загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Курсова

Кількість сторінок: 40

Безкоштовна робота

ЗМІСТ

ВСТУП 

РОЗДІЛ 1. СУЧАСНІ ПСИХОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕМОЦІЙ 

1.1. Дослідження феномену емоцій у працях вітчизняних та зарубіжних психологів 

1.2. Роль емоцій в організації поведінки людини 

1.3. Вплив емоцій на здоров'я людини 

1.4. Дослідження особливостей емоційного розвитку особистості 

1.5. Фактори, що обумовлюють емоційність 

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ВИВЧЕННЯ ЕМОЦІЙ ОСОБИСТОСТІ 

2.1 Організація дослідження 

2.2 Аналіз результатів дослідження 

ВИСНОВОК 

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Емоції - один з проявів суб'єктивного відношення людини до навколишньої дійсності і до самого собі. Радість, горе, страх, гнів, співчуття, блаженство, жалість, ревнощі, байдужість, любов -| немає кінця словам, які визначають різні види і відтінки емоцій.[20]

Емоції в житті людини грають дуже важливу роль. Вони відрізняються від інших психічних процесів, але відокремити їх важко, оскільки вони зливаються в єдиному переживанні людини. Наприклад, сприйняття витворів мистецтва в образах завжди супроводжується тими або іншими емоційними переживаннями, що виражають відношення людини до того, що він відчуває. Цікава, вдала думка, творча діяльність супроводжуються емоціями. Різного роду спогаду також пов'язані з образами і несуть в собі не лише інформацію, але і почуття. Прості смакові відчуття, такі, як кисле, солодке, гірке і солоне, також настільки злиті з емоціями, що без них навіть не зустрічаються в житті.

Від відчуттів емоції відрізняються тим, що відчуття ніякими специфічними суб'єктивними переживаннями типу задоволення або незадоволення, приємного або неприємного зазвичай не супроводжуються. Вони дають людині об'єктивну інформацію про те, що відбувається в нім і поза ним. Емоції ж виражають собою суб'єктивні стани людини, пов'язані з його потребами і мотивами.[4]

Емоции- це особливий клас психічних явищ, процесів і станів, які пов'язані з інстинктами, потребами і мотивами. Вони відбивають навколишній світ у формі безпосереднього переживання (задоволення, радість, смуток) і в них відбивається значущість для індивіда явищ ситуації, які його оточують. Вони " говорять ", що важливо і що не важливе. Найбільш їх яскравою рисою є їх суб'єктивність. Про емоції ми говоримо тоді, коли у нас виникає особливий стан -| пік переживання (по Маслоу), коли людина відчуває, що працює по максимуму, коли він випробовує гордість за себе.

Метою цієї роботи є те, щоб виявити взаємозв'язок між емоціями і психічною організацією людини.

Гіпотеза: емоції грають істотну роль в психічній організації людини.

Звичайно ж, в першу чергу, під психічною організацією людини розуміються його потреби, мотиви, діяльність, поведінка і образ життя, від яких залежать емоції, і, які їх як би зароджують. Їм належить головна роль в утворенні емоцій. Без емоцій неможливе сприйняття навколишнього світу. Вони мають особливу роль. Емоції складають частину нашого "внутрішнього" і "зовнішнього" життя, що проявляються, коли ми злимося, радіємо, сумуємо.

Американський психолог У. Джеймс- творець однієї з перших теорій, в яких суб'єктивний емоційний досвід співвідноситься з функціями, - описував величезну роль емоцій в житті людини наступними словами : "Уявіть собі, якщо це можливо, що вас несподівано втратило усіх емоцій, якими наповнює вас навколишній світ, і спробуйте уявити цей світ таким, який він сам по собі, без вашої сприятливої або несприятливої оцінки, без надій, що вселяються їм, або побоювань. Такого роду відчужене і безживне представлення буде для вас майже неможливим. Адже в нім жодна частина Всесвіту не повинна мати більшого значення, чим яка-небудь інша, і уся сукупність речей і подій не матиме сенсу, характеру, вираження або перспективи. Усе цінне, цікаве і важливе, що кожен з нас знаходить у своєму світі, - усе це чистий продукт споглядаючої особи".[21]


