як йому більше подобається. Було б невірно сказати, що він не сприймає свій світ серйозно, навпаки, він відноситься до гри дуже серйозно і щедро вкладає в неї свої емоції".

Використання сучасних зарубіжних теорій “ігротерапії”, методологічною основою яких є неофрейдизм, сприяє нормалізації стосунків дитини з навколишньою дійсністю, оскільки гра знімає негативізм, ліквідує егоїзм, вередування тощо, “поліпшує природу дитини”.

Згідно думці Ж. Піаже гра є містком між конкретним досвідом і абстрактним мисленням, і саме символічна функція гри являється особливо важливою. У грі дитина на сенсомоторному рівні демонструє за допомогою конкретних предметів, які є символами чогось іншого, те, що він коли-небудь прямим або непрямим чином випробовував. У будь-якому випадку, гра є спробою дітей організувати свій досвід, і з грою пов'язані ті рідкісні моменти життя дітей, коли вони почувають себе у безпеці і можуть контролювати власне життя.

"Щоб зрозуміти дітей, знайти підхід до них, ми повинні поглянути на дитину з емоційної точки зору. Не слід розглядати їх як маленьких дорослих. Їх світ реально існує, і вони розповідають про нього в грі" – писав Ж. Піаже.

За твердженням голландського психолога, автора книги “Гра людини і тварини” Фредеріка-Якоба Бейтендейка (1887—1974), жива істота є дитиною не тому, що грається, а навпаки, грається тому, що вона дитина. Гру він розглядав як відображення особливостей дитячого віку, вияв певних потягів дитини (наприклад, потяг до звільнення від нав'язаних середовищем обмежень, до злиття зі світом, тенденція до повторення).

К.Д. Ушинський вважав гру вільною діяльністю дитини, що вносить в її розвиток такий внесок, який не може зрівнятися ні з чим іншим. Він вказував на те, що навчання у формі гри може і повинно бути цікавим заняттям.

Відомий педагог Є.І. Тихеєва високо цінувала гру в ознайомленні дітей із предметами, явищами навколишнього життя. Особливе значення вона зосереджувала на сенсорному сприйнятті рідної мови. Нею розроблено спеціальні дидактичні ігри під назвою «Парні ігри», які вимагали уваги, уміння виділяти в предметі спільне та відмінне.

Більшість дослідників зосереджується на виявленні можливостей гри як форми організації життя дітей, а також визначенні її місця у педагогічному процесі дитячого садка. Із цього погляду широкі можливості відкриваються в процесі становлення і розвитку ігрового колективу, в якому неминучими є реальні стосунки, що стимулює формування у дитини якостей, необхідних для її входження до ігрового колективу: встановлення зв'язків з дітьми, які граються, підпорядкування своїх дій ролям, контроль і виконання правил гри тощо.

За висновками російського педагога Д. Менджерицької, відображення дитиною у грі взаємин дорослих, явищ суспільного життя є передумовою глибокого пізнання навколишньої дійсності, прагнення брати участь у житті дорослих. У багатьох дослідженнях порушено різноманітні аспекти цієї проблеми: формування ігрового колективу протягом дошкільного віку під впливом повноцінної ігрової діяльності (В. Воронова), виховання організованості дітей у творчій грі (А. Матусик), виховання у дошкільників інтересу до праці дорослих (І. Власова), до школи (В. Гелло) та ін. Загалом, усі вони по-своєму аргументують, деталізують положення, що гра своїм змістом передбачає організацію дитячого товариства, а тому важливо, щоб вона втілювала позитивні явища навколишнього життя.

У педагогічному процесі дитячого садка гра є засобом виховання, формою організації навчання (дидактична гра), виховання, методом і прийомом навчання дітей (Н. Мчедлідзе).

Сучасні психолого-педагогічні дослідження гри характеризуються зближенням поглядів на неї як на провідну діяльність дітей дошкільного віку, аналізом її виховних можливостей і засобів їх актуалізації. На цих проблемах зосереджувався Л. Виготський і вчені, які репрезентують його школу (О.Запорожець, Д. Ельконін, О. Усова та ін.). Вони переконували, що виховний потенціал гри може бути реалізованим тільки за умови спрямування її дорослими. Цю точку зору розвинуто в працях французького психолога А.Валлона, її підтримували також представники педагогічної науки: Р. Пфютце, І.Хоппе, Л. Шройтер (Німеччина), Д. Ковач, О. Ваг, П. Баконі (Угорщина), Л.Бєлінова (Чехія), Е. Петрова, С. Аврамова (Болгарія) та ін.

Вітчизняний психолог Л. С. Виготський вважав, що гра виростає з протиріччя між соціальними потребами та практичними можливостями дитини, і бачив у ній провідний засіб розвитку її свідомості. Деякі психологи вважали, що корінь гри – просто інстинкт наслідування, а інші бачили в ній спосіб освоєння дитиною реальності.

Виготський вважав, що гра – це прекрасний метод розвиваючого навчання. Його дуже цікавив символічний і фантазійний аспекти гри, в якій дитина паличкою заміщає коня і скаче на ньому як на справжньому коні. Для маленьких дітей уявна ситуація є реальністю. Батькам потрібно підтримувати таку уявну гру, тому що вона сприяє тому, що розвиває дитину, особливо сприяючи розвитку її творчих здібностей.

Психолог А. В. Запорожець, оцінюючи роль гри, справедливо зазначав: «Нам необхідно домагатися того, щоб гра була не тільки формою засвоєння окремих знань і вмінь, але і сприяла б загальному розвитку дитини, служила формуванню її здібностей».

