План

1. Окресліть причини появи музеїв на території України на початку 19 століття та обґрунтуйте їх зв’язок із розвитком археологічної науки

2. Опишіть життєвий і творчий шлях репресованого музеєзнавця К.Мощенка         

1. Окресліть причини появи музеїв на території України на початку 19 століття та обґрунтуйте їх зв’язок із розвитком археологічної науки

У кінці XIX ст. в Україні було засновано кілька історико-археологічних музеїв у Одеській (1825 р.), Миколаївській областях (1898 р.), Херсонський ліцей (1897 р.), Херсонський природничий (заснований професором Пачовським), Київський історичний (1899р.), Львівський природничо-етнографічний, Полтавський кустарно-промисловий музей (1892 р.) тощо. Житомирський музей мав великі збірки з історії, археології, геології, а також мистецтва. Крім того, було багато приватних музеїв, як, наприклад, Василя Тарновського в Чернігові, Олександра Ханенка в Києві, Катерини Скаржинської на хуторі Круглик біля Лубен (велика збірка одягу, зброї часів Гетьманщини, а також писанок, вишиванок). Існували також музеї в університетах, Київській Духовній Академії та в деяких наукових товариствах.

У 1897 році було засновано товариство любителів старожитностей та мистецтв, яке започаткувало збір експонатів для Київського міського музею старожитностей та мистецтв. Велику колекцію українських пам'яток старовини зібрали для музею М.Біляшівський, Д.Щербаківський, В.Хвойка. На базі цього музею нині діють Національний історичний музей України та Музей українського образотворчого мистецтва.

Зокрема, великі зібрання давніх пам’яток мали українські багатства, Острозька колегія, Києво-Магилянська академія. Зібрання козацької зброї, картин, рукописних книг, літописів, ікон, ювелірних виробів, історичних документів мали в своїх садибах представники козацької старшини. Але перші музейні скарбниці в Україні виникли лишена початку XIX ст.. і були пов’язані з освоєнням територій південної частини України.

Так, 1806 р. в Миколаєві було відкрито перший на території України музей, що виник на основі зібрань випадкових знахідок античних памяток. Однак музей проіснував недовго, і його пам’ятки осіли в інших музеях.

Слід зауважити, що царський уряд надавав певного значення охороні та збиранню античних пам’яток у Криму й Причорномор’ї. Приділялася увага збереженню татарських так і турецьких пам’яток. Але з початку виникнення музеїв в Україні, яка входила до складу Російської імперії. найкращі пам’ятки відправляли до Москви та Петербургу. Зокрема у 1847 р. було видано розпорядження, що не підійде відправляли до Одеських музеїв, які відіграли значну роль у розвитку археології на Півдні України.

Отже важливу роль у зібранні та збереженні історико-культурних надбань відіграли в Україні університетські музеї, які зазвичай створювалися через кілька років після заснування університетів.

Ідея створення педагогічного музею в Києві належала видатному українському педагогу-методисту Тимофію Лубенцю. Фінансовими справами організації опікувався український підприємець, меценат М.Терещенко. Так, у 1902 році було засновано Педагогічний музей при Управлінні Київського навчального округу. Його завданнями визначено демонстрацію матеріалів про стан народної освіти в Україні, Російській імперії і за кордоном. Демонструвалися наочні посібники, предмети шкільної гігієни і фізичного виховання, навчальні посібники. Музей мав педагогічну бібліотеку, яка обслуговувала вчителів Києва і надсилала книги в усі пункти навчального округу. У музеї був зразковий фізичний кабінет. У вересні 1911 року на кошти мецената С.Могілєвцева споруджено спеціальний будинок для музею, що сприяло розширенню його діяльності.

У сучасній Україні існує низка музеїв, музейних кімнат, предметом документування яких є різні напрями педагогічної культури й освіти. Це музеї, присвячені знаним педагогам і діячам освіти, музеї історії окремих навчальних закладів, історії освіти певного регіону ("Освіта Прикарпаття" в Івано-Франківську 1977 р.) чи території міста, району (Педагогічний музей АПН України (м. Київ, 1977 р.), Музей історії освіти Київщини (м. Біла Церква, 2001 р.). Маючи цінні історико-педагогічні пам'ятки, ці установи відіграють важливу роль у вирішенні проблеми розповсюдження знань про історію освіти, педагогічний досвід різних часів, виховують шанобливе ставлення до надбань культури рідного народу.

