Особливості хорового викладу композиторів Західної України ХІХ ст.

План

1. Становлення композиторської школи на Західній Україні на початку ХІХ ст.

а) утворення перемишльської школи та її випускники;

б) особливості хорової музики західноукраїнських композиторів середини ХІХ ст. І. Лаврівський, М. Вербицький та І. Воробкевич.

в) характеристика творів М. Вербицького “Заповіти” та І. Воробкевича “Огні горять”.

2. Роль провідних композиторів Західної України у розвитку хорового мистецтва та утворення нових жанрових форм.

3. Роль товариства “Боян” у розвитку західноукраїнського хорового мистецтва.

б) особливості хорової музики західноукраїнських композиторів середини ХІХ ст. І. Лаврівський, М. Вербицький та І. Воробкевич.

Творчість Вербицького та Лаврівського – важлива сторінка в історії розвитку вітчизняного музичного мистецтва.

Західноукраїнські композитори, які служили священиками, писали церковну музику. Вона дійшла до нас переважно в рукописному вигляді. Значні досягнення в цьому жанрі мав М. Вербицький.

У доробку М. Вербицького – майже повна Літургія й окремі твори на літургійні тексти. У Перемишлі в 1847 р. Вербицький написав Літургію для мішаного хору, а в 1865 р. переробив її для чоловічого. Літургія М.Вербицького починається з другого антифону (“Єдинородний сину”). У ній немає першого (“Благослови, душе моя”), третього (“У царстві твоїм”) антифонів, більшості єктеній (наявна лише потрійна єктенія), але при цьому є дві “Херувимські”, два варіанти твору “Тебе поєм”, а також піснеспіви, що виконуються на кожній службі: “Дух святий снійде на тя”, ірмоси з канону на воскресіння Христа - “Ангел вопіяме”, “Святися, святися новий Ієрусалиме”, “Христос воскрес із мертвих”. Як відомо, в греко-католицьких церквах встановилася традиція, що прихожани співають разом з хором. Це, очевидно, врахував Вербицький і тому його Літургія відзначається камерним звучанням і нескладна для виконання.

У Літургії М. Вербицького простежуються ще яскраві ознаки класичного стилю, що проявляються в чіткій дискретності музичного матеріалу, який поділяється на симетричні, часто квадратні структури, в особливостях тональної гармонії та хоровій фактурі з переважанням акордового складу з елементами поліфонії. З класичним стилем пов’язане й використання репризної тричастинної форми.

Особливий вплив на церковну музику М. Вербицького мала церковна музика Д. Бортнянського. Впливи Бортнянського простежуються у створенні урочистих, а також ліричних музичних образів. Спостерігаються деякі схожості на інтонаційному рівні (кадансові інтонації типу зітхання, активні мелодичні ходи в басах по звуках тризвуку тощо).

У Д. Бортнянського Вербицький запозичив також особливості фактури: перемінний тип фактури, в якій поєднується звучання хорового тутті з ансамблями та соло хорових груп.

М. Вербицький сприйняв від Бортнянського й деякі прийоми поліфонічного письма: використання імітацій, зокрема ритмічної імітації (“Да ісполнятся уста наша” та ін.), насичення акордової фактури поліфонічними елементами стрічкової гетерофонії, використання контрастної поліфонії тощо.

Хоч у своїй церковній музиці М. Вербицький багато чого сприйняв від класичного стилю, зокрема через музику Бортнянського, проте він зумів створити і власний індивідуальний стиль, в якому простежуються ранньоромантичні риси. Особливо це відчутно в ліричних розділах та частинах Літургії. Ліричні сторінки його Літургії сповненні задумливості, сердечності, подекуди вони пройняті елегійним відтінком. У них зароджується емоційна відкритість, посилюється особистісне начало і лірика набуває індивідуалізованих рис. Такий тип лірики особливо виділяється в частинах “Тебе поєм”, “Отче наш”, в ірмосі “Ангел вопіяме”.