РОЗДІЛ 1. СУЧАСНІ ПСИХОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕМОЦІЙ

1.1. Дослідження феномену емоцій у працях вітчизняних та зарубіжних психологів

В зарубіжної психології первісно емоційність частіше всього розумілась як емоційна збудженість (чуйність людини до емоціогених ситуацій) та реактивність. Емоційність, відмічає П. Фресс, використовується як синонім гіпєремоційності, тобто як прояв більш частих та більш міцних емоційних реакцій, ніж це в середньому властиво людям. [13] У сучасній зарубіжній психології емоційність трактується у термінах актів поведінки, які можна спостерігати і які теоретично зв’язани з емоцією, яка лежить в їх основі, тобто емоційність є проявом поведінки, який вважається основним компонентом щодо оцінки відчуваємой емоції. [17]

“... багато які люди більш схильні відчувати почуття гніву, ніж почуття радощі; у багато кого егоїстичні почуття більш розвинуті, ніж альтруїстичні. Очевидно також, що ті почуття, які найбільш властиві даному індивідууму, збуджуються в нього значно легше і можуть досягнути більшій інтенсивності, ніж всі інші ” [14], таким чином у вітчизняній психології А. Ф. Лазурським було визначене феномен, який значно пізніше розглядався як властивість людини – емоційність.

Значним підсумком було надано В. Д. Небиліциним, учнем Б. М. Теплова, розгорнуте визначення емоційності як широкого комплексу властивостей та якостей, які характеризують особливості появи та припинення різноманітних почуттів, афектів та настрою. Ці положення у конкретних дослідженнях почала утілювати А. Є. Ольшаннікова зі своїми учнями. Перш за все в основу емоційності вона поклала знак, тобто позитивне або негативне відношення до об’єкту, спрямованість на об’єкт чи від нього, та модальність емоції. Модальність – це інформація про якість переживання емоційних ознак та стійких схильностей до переживання емоцій. Основуючись на фізіологічних даних, вона спочатку виділила три основні емоції: задоволення – радість, гнів та страх. Пізніше, в якості самостійної емоції до тріади додалась печаль. [13]

Намагаючись визначити сутність радощі, психологи відчувають значні труднощі. Тому деякі з них йдуть в розумінні від противного – чім вона не є. В. С. Дерябін, Е. Шахтель, С. Томкінс, К. Ізард не відносять її до почуття сенсорного задоволення (емоційного тону відчуття), так як радість не має локалізації, вона охоплює увесь організм. Радість та емоційний тон з’являються на різних рівнях емоційної сфери. К. Ізард відмічає , що радість супроводжується переживанням задоволення собою та навколишнім світом – мабуть це і є її головна відмінна риса. Тому можна визначити радість як сильне задоволення. Характерним для радощі є її швидкісна поява, чім вона наближується до афекту. [11] Афект – це сильне та відносно короткочасне емоційне переживання, яке супроводжується різко виразними руйнівними та вісцеральними проявами. [6]

Емоція печалі переживається як сумність, хандра, смуток. У печалі людина відчуває навколо себе темряву та порожнечу, відсутність іншої людини, з ким можливо було б розділити це відчуття порожнечі та самотності. Ця емоція включає в себе комплекс почуттів, які супроводжуються конкретними образами, думками та спогадами. Переживання печалі викликає спогади про інші печальні події, часто визначаючи наше сприйняття світу, яке здається сірим та похмурим. [10]

Гнів – це емоційний стан, негативний по знаку, який, як правило, проходить у формі афекту та з’являється неочікуваною появою серйозної перешкоди на шляху задоволення важливої для суб’єкта потреби. [15] Поняття “гнів” синонімічно поняттям “злість”, “обурення”. Сильний гнів визначають як ярість, при якої з’являється невтримна агресивна поведінка. Агресивна поведінка завжди сигналізує про недостачу засобів або здібностей для вирішення проблемної ситуації. Ч. Спилберг виділяв гнівливість як стійку емоційну рису характеру. [12]