загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 14

Безкоштовна робота

План

1. Вступ

2. Основні види музичного строю

а) Піфагорів стрій

б) Гармонічний стрій

в) Темперовані строї

г) Хроматико-енгармонічний стрій

3. Співвідношення музичного строю і музичного слуху

4. Висновки

1. Вступ

Основою музичного мистецтва звуки стають в умовах такої організації, в якій вони вступають одне з одним в певні висотні, а також тимчасові відносини. Якщо зберегти в мелодії ритмічний рисунок, але змінити висотне співвідношення звуків або зберегти висотні, але порушити рисунок, вона втратить свій сенс.

Щоб в цьому переконатися, достатньо представити такі зміни в наступному фрагменті:

Музичне мистецтво відібрало в якості своєї матеріальної основи звуки, утворені в межах від 16 до 4000 коливань в секунду. В цих межах знаходять використання лиш ті з них, які легко розрізняються нами по висоті в процесі їх співвідношення між собою. З усієї їх кількості в європейській художній практиці стабілізувалось лише 88. Це сталось у зв’язку з необхідністю єдиного настроювання інструментів, ансамблів, хорів, оркестрів. Ця утворена шкала отримала закріплення на клавішах органу, клавесину, сучасного фортепіано. Розташувавши ці звуки в порядку їх поступового підвищення, можна виявити, що лише 12 з них явно різняться між собою, всі інші є лиш періодичним їх повтором через певні висотні проміжки – октави. В кожній парі октавних звуків верхній співпадає з найближчою гармонікою, першим обертоном нижнього.

Всі звуки сучасної музичної системи знаходяться між собою в точних висотних співвідношеннях. Система висотних співвідношень звуків, яка лежить в основі даної музичної культури, називається музичним строєм.

Перші строї виникли ще до нашої ери. Вони сформувались в країнах Ближнього Сходу – в Єгипті, Месопотамії, Малої Азії, де зароджувались витоки розвитку сучасних європейських музичних систем. Формування строїв пов’язано з розвитком музичних інструментів, які потребували настройки. В їх основу лягли перші обертони натурального звукоряду. Спочатку це були октава, кварта, квінта, пізніше – терція.

2. Основні види музичного строю

а) Піфагорів стрій

Найбільш поширеними інструментами стародавньої Греції були кіфара та ліра. Для їх настроювання грецький математик та філософ Піфагор запропонував свій стрій, відомий в Європі як Піфагорів стрій.

Щоб одержати бажаний звукоряд, він використав акустичну чисту квінту – інтервал між другим і третім обертонами натурального звукоряду. Беручи послідовно вгору ланцюжок чистих квінт, Піфагор отримав систему, в якій звуки, зведені в одну октаву, давали звукоряд із дієзами:

При утворенні ланцюжка чистих квінт униз звукоряд був з бемолями. Зведення всіх звуків в одну октаву утворювало хроматичний звукоряд, в якому жоден з одержаних хроматичних звуків не збігався за висотою з сусідніми.

Так, звук мі# був вищим за фа, сі# вищим за до, ре# вищим за мі-бемоль на 1/9 тону. Ця різниця отримала назву Піфагорової коми. Її причина в тому, що півтони між до і до#, ре і ре# були широкими і звуки до# і ре# тяжіли у висхідному напрямку. Півтони між мі та міb, ре та реb також були широкими і звуки міbта реbтяжіли у зворотньому, низхідному, напрямку. Оскільки музика і музичні інструменти у стародавній Греції були одноголосними, то Піфагорів стрій дозволяв найбільш повно виявляти тяжіння звуків, що відповідало тогочасним естетичним вимогам.

Навіть тоді, коли у середньовічній Європі почали будувати органи та інші клавішні інструменти з фіксованою висотою, Піфагорів стрій використовували досить широко. Це пояснюється тим, що клавіатура інструментів мала лише 7 діатонічних ступенів та 1 хроматичний і не включала інші хроматичні звуки Піфагорового звукоряду:

б) Гармонічний стрій

Із розвитком багатоголосся та зародженням гармонічного мислення з’ясувалося, що Піфагорів стрій не може забезпечити консонансного звучання тризвуків. Його акорди звучали досить різко, дисонуюче. Це пояснюється тим, що великі терції у звукоряді, створеному за акустичними чистими квінтами, ширші за акустичні великі терції між четвертим та п’ятим обертонами. Різниця між ними дорівнювала 1/10 тону і називалась Дидимовою, або синтонічною комою.

У середині XVIстоліття італійський музичний діяч та композитор епохи відродження Д.Царліно науково обгрунтував необхідність нового гармонічного строю. Він запропонував здійснювати настроювання музичних інструментів із фіксованою висотою не тільки за акустичними чистими квінтами, але й за акустичними великими терціями. Завдяки цій сиситемі настроювання мажорні тризвуки звучали чисто, консонансно, а стрій увійшов до музичної теорії під назвою чистий, або гармонічний. Він мав великий позитивний вплив на розвиток європейського багатоголосся, сприяв формуванню октавних мажорних та мінорних ладів.

Звукоряд органа збагатився новими хроматичними тонами і мав 12 звуків. Його клавіатура набула сучасного вигляду. Нижній ряд клавіш давав діатонічний звукоряд. Для нових хроматичних звуків у клавіатуру було включено ще чотири хроматичні клавіші, які називали півтонами.

Серйозним недоліком цього строю було те, що через Піфагорову та Дидимову коми кількість тризвуків, які гармонійно звучать, була обмеженою, як і кількість тональностей. У музичній практиці застосовували тільки 6 тональностей (C-dur, D-dur, Es-dur, F-dur, G-dur, B-dur) та їх паралельні мінорні. Ці тональності зоставалися популярними упродовж кількох наступних століть, що гальмувало розвиток тонального мислення та обмежувало творчу фантазію композиторів.