Ураховуючи актуальність та значущість проблеми створення та функціонування музею в регіоні, нами спершу було вивчено і проаналізовано дослідження науковців у галузі музеєзнавства.

Питання про роль музеїв у суспільстві вперше розглядалось у 20-х роках XX століття. У працях учених-музеєзнавців М.Ф. Біляшівського, Ф.Л. Ернста, Ф.І. Шміта, І.Свєнціцького, В.В.Дубровського та інших порушено широке коло питань музейної справи, наголошено на їх значенні у збереженні та дослідженні національних пам'яток. Багатий фактичний матеріал з історії музеїв, опису їх колекцій, наукові експозиційні пошуки розкрито у працях В. Бірюкова, Н. Курінного, В. Щепотьєва, В. Щербаківського.

Перші спроби узагальнити процес розвитку музейництва в Україні з'явилися у працях М.М. Бондаря, Г.Г. Мезенцевої, М.М. Славіна, Ю.А. Омельченка, П.Т. Тронька. Як відомо, музеям належить провідне місце серед установ культури.

Наприкінці XIXст. значно розвивалися музеї на західноукраїнських землях. Такі як Музей любителів природи і старовини в Чернівцях, який було відкрито у 1863р. У Львові в 1871р. було засова Національний музей товариства «Просвіта», кожне відділення якого мало свої бібліотечні філіали.

Музеєзнавчий процес був позначений на кінці XIX ст. в Києві, на кошти київської громадськості та безпосередньої участі Товариства шанувальників старожитностей і мистецтв. Цінні пам’ятки передали музею українські колекціонери і меценати.

Наприкінці XIX–на початку XX ст. в Україні діяли в різні типи та профільні групи музеїв. Загалом до 1917 р. в Україні функціонувало 36 музеїв, а саме археологічні, історичні, краєзнавчі, меморіальні музеї. Процес музейного становлення став невід’ємною складовою національно-культурного відродження українського народу.


2. Опишіть життєвий і творчий шлях репресованого музеєзнавця К.Мощенка

Мощенко, Костянтин Васильович — Мощенко Константин Васильевич — (1876, м. Суми — 1963, Мюнхен, Німеччина) — музейник, етнограф, художник, архітектор, краєзнавець, дослідник українського народного мистецтва.

Народився у селянській сім'ї. Навчався в Казанській художній школі, Петербурзькій Академії мистецтв, Львівському політехнічному інституті. У 1904—1906 рр. працював у Київському губернському земстві, де пройшов добру школу музейної справи під керівництвом директора Київського музею старовини та мистецтв М.Ф. Біляшівського. З серпня 1906 р. — завідувач історико-етнографічного відділу Музею Полтавського губернського земства. Провів велику роботу з наукової обробки та класифікації етнографічної колекції К. М. Скаржинської, систематично здійснював експедиції в села краю з метою пошуку експонатів для поповнення музею, опрацьовував проекти житлових будинків в українському стилі. Влітку 1917 р. очоливКомітет охорони пам'яток в Полтаві. Наприкінці 1918 р. став одним із засновників Українського наукового товариства дослідження й охорони пам'яток старовини та мистецтва на Полтавщині. Відіграв значну роль у збереженні культурних цінностей краю. В листопаді 1924 р. звільнений із роботи як "антирадянський елемент".

За підтримки відомого мистецтвознавця Д. М. Щербаківського переїхав до Києва, де продовжив працю в музейних закладах. Із червня 1925 р. очолював відділ станкового живопису Всеукраїнського музейного містечка у Києво-Печерській лаврі, водночас із липня 1926 р. працював завідувачем відділу народного мистецтва Всеукраїнського історичного музею імені Т. Г. Шевченка. Дійсний член Всеукраїнського археологічного комітету. Член архітектурної секції Асоціації Художників Червоної України (АХЧУ). 22 листопада 1933 р. заарештований органами держбезпеки і 26 лютого 1934 р. Судовою трійкою колегії ДПУ УСРР засуджений на З роки заслання до Казахстану за "антирадянську діяльність". Після відбуття покарання, з 1940 по 1943 рр. працював у Полтавському краєзнавчому музеї. З 1944 р. на еміграції в Німеччині.

Автор праць: "Досліди селянського будівництва Кам'янеччини" (1927 р.), "Український будинок Г.П. Ґалаґана" (1962 р.). Помер у Мюнхені.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 6

Безкоштовна робота

Закрити

Музеєзнавство 1

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.