Методика викладання історії 11
План
1. Етапи, прийоми і засоби формування історичних понять
2. Визначте етапи формування знань історичних зв’язків. Прийоми і засоби формування знань історичних зв’язків
3. Визначте етапи і засоби формування знань причинно-наслідкових звязків. Прийоми і засоби формування
4. Класифікація історичних понять, їх роль у процесі вивчення історії.
5. Вкажіть основні напрямки самоосвіти вчителя історії
6. Прийоми формування в учнів уявлень про іс-й час і іс-й простір
7. Організація і методика проведення лабораторно-практичних робіт на уроках історії
8. Класифікація історичних фактів, їх роль у процесі вивчення історії.
5. Вкажіть основні напрямки самоосвіти вчителя історії
Модель сучасного вчителя передбачає готовність до застосування нових освітянських ідей, здатність постійно навчатися, бути у постійному творчому пошуку. Саме томуосновною метою саморозвиткуйсамоосвітивчителя має стати досягнення бажаного рівня професійної компетентності.
Отже, кожен сучасний учитель має усвідомити,що самоосвіта – це потреба,яка захищає його від інтелектуального зубожіння, це усвідомлений процес пізнавальної діяльності, це вдосконалення будь-яких рис людини або її навичок, це постійний пошук, зростання, розвиток.Самоосвітаздійснюється індивідуально або колективно. Суто індивідуально її може виконувати високорозвинена особистість, діяльність якої продуктивна і творча.
Види діяльності в процесі самоосвіти, які сприяють професійному зростанню вчителя:
систематичне читання методичної, педагогічної, предметної літератури і звернення до авторитетних джерел ( на паперових, електронних носіях);
систематичний перегляд певних телепередач;
огляд в Інтернеті інформації з методики викладання предметів, педагогіки, психології, педагогічних технологій;
розв’язування олімпіадних завдань, тестів, питань ЗНО, кросвордів та інших завдань підвищеної складності або нестандартної форми;
прослуховування лекцій, докладів в установах, до яких особа не залучена офіційно;
відвідування семінарів, тренінгів, конференцій, уроків колег;
дискусії, наради, обмін досвідом з колегами;
систематичне проходження курсів підвищення кваліфікації;
організація гурткової та позакласної діяльності з предмету;
вивчення інформаційно-комп'ютерних технологій;
відвідування предметних виставок та тематичних екскурсій з предмету при проходженні курсів;
спілкування з колегами в школі, районі, області та в Інтернеті;
ведення здорового способу життя;
використання порад фахівців заради підвищення власних знань чи майстерності;
дослідницька діяльність після досягнення певного рівню освіти, експерименти, моделювання, праця помічником під керівництвом освіченого фахівця тощо.
Проблема та напрямки роботи повинні визначати напрями самоосвітньої діяльності. Ось деякі з них:
Професійний (предмет викладання)
Психолого-педагогічний (орієнтоване на учнів та батьків)
Психологічний (імідж, спілкування, мистецтво впливу, лідерські якості та ін)
Методичний (педагогічні технології, форми, методи і прийоми навчання)
Інтелектуальний (орієнтовано на поповнення загальноосвітніх знань)
Інформаційно-комп'ютерні технології (ознайомлення і придбання навичок роботи з новими технологіями)
Духовний (мистецтво театральне, образотворче, вокальне, танцювальне, фотографування, відео зйомка)
Охорона здоров'я і спорт (розвиток фізичної форми).
6. Прийоми формування в учнів уявлень про історичнийй час і історичний простір
В процесі пізнання складається історичні уявлення 3-х видів:
● уява про факти;
● уява про історичний час;
● уява про історичний простір.
Про час. Важливе значення в роботі вчителя історії має вміння володіти прийомами та способами формування знань про хронологічні зв’язки.
Вчителю необхідно приділяти особливу увагу навчання учнів роботі з цифрами і датами. Цифрові матеріали краще запам’ятовуються, якщо їх заокруглити. Наприклад, не 468, а майже півмільйона; або чверть мільйона; або одна третя частини; чи близько тисячі.
Робота з датами потребує тривалого навчання. Розрізняють 3 види дат:
● основні дати (їх необхідно запам’ятовувати на тривалий час). Наприклад, дата заснування держави, найважливіші віхи в житті країни;
● опорні дати – ці дати необхідні на період вивчення курсу;
● другорядні дати – дати потрібні для встановлення зв’язку між опорними датами.
Переходячи до вивчення дат вчитель знайомить учнів із системою їх запису: одні дати записуються арабськими цифрами (1562 рік) інші римськими - так записуються століття (V,Хст.). Дати бувають нашої ери і до нашої ери. Записують їх скорочено: до н.е. та н.е.
Про простір. Локалізація історичних подій у просторі (картографічні вміння) – це комплекс специфічних умінь, якими повинні оволодіти школярі, а саме:
1. Читати історичну карту (визначати географічне положення, окремі історичні факти, регіони розселення народів, торгові шляхи, зміни в кордонах країн тощо).
2. Користуватися картою як джерелом знань.
3. Заповнювати контурну карту.
Важливою передумовою для формування історичко-просторових уявлень є той факт, що простір в його характеристиках (розмір, взаєморозміщення, протяжність) вже відоме учням до вивчення історії. Школярі мають знання про масштаб, використовували на практиці міри довжини тощо.
Карти-схеми допомагають розкрити внутрішні зв'язки досліджуваних подій і явищ.
Загальні правила використання історичної карти в навчанні можуть бути зведені до таких положень:
жодного уроку історії без карти чи інших картографічних засобів;
використання карти доцільне і необхідне на всіх етапах навчання: при вивченні нової теми, при закріпленні й узагальненні вивченого, при перевірці знань і умінь школярів;
паралельно з формуванням знань на основі карти треба навчати школярів прийомам навчальної роботи з різними типами картографічних посібників;
при переході від однієї карти до іншої забезпечується наступність між ними, або співвіднесення із загальною картою, чи характеристикою їхніх часових відносин;
робота з настінною і настільною картами по можливості ведеться паралельно і скоординовано;
постійним компонентом домашніх завдань з історії є робота школярів з контурною картою над питаннями нової навчальної теми.