ПЛАН

1. Методика на саморегуляцію

2. Програма самовиховання для учнів початкових класів

Список використаних джерел

1. Методика на саморегуляцію

Вимоги сьогодення та особливості сучасної системи освіти зу­мовлюють необхідність підготовки студентів до навчання протягом усього життя. Неабияку роль у цьому відіграє самостійна робота, яка покликана не лише сприяти оволодінню студентами комунікативною компетенцією, а й формуванню навчальної ком­петенції. Максимальну ефективність навчального процесу можна за­безпечити за рахунок урахування індивідуальних особливостей сту­дентів, що передбачає, з одного боку, діагностування та розвиток певних психічних процесів, а, з іншого, визначення індивідуального рівня сформованості зазначених компетенцій та їх послідовний роз­виток.

Як свідчать сучасні психолого-педагогічні дослідження, одним з найважливіших психологічних чинників, які впливають на ефек­тивність самостійної роботи, є здатність до саморегуляції, функція якої виявляється в цілеспрямованості студентів, об­меженні використання ними свого часу. Саморегуляцію визнача­ють як цілісну систему психічних засобів, за допомогою яких лю­дина здатна керувати своєю цілеспрямованою активністю. Логічно припустити, що вивчення та врахування індивідуальних особливостей саморегуляції студентів сприятиме ефективності са­мостійної роботи.

Проблема саморегуляції діяльності людини за останні десятиліття стала однією з ключових у психологічній науці, її дослідження здійсню­вали І.М. Захарова, К.В. Злоказов, О.В. Зобков, И.О. Киселевська, Т.В. Кириченко, О.О. Конопкін, В.І. Моросанова, Ю.Р. Нордгеймер, Н.С. Олєйник, І.В. Плахотнікова, Г.С. Пригін, Т.В. Попова, О.В. Ста-канова та ін. Дедалі більшу увагу вчених привертає питання зв'язку саморегуляції з успішністю навчальної діяльності студентів.

Саморегуляція здійснюється як єдиний процес, забезпечуючи мо­білізацію та інтеграцію психологічних особливостей людини для до­сягнення цілей діяльності. Процес саморегуляції сприяє виробленню гармонійної поведінки, на його основі розвивається здатність керу­вати собою відповідно до визначеної мети та поставлених навчаль­них завдань.

Саморегуляція навчальної діяльності має ту ж структуру, що й саморегуляція будь-якої іншої діяльності, а саме:

- планування - визначення цілі та послідовності здійснення на­вчальних цілей;

- моделювання - урахування значущих умов навчальної діяльності, необхідних для її виконання;

- програмування - визначення послідовності виконання дій;

- оцінка результатів - співвідношення результатів із критеріями, визначеними викладачем чи самим студентом;

- контроль за результатами та корекція навчальних дій на основі індивідуально прийнятих еталонів успішності.

Отже, студент повинен усвідомити чи визначити навчальні цілі, проаналізувати умови навчальної діяльності та продумати по­слідовність виконання дій, іншими словами, пристосувати програму дій до значущих умов навчальної діяльності. Процес виконання су­проводжується контролем, оцінкою та корекцією дій відповідно до отриманих результатів, змінених умов та визначених цілей. Зазна­чені процеси взаємопов'язані і можуть здійснюватися як послідов­но, так і паралельно.