Лірична мелодика, яка найчастіше звучить у тенорів (голосах ліричного тембру), відзначається наспівністю і досить часто пов’язана з пісенно-романсовими джерелами.

Поряд з пластичними мелодичними зворотами оспівувального характеру М. Вербицький використовує стрибки на сексту, що створюють секстову ліричну інтонації, яка посилює експресію мелодії.

Ліричного щему надає використання в мелодичних лініях стрічкової гетерофонії хроматизмів, найчастіше на відстані. М. Вербицький використовує колористичні можливості гармонії, вживаючи акорди подвійної домінанти, раптові відхилення.

У Літургії Вербицького простежується тенденція зближення церковної музики зі світською. У мелодиці Літургії можна помітити інтонаційні зв’язки зі світськими творами композитора.

Літургія М. Вербицького належить до найкращих його творів у хоровому жанрі. Вона повністю або частинами виконується і в наш час у греко-католицьких і православних церквах.

Світська хорова музика. Перший етап розвитку світської музики представлений творчістю М. Вербицького та І. Лаврівського. На цьому етапі формувалися характерні для композиторів “перемишльської школи” стильові особливості, в яких простежуються класичні та романтичні риси. У професійній хоровій музиці виникли такі жанри, як хорова пісня й мініатюра, хорова поема, хоровий цикл. Значний вплив на розвиток хорової музики в Західній Україні справив високий рівень хорового виконавства в Німеччині та Австро-Угорській імперії. У середовищі німецьких товариств витворився спеціальний стиль пісень – так званих Liedertafel. Це були пісні призначенні для чотириголосних чоловічих ансамблів, переважно патріотичного та застольного змісту.

З революційними подіями 1848 р. у Галичині пов’язане виникнення хорової музики зі суспільно значущою тематикою. Вона втілювалася в жанрах, які виникали в цей перший період – в урочисто піднесеній, гімнічній хоровій пісні та хоровій поемі. У гімнічних піснях відбувається становлення нового професійного жанру – героїчно хорової пісні й виникає героїчна музична образність.

Патріотична ідея найбільш яскраво втілена в хорових піснях М.Вербицького: “Де Дніпро наш котить хвилі”, “Ще не вмерла Україна”, “Тост до Русі”.

У гімнічно-урочистому хорі М. Вербицького на слова П.Чубинського простежуються класичні риси в гомофонно-гармонічній фактурі, чіткій структурі й гармонійній мові твору. Проте, як і в попередньому хорі, тут наявні інтонаційні елементи народної пісенності, зокрема, той самий мелодичний зворот ІІІ – ІІ – V – І, що простежується в козацький піснях, а також дуже типовий для українських пісень каданс V – VIпідв. – I. Озвучивши в цьому хорі три строфи вірша Чубинського, М. Вербицький створив куплетно-варіантну форму з елементами ритмічної повторності й ознаками тричастинної форми в тональному плані (С–а–С).

Розпочатий М. Вербицьким жанр хорової пісні патріотичного змісту розвивав І. Лаврівський. Йому належать хори “Гей браття”, “Щиро і сміло”, “Веселися, Галицька Русь”.

Хоровий цикл “Жовнір” М. Вербицького. Він складається з трьох окремих хорів: 1) “На отході”, 2) “Битва”, 3) “По битві”. Сам Вербицький не називає ці хори циклом, але є підстави так їх визначати, ці три хори об’єднанні сюжетною лінією. У першому хорі передано прощання Жовніра з країною, коханою дівчиною, ріднею і його переживанням перед боєм. Другий хор – це картина битви, а третій відтворює картину світанку після бою. Найбільший за масштабом перший хор, у якому композитор використав п’ятичастинну форму. Новаційним за своєю фактурою є перший розділ. На його початку звучить соло партії тенорів, а далі – Хорове тутті інших голосів, що імітують військовий оркестр. У мелодиці заспіву тенорів простежується інтонації козацьких пісень.