Гра є тією універсальною формою діяльності, усередині якої, на думку Д.Б. Ельконіна, відбуваються основні прогресивні зміни в психіці і особі дитини-дошкільника; гра визначає його стосунки з навколишніми людьми, готує до переходу на наступний віковий етап, до нових видів діяльності.

А.П. Усова писала: «Дидактичні ігри, ігрові завдання та прийоми дозволяють підвищити сприйнятливість дітей, урізноманітнюють навчальну діяльність дитини вносять цікавість».

Останнім часом дослідники (Н. Михайленко, Н. Короткова) виявляють зацікавленість не так феноменом гри, як сутністю, структурою, динамікою стосунків, що в ній складаються. Цей напрям наближений до сучасних концепцій дошкільного виховання, що розглядають гру як джерело формування особистості.

Сучасні українські науковці (Л. Артемова, Г. Григоренко, К. Щербакова та ін.) досліджують формування суспільної спрямованості дитини дошкільного віку у грі, розвиток моральних стосунків у творчих іграх тощо. За їхніми твердженнями, гра містить більші можливості для формування особистості дошкільників, ніж будь-яка інша діяльність, оскільки мотиви її мають велику спонукальну силу і дітям зрозуміле співвідношення мотиву і мети гри.

Слово гра є настільки загальновизнаним, що вживання його не супроводжується дефініцією гри. Але при цьому існує величезне число різних визначень гри.

Польський педагог, терапевт і письменник Януш Корчак вважав, що гра - це можливість відшукати себе в людстві, себе у Всесвіті. Дитина дійсно, передусім, шукає себе в іграх, визначає своє місце серед однолітків, звертаючись до минулого, сьогодення, майбутнього. Діти повторюють в іграх те, до чого відносяться з повною увагою, що їм доступно спостерігати і що доступно їх розумінню.

На думку багатьох вчених, гра – вид діяльності, що розвиває в умовах, спрямованих на відтворення і освоєння соціального досвіду, в якому складається і удосконалюється самоврядування поведінки.

Г. С. Абрамова, розвиваючи цю думку, вказує, що граючи в замкнутому просторі за відомими правилами, людина більшою мірою має можливість пережити динамічні можливості свого Я, свою здатність змінюватися, бути іншим . Гра створює і реалізує напругу, пов'язану з переживанням меж свого Я, і можливості дії на свої ж власні межі, задає нову якість внутрішнього діалогу людини.

Продовжуючи приклади педагогічних визначень гри, приведемо ще два. Зокрема, на думку С.Т. Шацького: гра – це життєва лабораторія дитинства, що дає той аромат, ту атмосферу молодого життя, без якого ця пора була б неважливою для людства. У грі, в цій спеціальній обробці життєвого матеріалу, є найздоровіше ядро розумної школи дитинства.

В.А.Сухомлинський пропонує таку метафору: гра - це величезне світле вікно, через яке духовний світ дитини вливається живильний потік уявлень і понять. Це іскра, що запалює вогник допитливості і допитливості.

Організація Об'єднаних Націй проголосила гру універсальним і невід’ємним правом дитини. Цей факт свідчить про первинне значення гри для природного і гармонійного розвитку дитини. Проте, у ряді досліджень гра визначається як робота дитини. Це, мабуть, спроба якимсь чином узаконити гру, показати, що гра може бути важливою тільки тоді, коли вона співпадає з тим, що вважається важливим у світі дорослих.

Як дитинство має свій внутрішній сенс і не є просто підготовкою до дорослого життя, так само і гра має внутрішню цінність і значення. На відміну від роботи, яка спрямована на виконання якогось певного завдання шляхом пристосування до вимог безпосереднього оточення, гра не залежить від заохочень ззовні.

Гра для дітей - це спосіб орієнтації у реальному світі, просторі і часі, спосіб дослідження предметів і людей. Включаючись в процес гри, діти вчаться жити у сучасному світі. Гра допомагає дитині розкрити свою уяву, опанувати цінності культури і виробити певні навички. Коли діти грають, вони виражають власну індивідуальність і ближче підходять до внутрішніх ресурсів, які можуть стати частиною їх особи.

Величезна кількість етнографічної літератури дозволяє говорити про характеристики і пояснення міри характеру розвитку ігрової діяльності залежно від загального рівня розвитку суспільства і, передусім його діяльності.

Народна педагогіка талановито вирішувала питання про зв'язок навчання з грою і внесла вагомий внесок у розуміння особливостей навчальної гри. Традиції її ввійшли в наукову розробку питання про дидактичних іграх, в практику роботи з дітьми, в рухливі ігри з правилами і заслуговують подальшого глибокого вивчення.

Отже, гра, її дія все більше і більше виходять за межі наших колишніх уявлень про її роль і значення в розвитку дитини дошкільного віку. Гра, як особливий вид діяльності дитини, знайшла місце в психолого-педагогічних дослідженнях багатьох вчених. Проте й досі гра, що різнопланово вивчається, залишається загадкою для розуміння, недостатньо дослідженим явищем соціальної сфери.

Таким чином, розглянувши проблему розвитку ігрової діяльності в дослідженнях вітчизняних і зарубіжних психологів і педагогів, можна зробити висновок про те, що гра – це основний вид діяльності дітей дошкільного віку, в процесі якої розвиваються духовні і фізичні сили дитини: його увага, пам'ять, уява, дисциплінованість, спритність і так далі. Крім того, гра – це своєрідний, властивий дошкільному віку спосіб засвоєння суспільного досвіду.

Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 22

Безкоштовна робота

Закрити

Формування ігрових умінь у дітей молодшого дошкільного віку

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.