План

Вступ

1. Ткацтво і його розвиток

2. Ткацькі збереження мого села

Майстиня ткацтва та вишивки

3. Вишивка. Екскурс в історію

4. Техніка вишивки

5. Майстриня вишивки мого села

6. Мої спроби вишивки та ткацтва

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Кожне селище поліського краю характеризується певними особливостями у виготовленні й використанні тканих виробів та своєрідними орнаментальними мотивами, які створювалися вправними майстринями. Не виняток і село Котів Рівненського району. Народне декоративно-прикладне мистецтво розвивалось в двох основних формах: домашнє художнє ремесло і організовані художні промисли пов’язані з ринком. Ці форми йшли паралельно між собою і взаємозбагачуючись, хоч кожна історична епоха вносила суттєві зміни. Природні багатства України, вигідне географічне і торгівельне положення сприяли розвитку домашніх ремесел та організованих художніх промислів.

Професійно-декоративне мистецтво – результат творчості людей талановитих із спеціальною художньою освітою. Проте вироби особливо обдарованого майстра завжди виділяються і є свого роду шедеврами народної творчості.

Народне мистецтво не піддається моді, як буває у професійному, не залежить від неї, воно більш традиційне, ним повністю управляються незмінні закони краси душі народу. Майстри самодіяльної художньої творчості працюють не за законами художньої творчості, а в силу своїх обдарувань, власного світосприйняття.

Декоративна галузь складається із видів технік: поліхромії (ткацтво, вишивка, батік, вибійка, бісер, писанкарство, розпис), монохромії (інкрустація, випалювання, гравіювання), ажурно-силуетної (кування, метал, мереживо, витинанки), пластичної (різьблення, писання, карбування).

Метою даної роботи є висвітлення та аналіз проведених досліджень з вивчення регіональних художніх особливостей ткацтва та вишивки села Рівненського району, Котів.


1. Ткацтво і його розвиток

Ткацтво — один із найдавніших і найважливіших елементів національної культури українського народу. Воно належить до найбільш поширених видів господарської діяльності й народного мистецтва, яке має багатовікову історію і глибокі традиції. Про наявність ткацького виробництва на східнослов'янських землях у найдавніші часи свідчать археологічні знахідки періоду ранніх неолітичних культур. Практична потреба людини у тканинах для вбрання, оздоблення житла і господарських потреб зумовила масове їх виготовлення в домашніх умовах. Передумови розвитку ткацтва створювалися загальним прогресом матеріальної і духовної культури народу, його соціально-економічною еволюцією. На всіх етапах розвитку ткацтво віддзеркалювало конкретні історичні, природно-географічні особливості, характер господарської діяльності та культурно-естетичні запити українського народу. Воно відображало також генетичні етнокультурні взаємозв'язки з ткацтвом сусідніх народів. Ці чинники формували його національні, регіональні та локальні відмінності.

Основними прядильними волокнами в українців, як і в інших народів, з давніх часів були вовна, коноплі й льон. Споконвіку на території України провідними галузями господарської діяльності були скотарство, зокрема вівчарство, яке давало можливість отримувати овечу вовну, та хліборобство — вирощування луб'яних культур — льону і конопель, придатних для виготовлення пряжі.

Ймовірно, вовняна пряжа передувала конопляній, а тим більше лляній, оскільки відомо, що льон на східнослов'янських землях почали вирощувати значно пізніше коноплі — у III тис до н. є. Обробка волокон і прядіння ниток з метою подальшого виготовлення тканин були одним з найважливіших домашніх занять кожної селянської родини. Пряли нитки вручну за допомогою веретена. Для підсилення обертання на нижній кінець веретена натягували круглі глиняні або кам'яні кружальця — пряслиця.

Первісним ткацьким знаряддям був верстат вертикального типу, основна конструктивна частина якого — вертикально встановлена рама. Для натягування поздовжніх ниток — основи та зручності переплітання до них внизу прив'язували кам'яні або глиняні тягарці. Нитки основи розділяли на дві групи — парні й непарні. Парні прив'язували жмутами до одного ряду тягарців, непарні — до іншого. Такий розподіл полегшував ткачам прокладати поміж основою поперечно спрямовані нитки піткання вручну або з допомогою тонкої палички — «глиці» прибивати їх зубцями до краю витканого виробу. Такі верстати подекуди збереглися й до наших днів; на них ткали шлеї, пояси, ремені, рогожі, килими тощо.

1. Ткацький верстат вертикального типу

Численні археологічні знахідки прядильно-ткацьких знарядь (пряслиць для веретен, кам'яних і глиняних тягарців для натягування основи у вертикальних ткацьких верстатах) засвідчують значне поширення і високий рівень ткацтва на теренах України в період трипільської культури

Унаслідок фізичних якостей тканини того періоду не збереглися. Однак відбитки тканин на денцях керамічного посуду (с. Стіна на Вінничині) дають підстави стверджувати, що тогочасні люди володіли такими техніками, як полотняне і репсове переплетення. Очевидно, їм відомі були фарби з охри, каоліну та інші натуральні барвники, оскільки на глиняних статуетках окремі частини жіночого одягу позначені кольором. Поліхромний орнамент і висока майстерність, типові для трипільської кераміки, дають підстави припускати, що вони характерні були й для оздоблення інших предметів побуту, в тому числі й тканин для одягу і обладнання житла. У розкопках катакомб (II тис. до н. є.) та курганів знайдено кольорові смугасті тканини, які засвідчують уміння давніх майстрів фарбувати.

Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 21

Безкоштовна робота

Закрити

Вишивка та ткацтво мого села

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.