Індивідуальні особливості саморегуляції пов'язані з певними ком­плексами особистісних якостей, які відображаються в процесі діяль­ності. В основі виділених Г.С. Притіним «автономного», «змішано­го» та «залежного» типів лежать, з одного боку, особливості саморе­гуляції, а, з іншого, певний рівень особистісних якостей, які визна­чаються дослідником як «ефективна самостійність». Суб'єкти з «ав­тономним» типом саморегуляції на всіх етапах діяльності демонст­рують такі якості, як цілеспрямованість, зібраність, розвинений са­моконтроль, здатність здійснювати активний пошук інформації, упев­неність у своїх особистих якостях, знаннях і вміннях та змогу, у ви­падку необхідності, мобілізувати їх на досягнення поставлених цілей. Іншими словами, студенти з автономним стилем демонструють веськомплекс властивостей, який Г.С. Пригін назвав «ефективною са­мостійністю». У суб'єктів із залежним типом саморегуляції цей ком­плекс розвинений слабко, внаслідок чого їм часто доводиться звер­татися по допомогу у визначенні програми дій чи способів діяль­ності. Якщо до першої групи можна застосувати термін «самоуправ­ління» діяльністю, то до другої - управління. Суб'єкти зі змішаним типом саморегуляції поєднують у собі якості, притаманні обом опи­саним типам: цілеспрямованість, зібраність, самоконтроль поєдну­ються в них з недостатньою здатністю до моделювання умов вико­нання діяльності, що може призвести до неузгодженості мети і ре­зультату діяльності. Гнучкість студентів зі змішаним типом саморе­гуляції в оцінці результату може призвести до зміни критеріїв успіш­ності. В умовах підвищеної складності діяльності успішність само­регуляції наближається до показників «залежних», у ситуаціях не­високої складності - «автономних».

Отже, саморегуляція автономних студентів характеризується цілісністю, оптимальною узгодженістю окремих компонентів, що виз­начає високу ефективність їхньої діяльності. Саморегуляція залеж­них студентів, як правило, не призводить до високих навчальних результатів. Ефективність студентів змішаного типу може бути до­сить високою чи низькою залежно від умов виконання завдань.

Аналіз результативності діяльності студентів різних типологіч­них груп, проведений Н.С. Олєйник, показав, що індивідуально-психологічні та індивідуально-типологічні особливості членів гру­пи впливають на її успішність через регуляцію діяльності групи, взаємодію її учасників. Співвідношення регуляторно-типологічних особливостей членів групи дає можливість прогнозувати результат її роботи. Так, група, яка складається зі студентів, які мають авто­номний чи змішаний типи саморегуляції, а також група, яка має в своєму складі не менше 50 % «автономних» студентів, буде здат­ною до інтеграції, самоорганізації, самоструктурування, що сприя­тиме створенню умов для успішного виконання завдань. Група, яка складатиметься зі студентів із залежним типом регуляції чи більш, ніж на 50% із «залежних» (чи «змішаних» і «залежних»), відчуватиме труднощі в інтеграції, самоорганізації, самоструктуру-ванні, потребуватиме допомоги в моделюванні та програмуванні дій.

Отже, для успішного виконання групових завдань потрібно ре­тельно підходити до поділу студентів на групи, ураховуючи тип ре­гуляції кожного студента.

В.І. Моросанова та Р.Р. Сагієв виділяють індивідуально-стильові особливості саморегуляції у навчальній діяльності студентів, під якими розуміють типові особливості системи психічної саморегуляції, які проявляються у всіх видах діяльності і поведінки студентів. До інди­відуально-стильових особливостей саморегуляції відносять індивіду­альні особливості регуляторних процесів - планування, програму­вання, моделювання, оцінка результатів та суб'єктно-особистісні властивості (наприклад, самостійність).

Вчені розробили методику, яка дозволяє визначити індивідуальні особливості саморегуляції і включає 8 шкал, серед яких: планування (характеризує індивідуальну самостійність та ініціативність у плану­ванні і постановці навчальних цілей, гнучкість зміни цілей відповід­но до зміни ситуації, їх стійкість у психологічно складних умовах); моделювання (діагностує індивідуальну сформованість умінь кон­кретизувати цілі, орієнтуватися в змінених умовах, обирати програ­му виконавчих дій, а також стійкість цих процесів у психологічно складних умовах); програмування (визначає вміння будувати про­граму виконання навчальних дій, здатність швидко включатися в навчальну діяльність, легко переключатися з одного виду діяльності на інший), оцінка результатів (діагностує сформованість критеріїв успішності навчальної діяльності, їх гнучкість в умовах зміни вимог до підготовки, розвиток процесів самоконтролю і самооцінки, вміння контролювати хід виконання поставлених завдань, у тому числі в умовах високої та низької мотивації, психічної напруги); самостійність (визначає здатність самостійно планувати, організувати діяльність, контролювати хід її виконання, аналізувати поточні та кінцеві ре­зультати діяльності) тощо.