З тематизму першої частини виростає третя, яка з деякими варіантними змінами повторюється наприкінці хору в п’ятій частині. Інтонаційну схожість із третьою і п’ятою частинами має другий хор “Битва” урочистого характеру:

Скорботними інтонаціями в мелодії та виразовим гармонійним звучанням у третьому хорі “По битві” композитор створює сумний ліричний образ:

Таким чином, Вербицький створив перший в українській музиці хоровий цикл.

У творчості М. Вербицького та І. Лаврівського почала розвиватися хорова лірика і жанр хорової мініатюри. Хорова лірика Вербицького і Лаврівського має певні зв’язки з поширеною в європейському романтизмі елегійно-салонною тенденцією. У цій ліриці композитори створюють компактну чотириголосну гомофонно-гармонічну фактуру, завдяки чому виділяється мелодична лінія у верхньому голосі. Вони використовують пісенну й романсового типу мелодику, і в їхніх творах досить часто поєднується наспівність і танцювальність. Проте в ліричних хорах простежується й декламаційний тип мелодики.

Хорова лірика М. Вербицького має типову для романтизму тематику. Композитор звертався до поетичних текстів, у яких розкриваються світлі почуття любові (“Цвітка молить” на слова В. Шашкевича), любовні переживання (“Жаль” на слова В. Шашкевича), поетичні мотиви сердечної туги (“До зорі” на слова І. Гушалевича), розлуки з коханим (“Поклін” на слова Ю. Федьковича).

У творі “Жаль” для відтворення сумно-ліричного образу М.Вербицький спирається на декламаційний тип мелодики з чуттєвими секундовими кадансами, притаманними класичному стилеві. У цьому хорі декламаційна мелодика поєднується з лірично-наспівними мелодичними зворотами:

У музиці цього твору композитор гармонійними засобами досягає образної драматизації, використовуючи зменшений септакорд, домінантсептакорд з пониженою квінтою, альтеровану субдомінанту.

До найкращих творів хорової лірики Вербицького належить хор “До зорі”. Створюючи поетичний ліричний музичний образ, для якого характерна задумливість і теплота, композитор використовує малорухливу мелодію з суттєвими інтонаціями (м’які низхідні терцові каданси, хроматизми на відстані) і танцювальний ритм менуету. У двочастинній формі хору простежуються риси наскрізного розвитку:

Хорова лірика Лаврівського має різноманітну тематику. П’ять його хорів присвячені темі розлуки з Батьківщиною (“В далекий край відходжу”, “Сумно марно по долині”, “Піснь прощальна”). Деякі хори мають любовно-ліричну тематику. У хорах “Осінь” на слова М.Устияновича, “До зорі” на слова І. Гумалевича тужливі настрої героя, настрої самотності тісно пов’язані з образами природи.

Серед хорів І. Лаврівського виразною національною специфікою виділяється ніжно-ліричний хор “Осінь”. У його мелодиці композитор використовує інтонаційність, типову для українських народних пісень–романсів:

У цьому хорі урізноманітнюється хорова фактура. В другій строфі мелодія переходить від сопрано до тенора; роздвоюється партія басів. Крім того, композитор поліфонізує акордову фактуру. Як і Вербицький, І.Лаврівський використав у хорових творах танцювальну ритміку.

Таким чином М. Вербицький та І. Лаврівський, спираючись на традиції українського хорового мистецтва, переважно на міський фольклор, а також засвоюючи західноєвропейську хорову музику класичного стилю, створили хорову музику з місцевим колоритом. У їхній музиці виразно проступають ранньоромантичні риси.

В цей же період на Буковині надзвичайно важливу роль у розвитку хорової культури відіграв І.Воробкевич. До речі, він єдиний з західноукраїнських митців старшого покоління одержав більш-менш систематичну фахову освіту (композитор деякий час учився в консерваторії у Відні і успішно склав іспити на викладача співів). У своїй діяльності він також стояв близько до “перемишльської школи”, проте багато в чому відійшов від її стилю, характерних для неї виражальних засобів.

