загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 42

Безкоштовна робота

Вузькоколійка "Антонівка-Зарічне" - одна з найдовших, діючих в Україні та Європі, найзагадковіших вузькоколійних залізниць колишнього Союзу.

Вузькоколійка, яка знаходиться на території сучасних Володимирецького та Зарічненського районів Рівненщини, була прокладена наприкінці XIX ст. Протяжність залізниці 106 кілометрів. Вона внесена в усі спеціалізовані міжнародні довідники, енциклопедії і є музеєм залізничної справи під відкритим небом. Вузькоколійна залізниця проходить мальовничим Поліссям з численними озерами, річками та архаїчними селами.
Щодня від станції Антонівка Володимирецького району о 7 годині ранку розпочинає свій маршрут раритетний маленький потяг. Він прямує до станції Зарічне, райцентру на півночі Рівненщини. У маленьких вагончиках з невеликими вікнами розміщені дерев'яні лавки. Маленькі тамбурчики з дерев'яними дверима відчиняють за ручку самі пасажири. У холодну пору вагончики обігріваються саморобними пічками на вугіллі. Тамтешні мешканці називають потяг "поїздком" або "кукушкою". Розповідають, буцімто колись тепловози мали серію не "ТУ", а "КУ", тому і нарекли його "кукушкою". Існує версія, що коли потяг подає у лісі сигнал, то він чується як "ку-ку". А ще поїздок називають "поліським трамвайчиком". Однак це справжній потяг на справжній залізниці, щоправда, маленькій, наче іграшковій. Ширина колії майже удвічі вужча за стандартну (750 мм).
Чотири години подорожі - і кінцева станція Зарічне. Це 10 кілометрів від білоруського кордону. Маленький вокзальчик відкривають лише тоді, коли приходить потяг.
Про вік вузькоколійної залізниці нагадують старі рейки, датовані ще 1895 роком. Точної дати початку будівництва вузькоколійки не визначено.
Основний вантаж, який транспортували по вузькоколійці впродовж її сторічної історії, - ліс. Як відомо, вузькоколійок у кінці XIX століття будувалося дуже багато. Тут, поблизу західних кордонів, вони мали стратегічне значення. Залізниця від Антонівки до станції Кухітська Воля збудована приблизно у 1895 році як лісовозна. Пізніше була побудована вітка Хиночі - Дубровиця - Висоцьк. У 1919-39 рр. територію, по якій пролягає вузькоколійка, окупувала Польща, на лінії працював польський пересувний склад. У 1941-44 рр. залізниця була зруйнована війною і в списки першочергового відновлення не потрапила. Ремонтні роботи тут почалися десь у 1946 році. Діючу ділянку Антонівка - Кухітська Воля в 1957 році передали у володіння Сарненського лісгоспу строком на 10 років. У той час вантажопотік на ній складався в основному з лісу, заготовленого в районі Хиноч і Білого. Пізніше по дорозі почали возити камінь, паливо. Ходили товарні, пасажирські та змішані потяги. У «хороші часи» ходило п'ять пар потягів удень і два - вночі. Тепер лише один потяг (складається з тепловоза і чотирьох вагонів). Лінія Хиночі - Дубровиця - Висоцьк у 50-х роках вже не існувала, можливо, її навіть не відновлювали.

Невдовзі була розібрана ділянка від Тиховижа (неподалік від нині розібраної станції Борове) до Кухітської Волі й побудована ділянка від Тиховижа до Локниці (північ-ніше Островська). Будувалися також тимчасові гілки в лісові масиви. У 1968 році побудували ділянку Локниця - Зарічне. 

Малою залізницею доставляли також дьоготь, смолу, вироби бондарів. У 20-30-ті роки минулого століття по ній возили спирт. Житель Варшави пан Горда мав у селі Перекалля свою ґуральню. Сировиною для виробництва спирту служила картопля. Готову продукцію в бочках відправляли по вузькоколійці на найближчу вузлову станцію, а звідти вже по звичайній дорозі - до Варшави.

У післявоєнні роки одним з основних користувачів вузькоколійки був овочесушильний завод у селі Островськ. Тут переробляли тисячі тонн картоплі. Сушений продукт вивозили на північ, а крохмаль ішов на експорт. Вузькоколійкою перевозили продукцію численних підприємств Зарічненщини.
Дорога була рентабельною тоді, коли за день з Антонівки в Зарічне ходили дві-три пари товарних потягів. В Антонівці є перевантажувальний комплекс з широкої колії на вузьку з потужним краном. Якість шляху достатньо висока, незважаючи на те, що багато шпал не мінялися понад 30 років. Швидкість пересування як для вузькоколійки висока: 25-45 кілометрів на годину.
Нині ніяких вантажів нею не перевозять. Однак залізниця "Антонівка - Зарічне" є однією з трьох діючих українських вузькоколійок з пасажирським рухом. Дорога проходить через неймовірно живописні куточки незайманої природи, навколо тягнуться нескінченні ліси, болотяні нетрі, іноді між ними трапляються блакитні плеса озер, сині нитки річок, села чи маленькі хутірці. З вікон вагонів видно окопи часів Другої світової війни. На дорозі є досить крутий підйом і безліч дерев'яних мостів. 

Перетинає поїздок унікальний міст через річку Стир у селі Млинок. Це єдиний великий дерев'яний залізничний міст в Україні. Його довжина 153 метри. А сполучає він два райони - Володимирецький і Зарічненський. І коли навесні розливається Стир, потрапити на протилежний берег можна хіба що через залізничний міст. Побудували виняткову дерев'яну споруду ще у 1906 році. Опори теж дерев'яні, яких, здавалося, не міняли ще з часів їх зведення. Щоразу, коли потяг перетинає міст, його обов'язково зустрічає черговий.
Вузькоколійна залізниця "Антонівка-Зарічне" - історична пам'ятка, частина нашої історії, живий монумент Поліссю і його працьовитим і духовно багатим жителям.