На основі розробленої методики дослідниками виділено 3 стилі саморегуляції навчальної діяльності студентів та їх різновиди - авто­номний (організований та контрольно-коригуючий), оперативний (гнучке врахування значущих умов та оперативність побудови про­грам навчальних дій), стійкий. Кожен з описаних стилів має сильні і слабкі сторони. Останні вимагають компенсації за рахунок сильних сторін.

Автономний стиль

Організований тип.

Сильні сторони: самостійність у виборі поставлених цілей, виз­начення послідовності їх здійснення, прагнення визначити навчальні перспективи.

Слабкі сторони: недостатня сформованість критеріїв успішної діяль­ності, недостатність урахування вимог викладача та умов ситуації.

Компенсаторні можливості: недостатність процесу моделювання та оцінки результатів компенсуються за рахунок детального плану­вання навчальних ситуацій, критеріїв успішності.

Контрольно-коригуючий тип.

Сильні сторони: автономність функціонування оцінки результатів, сформованість критеріїв успішності.

Слабкі сторони: низька усвідомленість навчальних цілей і відпо­відно низька самоорганізація процесу навчання.

Компенсаторні можливості: постійний контроль і корекція навчаль­них цілей.

Оперативний стиль

Гнучке врахування значущих умов.

Сильні сторони: висока сформованість процесів моделювання, швидкість включення в навчальну ситуацію, легкість орієнтації в новій обстановці, оперативність урахування вимог викладача та умов ситуації, вміння знайти вірну тактику.

Слабкі сторони: низька усвідомленість навчальних цілей, низька самоорганізація процесу навчання, труднощі в побудові програм на­вчальних дій, недостатня деталізація програми дій.

Компенсаторні можливості: компенсація за рахунок процесів мо­делювання, швидкості включення в навчальну ситуацію, легкість при­стосування до вимог викладачів і умов ситуації.

Оперативність побудови програм навчальних дій.

Сильні сторони: високий ступінь деталізації програм, гнучкість їх перебудови, легкість включення в навчальну діяльність.

Слабкі сторони: низька усвідомленість навчальних цілей, труд­нощі, пов'язані з орієнтацією в навчальній ситуації та вимогами.

Компенсаторні можливості: компенсація за рахунок програмуван­ня та швидкості включення в навчальну діяльність, оперативності перебудови програм.

Стійкий стиль

Сильні сторони: стійкість критеріїв успішності та оцінки резуль­татів у психологічно складних умовах.

Слабкі сторони: пошук і побудова програм навчальних дій, їхня недостатня деталізація.

Компенсаторні можливості: програми дій у процесі занять конт­ролюються і коригуються до тих пір, поки це не призведе до запла­нованих результатів.

Як зазначають В.М. Моросанова та P.P. Сагієв, жоден із стилів не є результативнішим у навчанні, ніж інші. Слабкі сторони кожного стилю можуть і повинні компенсуватися за рахунок силь­них сторін.

Для забезпечення ефективності самостійної роботи важливо діаг­ностувати стилі саморегуляції студентів та індивідуально підходити до формулювання змісту, умов виконання завдань для самостійної роботи з метою розвитку та залучення компенсаторних можливос­тей кожного стилю та формування індивідуального стилю навчаль­ної діяльності.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 12

Безкоштовна робота

Закрити

Самовиховання 2

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.