Особливості хорового викладу композиторів Західної України ХІХ ст.

План

1. Становлення композиторської школи на Західній Україні на початку ХІХ ст.

а) утворення перемишльської школи та її випускники;

б) особливості хорової музики західноукраїнських композиторів середини ХІХ ст. І. Лаврівський, М. Вербицький та І. Воробкевич.

в) характеристика творів М. Вербицького “Заповіти” та І. Воробкевича “Огні горять”.

2. Роль провідних композиторів Західної України у розвитку хорового мистецтва та утворення нових жанрових форм.

3. Роль товариства “Боян” у розвитку західноукраїнського хорового мистецтва.

Уже в першій частині твору (Allegrogiocoso – Allegroquasi Andante), написаній в тричастинній формі, яскраво вирізняється пісенна основа музики. Крайні хорові епізоди – “У неділю не гуляла, на шовк заробляла” – це своєрідні заставки, викладені у формі елегійної, безпретензійної пісні. Середня частина – сопранове соло – має ряд конструктивних елементів (характерні рулади, каданси тощо), які нагадують будову оперних арій.

Як і Лисенко, Топольницький застосовує в кантаті принцип привнесення і трансформації викристалізованих народнопісенних зворотів і формул, що максимально наближають оригінальні теми до народних джерел. Такі, наприклад, орнаментальне прикрашування мелодії в кадансах тріолями або характерний мотив з чергуванням четвертого підвищеного ступеня при низхідному й натуральному висхідному русі мелодичної лінії.

Якщо до цього додати елементи паралельної ладової змінності, що з’являються в заключних тактах першого хорового епізоду, метричну нестійкість структури сольної партії (в ній чергуються розміри 6/8, 3/4, 4/4, 2/4),стане ясним, настільки безпосередньо Топольницький орієнтувався на фольклорні зразки, вірніше, на їх художню інтерпретацію, зроблену Лисенком.

До кращих сторінок кантати належить чоловічий хор чумаків, що відкриває другу частину (Growe). Тут проявилася ще одна цінна риса творчого обдарування Топольницького – вміння чітко “малювати” музичну картину, використовуючи зображальні звукові ефекти для передачі загального настрою. Викладена в густому басовому регістрі, мелодія хору з вузьким діапазоном і характерним інтервалом збільшеної секунди розгортається повільно і стримано.

Певна одноманітність, “повзучість” музики ніби ілюструє повільний рух чумацької валки, важкі кроки стомлених і виснажених людей. Разом з цим вона яскраво і глибоко розкриває зміст журливих чумацьких роздумів.

Тенорове соло “Доле моя”, що йде за хоровим епізодом, знову рясніє народнопісенними зворотами – низхідний квартовий хід на підвищений VI ступінь у мінорі, збільшена секунда, що утворюється підвищенням IVступеня, характерний для мелодики народно побутових опер каданс.

Тема соло, орнаментована тріольними мелізмами, розвивається в складному типовому народнопісенному метрі 5/4–6/4. Музична кантата Топольницького вражає своєю благородною строгістю, вона далека від дилетантського сентиментального надриву. Суворий унісон чоловічих голосів “Та й заплакав сіромаха, степом ідучи”, яким завершується друга частина кантати, може служити яскравим прикладом цього.

В такому ж стриманому тоні подана вся заключна частина твору. Вона складається з хорових епізодів, в інтонаційному і гармонічному строї яких переважають піднесені хоральні звучання. Однак завдяки далеко не шаблонному їх застосуванню вони не випадають із загального народнопісенного стилю кантати.

Привертає увагу чоловічий хор а capella“Благослови, отамане, коло села стати”, який своїм аскетичним патріархальним колоритом дещо нагадує старовинні православні наспіви. Цікавий звуковий ефект створює композитор, підкреслюючи в кульмінації другий понижений ступінь, що привносить елементи оригінального ладу, посилює суворе забарвлення теми.

Фінал кантати (Largamente) – мішаний хор “На новому хресті вітер хустку розвіває” надзвичайно чистим хоральним звучанням, мелодичною лінією, що поступово піднімається вгору, навіває настрій, в якому поєднується смуток і жаль з почуттям просвітленого душевного піднесення.

Кантата “Хустина” – глибоко емоціональний твір, який остаточно закріпив розрив західноукраїнської музики з шаблонним і трафаретним “квартетним” стилем. Хоч це одна з перших композицій Топольницького, художньою майстерність вона не поступається перед музикою більш досвідчених тодішніх авторів. У цього митця було вроджене чуття форми, він добре розбирався в прийомах і тонкощах хорового письма.

