загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 10

Безкоштовна робота

План

1. Культурно-просвітницька діяльність «Руської Трійці».

2. Громадівський рух в Україні.

3. М. В. Лисенко у справі піднесення національно-культурної свідомості українського народу.

4. Вітчизняна наука 19 ст.: напрямки, представники, їх творчий внесок до світової культурної спадщини.

5. Наукові товариства України в 19 ст. Їх загальна характеристика

6. Культурно-національний розвиток західноукраїнських теренів на зламі століть (19-20 ст.)

1. Культурно-просвітницька діяльність «Руської Трійці».

«Руська Трійця» (1833—1837 рр.) — галицьке літературне угруповання, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем, що з кінця 1820-их років розпочало на зх. укр. землях нац-к-рне відродження. Породжене в добу романтизму, воно мало виразно слов'янофільський і будительсько-демократичний характер. Учасники його вживали прибрані слов'янські імена (Шашкевич — Руслан, Вагилевич — Далібор, Головацький — Ярослав, його брат Іван — Богдан, Ількевич — Мирослав і т. д.). Його девізом були слова, що їх Шашкевич вписав до спільного альбому: «Світи, зоре, на все поле, поки місяць зійде». Члени «Р. т.» «ходили в народ», записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. Цікаву подорож Галичиною та Буковиною здійснив Я. Головацький. Закарпаттям подорожував І.Вагилевич, який проводив агітаційну роботу серед селян, закликаючи їх боротися за свої права. За це його заарештували і заборонили з'являтися в Закарпатті. Навколо «Р. т.» об'єднувалася молодь, що прагнула працювати для добра свого народу. Деякі її члени (М. Ількевич, М. Кульчицький та ін.) були зв'язані з польським революційним підпіллям. Збираючи усну народну творчість, вивчаючи Історію рідного народу, перекладаючи твори слов'янських будителів та пишучи власні літературні й наукові твори, учасники угрупування твердили, що «русини» Галичини, Буковини й Закарпаття є частиною українського народу, який має свою історію, мову й культуру. Діяльність «Р. т.» викликана як соціально-національним поневоленням українців в Австрійській Імперії, так і пробудженням інших слов'янських народів переступила межі вузького культурництва. Особливою пошаною членів «Р. т.» користувалася «Енеїда» І. Котляревського, фольклорні збірки М. Максимовича й І. Срезневського, граматика О. Павловського, а також твори харківських романтиків. Захоплені народною творчістю та героїчним минулим українців і перебуваючи під впливом творів передових словянських діячів, «трійчани» укладають першу рукописну збірку поезії «Син Русі»(1833). У 1835 р. «Р. т.» робить спробу видати фольклорно-літературну збірку «Зоря», в якій збиралися надрукувати народні пісні, твори членів гурту, матеріали, що засуджували іноземне гноблення і прославляли героїчну боротьбу українців за своє визволення. Проте цензура заборонила її публікацію, а упорядників збірки поліція взяла під пильний нагляд. Істотною заслугою «Р. т.» було видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837 р. у Будапешті), що, замість язичія, впровадила в Галичині живу народну мову, розпочавши там нову укр. літературу. Вступне слово М. Шашкевича до альманаху було своєрідним маніфестом культурного відродження західноукраїнських земель Ідея слов'янської взаємності, що нею пройнята «Русалка Дністрова», споріднює її з Колларовою поемою «Slavy dcera» (1824), яка в значній мірі інспірувала діяльність «Р. т.». Вплив на постання «Р. т.» мав між іншими і чеський славіст Ян Ковбек.

«Русалку Дністровую» царський уряд заборонив. Лише 250 із 1000 примірників упорядники встигли продати, подарувати друзям і зберегти для себе, решту було конфісковано.

Гурток «Р. т.» припинив свою діяльність 1843 р. після смерті М. Шашкевича.


2. Громадівський рух в Україні.

Після скасування кріпацтва в 1861 р та здійснення Олесандром ІІ деяких інших соц.-політичних реформ укр. народницька інтелігенція дістала ширші можливості для розгортання просвітницької роботи в народних масах. За прикладом громадівців Петербурга в багатьох містах України під тією ж назвою стали виникати самодіяльні напівлегальні або легальні організації укр. ліберально-демократичної інтелігенції. Чітких програм і статутів ці громади не мали. Усіх їх єднала нац. укр. ідея на демократичних засадах. Громади опікувалися переважно проведенням культурно-освітніх заходів. Чимало громадівців брали участь в організації та роботі недільних шкіл, збирали й публікували збірки усної народної творчості, видавали укр. книжки та підручники. В Україні однією з перших громада в Київському університеті на основі таємного гуртка «хлопоманів», що об’єднував незначну частину польських студентів, які вирішили присвятити себе захисту інтересів укр. народу. Провідним ідеологом «хлопоманства» став Володимир Антонович—випускник Київського університету, пізніше професор, видатний укр. історик народницького напряму. Антонович був твердо переконаний, що укр. народові чужі прагнення польської радикально налаштованої інтелігенції, спрямовані на відновлення шляхетської державності, що укр. народ має право на власне нац. й державне відродження. Головною метою своєї діяльності «хлопомани» вважали: ліквідацію царизму та кріпацтва; встановлення демократичної республіки на основі добровільного й рівноправного співжиття росіян,українців, поляків. Утілення в життя цих задумів вони вирішили розпочинати з поширення знань серед укр. селян, з піднесення їхньої нац. самосвідомості. Регулярно відвідуючи села для просвітницької роботи, вони вдягали бідний селянський одяг, дотримувалися народних традицій і звичаїв, говорили виключно укр. народною мовою. Для декого з них ці подорожі на село завершилися арештом і слідчою справою. Молоді київські гуртківці потрапили під негласний нагляд поліції. Нап. 1860-на поч. 1861 року гурток київських «хлопоманів» з ініціативи його учасників припинив своє існування й згодом трансформувався в таємне товариство—«Укр громаду»,до якого,крім Антоновича та його однодумців, увійшли студенти Київського університету П. Чубинський, І. Касьяненко, М.Драгоманов та інші. Члени новоствореної громади зосереджували свою увагу насамперед на агітаційно-пропагандистській та просвітницькій діяльності в недільних школах. Заохочені прикладом киян молоді інтелігенти Харкова, Чернігова, Полтави,Одеси також заснували свої громади, значно розширили мережу недільних шкіл. Розвиваючи традиції «хлопоманів», члени укр. громад звернули свої погляди до села, народних звичаїв та традицій. Вони з головою поринули в історію, створивши справжній культ укр. козацтва. Проте об’єктом ідеалізації громадівців були не гетьмани й старшини, а волелюбні запорожці та гайдамаки. У 2 пол. 19 ст. це романтичне й позбавлене політичного забарвлення поєднання ідеалізму, народництва та шанування всього укр. дістало назву українофільства. З кожним роком громадівський рух поступово міцнів, ставав організованішим і цілеспрямованішим. З найавторитетніших, найдосвідченіших його учасників була обрана рада—центральний керівний орган «федеративного об’єднання громад» усієї України.