За своїм творчим обдаруванням І. Воробкевич яскраво виражений мініатюрист і лірик. В музичній творчості Воробкевича найбільш вдалі хорові мініатюри ліричного складу, в багатьох випадках створені на власні тексти (“Над Прутом”, “Сині очі”). У порівнянні з важкуватим хоральним стилем “перемишлян” вони внесли у західноукраїнську музичну літературу легкість і блиск, поетичну м’якість, ледь-ледь повиту серпанком сентиментальності. За стилем ці твори близькі до народних пісень-романсів. У хорі “Там, де Титран круто в’ється” ця спорідненість проявляється уже в тридольному розмірі, в ритмічному рисунку, що нагадує вальс, у м’якій мелодичності з рисами меланхолійного роздуму. В музичній тканині центральне місце займає мотив з низхідним рухом, що відіграє роль основного інтонаційного зерна і підсилює журливий відтінок звучання. У своїх ліричних хорах Воробкевич відходить від канонів шкільної гармонізації, впроваджує альтеровані акорди і хроматизацію голосів, тональний план освіжує нескладними модуляціями.

В окремих творах аж надто багато пасивного копіювання прийомів “перемишльської школи”. Такий хор “Як бим була я зозулев” з побудованою в основному на квартових і секундових інтонаціях мелодією, з одноманітним псалмоційним ритмічним рисунком і трафареткою тоніко-домінантовою нормалізацією.

Окреме місце в композиторському доробку Воробкевича займають чоловічі хори а capella на слова Т. Шевченка. Композитор написав їх близько п’ятнадцяти і, отже, одним з перших серед західноукраїнських митців старшого покоління виступив інтерпретатором поезії Шевченка в музиці. Найкращий твір “Огні горять”, в якому Воробкевич піднявся до справжньої драматизації музичного вислову, даний твір багатий на різноманітні художні прийоми, що глибоко передає образи Шевченкового тексту. Інші тексти позначені надто відчутною стандартністю методики і технічних прийомів. Їх відчутним недоліком є також відсутність яскравого національного забарвлення, органічного перетворення в музиці елементів народної пісенності, без чого важко уявити собі повнокровну художню інтерпретацію таких самобутніх і глибоких своєю народністю поезій, які дав світові Т. Шевченко.

Ще одну форму хорів Воробкевича становлять маршові пісні заклично-патріотичного змісту. В них композитор наближається до стилю старогалицьких пісень-гімнів, частково – до поширених в західноукраїнській музичній літературі похвальних пісень-кантат. Чіткий, карбований ритм, енергійні інтонації, тенденція в гармонії не виходить за межі основних функцій – ось ті музичні властивості, що їх можна знайти в будь-якій пісні Воробкевича даного жанру, починаючи від популярного у свій час чоловічого хору “Пробудилась Русь” (“Задзвенімо разом браття”).

Отже, хорова спадщина Воробкевича охоплює досить різноманітні жанри і види, від ліричної пісні до драматизованих картин-хорів. Проте виражальні засоби, що їх застосовує композитор, досить одноманітні. Фактура його творів, як правило, гомофонно-гармонічна, хоч Воробкевич уже робить спроби відійти від витриманого чотириголосся “перемишльської школи”. Його улюблені колористичні прийоми – зведення голосів в унісон, рух паралельними терціями. Він часто вдається, також до контрастного звучання tutti і соло, причому в більших творах у сольних епізодах нерідко зустрічаються речитативні моменти. Як уже відзначалося, найяскравіше виявив себе композитор у побутовій ліриці, давши ряд пісенно-романсових зразків, що поєднали в собі милозвучність і дохідливість музики з українським ліричним колоритом. Ці пісні, а також кілька хорів на слова Шевченка становлять найцінніше в спадщині Воробкевича.

Характеристика роботи

Курсова

Кількість сторінок: 44

Безкоштовна робота

Закрити

Особливості хорового викладу композиторів Західної України ХІХ ст.

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.