Найслабшим місцем кантати є оркестрова партія. Її роль зводиться або до дублювання мелодії, або до “гітарного” акомпанементу, що підкреслює основні гармонічні основи. Інструментальні виступи та кінцівки емоційно безбарвні, технічно слабі. Спираючись на високорозвинену хорову культуру, західноукраїнські митці чудово оволоділи прийомами хорового письма. Проте їм явно бракувало знання симфонічного оркестру. Ця невідповідність позначилась і на творі Топольницького.

Близькі за стилем та музикою до “Хустини” також інші хори Топольницького на слова Шевченка – “Ой три шляхи”, “Перебендя” та ін.

Мелодика чоловічого хору “Ой три шляхи”сплетена з народних поспівок і мотивів. Такі, наприклад, мелізматичне обігрування опорного тону, мелодичний низхідний квартовий хід заповнений півтоном і великою терцією, послідовне підвищення IV ступеня в гармонічному мінорі тощо.

В лисенківському стилі зроблена популярна свого часу “В’язанка народних пісень” Топольницького для мішаного хору, без супроводу.

В історію української музики Топольницький увійшов як автор творів на слова Шевченка (насамперед – “Хустини”) і обробок народних пісень. Сила його таланту визначилась умінням відчути і збагнути специфіку народнопісенного стилю, передати його засобами професіональної музики. Він був прямим і найбільш принципіальним послідовником Лисенка на Західній Україні, яскравим представником його творчої школи. В цьому передусім полягає визначна роль Топольницького в розвитку західноукраїнського музичного мистецтва.

Останній представник, активний діяч хорового руху ХІХ ст. в Галичині, фундатор багатьох філіалів співацького товариства “Боян”, диригент, організатор селянських хорів – Денис Січинський. Залюбленість у багатоголосий спів та специфічні умов українського музичного життя Галичини стимулювали творчу діяльність композитора у хоровій галузі.

Доробок Січинського помітно вирізняється серед тогочасної галицької літератури і вищою професіональною культурою, і серйозністю мистецьких завдань. В його творах звучить протест гноблення народу й людської особистості, проти міщанської ситості й самовдоволення.

Три хори Січинського на вірші І. Франка “Пісне моя”, “Даремне, пісне” та “Непереглядною юрбою” – найпопулярніші з його доробку. Вони створені в час розквіту таланту композитора і відбивають болісне усвідомлення того, що його мистецтво, творчість не прийняло буржуазне суспільство. Після смерті Січинського ці хори на слова Франка сприймалися як уособлення трагічної долі творця їх музики.

Маючи багато спільного, хори складають своєрідний триптих, у якому розвивається і поглиблюється одна художня ідея. Навіть щодо настрою і способу висловлення тут помітна певна поступальність.

Акапельпий хор “Пісне моя” справляє враження силоміць стримуваної емоції, тамування власного болю. Підкреслено це скупістю мелодичного руху початкової фрази, в якій декламація на одному акорді чергується з нечастим розспівом та рухом голосів у протилежних напрямах. Поступово розкривається мелодія, де ритмічний малюнок та інтонаційні звороти нагадують ліричні пісні-романси.

У композиції знайдено багато виразних штрихів, що поглиблюють настрій. Завмираючою мелодією, проведеною октавними унісонами, автор виділяє важливу за змістом фразу – “час нам зі сцени зійти”. Тричастинна будова хору має суцільну лінію зростання напруження. Реприза звучить тут кульмінацією і динамічним завершенням розвитку образу.

У хорі “Даремне, пісне” Січинський емоційно розкриває поетичний образ, настрій душевної туги. Монологічний характер слів спонукав композитора звернутися до наспівної, широкої за діапазоном мелодії. Відчуття мужньої скорботи, душевної міці посилює тембральне звучання чоловічого хору. Мелодію провадять тенори у яскравому дзвінкому верхньому регістрі. Хор скомпоновано як суцільне монотематичне розгортання образу.

Поєднання метро-ритмічної гнучкості, густоти тембрів хору з інтонаційними зворотами мелодії, де широко використовуються поспівки, характерні для міського романсу, створює водночас мужній і ліричний, емоційно відкритий і піднесений образ. Завдяки цьому в загальному контексті навіть сентиментальні інтонації звучать благородно.

“Непереглядною юрбою” – останній з триптиха хорів Січинського на слова І. Франка, присвячений розробці трагічної колізії життя митця “з закутими руками”. Він сповнений глибокого душевного болю і жалю за безрадісно минулою молодістю та нездійсненими сподіваннями.

Три структурні частини композиції уособлюють різні стадії розвитку переживання. Елегійна, сповнена поетичності перша частина звучить ще мрійливо.

Друга частина відтворює стан душевної депресії, скутості, в образі якої митцеві уявляється власне життя. Щодо засобів виразності тут цікавою новою рисою письма Січинського виступає поліфонізація, вивільнений рух голосів, протискладення в хорових партіях, що поєднується з несподіваними змінами тональностей і гармонічних зіставлень. Як тонкий живописно-ілюструючий штрих застосовує композитор порівняння життя з поглиненою пісками річкою – зведення розвиненої чотириголосої фактури до октавно унісонної фрази.

Третій епізод руйнує контрастом почуття плинності та загальмованості емоцій. Енергію протесту проти долі композитор підкреслює декламаційністю, активізованим уривчастим parlando, звучання підіймається в останній хвилі глибокого напруження драматизму й лише наприкінці побудови знесилено слабне. Та саме цей момент, власне завершення колізії, передано винятково хвилююче. Імітаційне проведення модифікованої тематичної інтонації, в якій замість стрибка на кварту лишилась лише секунда, створює багатопланове і водночас затухаюче звучання, що психологічно правдиво відтворює скорботний образ.

Кантата “Лічу в неволі” на слова Т.Г.Шевченка – один з перших творів у цьому жанрі в Західній Україні. Написаний для хору, соло й оркестру. В ній композитор підкреслює глибокий драматизм і силу внутрішнього протесту поета, засланого до оренбургських степів. Ці настрої дістали гарячий відгук в душі композитора, який сам відчував себе духовно ув’язненим серед обивательського міщанського оточення.

Кантата Січинського написана у вільній формі. Музика відбиває розвиток поетичних образів послідовною зміною трьох різних за тематизмом епізодів, поєднаних лише тональністю крайніх частин.

Особливою глибиною проникнення у настрій поезії Шевченка позначені інструментальний вступ і перший епізод. У зосередженому, інтонаційно підкресленому розгортанні мелодії відчувається глибина філософського узагальнення і відчуття скорботи та болю серця.

Мелодія і фактура гранично лаконічні. Настрій безнадії внутрішньої заглибленості поступово переростає у вияв протесту, який чіткіше окреслює, мов би “випрямляє” контури мелодії, надаючи їй внутрішньої сили і поривання – “Забирають, не вертають”. Процес емоційно-смислового розвитку образу першого епізоду багато в чому визначає звучання цієї кантати.

Друга частина соло тенора – позначена світлішим настроєм, має лірико-драматичний характер. Це також протест, але індивідуальний, проти того “каламутного болота”, в якому марно кануть неповторні роки життя. Мелодія соліста за жанровим типом ближча до романсу з гнучкими інтонаціями, деталізованістю, відтворенням настрою. Своєрідного колориту їй надає полонезний ритм, застосований, очевидно, для суто жанрового контрасту.

Особливе враження справляє кульмінація, що припадає на кінець другої частини.

Остання фраза соліста: “незримим писані пером”, повторення хором на піано, звучить безнадійно, затаєно-смутно, вона поглиблює драматичну сутність усього попереднього висловлення.

Третя частина має узагальнений характер, автор визначає це, спираючись на народну пісенно-танцювальну основу. Саме поєднання лірично-побутових інтонацій з танцювальною ритмікою надає драматичному образові ширшої основи, відводить від індивідуальної замкненості. В середньому епізоді тужливий настрій і строгість його вияву перегукуються з першою частиною.

Кінцевий епізод показує прагнення композитора переінтонувати лірично-побутову лексику в драматично-декламаційному плані. Проте фінального узагальнення чи підсумковості Січинський цим не досяг.

Отже, творчість Січинського, хоч своїм корінням і зв’язана з музичною культурою ХІХ ст., все ж виходить за межі її провідних тенденцій. Завершальною ланкою розвитку музичної думки цього періоду була діяльність “лисенківської школи”, яка увінчала і підсумувала довгорічну боротьбу західноукраїнських композиторів за свій самобутній національний стиль.

Творча спадщина західноукраїнських митців другої половини ХІХ ст., що в окремих жанрах, передусім хоровому, досягла високого рівня професійної майстерності, стала цінним надбанням радянського слухача.

Характеристика роботи

Курсова

Кількість сторінок: 44

Безкоштовна робота

Закрити

Особливості хорового викладу композиторів Західної України ХІХ ст.

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.