загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 9

Безкоштовна робота

План

1. Перекази про виникнення і назву села.

2. Роки царизму.

3. Перша світова війна. Революція.

4. Карпилівка під панівною Польщею.

5. Довгожданий час.

6. Нова лихо. Героїчність села.

7. Післявоєнні роки. Розквіт.

8. Історія школи села Карпилівка.

1. Перекази про виникнення і назву села

Існує серед місцевого населення два перекази про назву села. Одна версія говорить, що село має назву від того, що в навколишніх озерцях були коропи (риба); друга говорить про те, що першим поселенцем був чоловік Карпо, від якого і пішла назва Карпилівка. Старожили переказують, що першими поселенцями на місці села були жителі села Кам’янка, яке розташоване біля села Чудель. Місце поселення вони називали Осово-Градь (Осова – осиновий ліс, градь – підвищене рівне сухе місце).

Ще в 1850-1870рр. коли жителі села Карпилівка возили ліс на Случ до Кам’янки і Чудля, люди даних сіл на запитання: «Звідки приїхали?», одержували відповідь:

- з Карпилівки.

- ... з якої Карпилівки? З Осово?

Перші жителі були переселенці по волі пана з метою освоєння земель, придатних для землеробства.

Зараз село носить офіційну назву Карпилівка і підпорядковане Карпилівській сільській раді Рокитнівського району Рівненської області.

2. Роки царизму

Як казку, слухають діти розповіді старших про минуле села. Навколо села були непрохідні болота, а селяни належали поміщикові Вікентію Пришинському, який володів землями і кріпаками Карпилівки і сусідніх сіл – Рудньої Льви, Лопатич, Кисоричі. Три дні на тиждень працювали даремно на пана кріпаки, а коли цей пан пропився і заборгував перед казною, населення з землею продали другим панам.

Біля річки Льви добувалась залізна болотна руда, вироблявся деревний вугіль і випалювалося залізо. Там же на Рудні Льві існував молот для ковки заліза. На початку ХХ століття ця заплавка припинилася внаслідок поширення дешевого заліза з Кривого Рога.

В лісі з лучини виробляли смолу, заготовляли тесове дерево для пана. Смолу і дерево возили до Чудля, звідки сплавляли все по Случі до Прип’яті. У 1861 році в час реформи селянам було дано 1760 га землі, за яку селяни повинні були платити викуп. 479 га було орної. Селяни відмовилися платити за землю. Декілька разів їх умовляли підкоритися царській волі.

Громада послала двох ходаків до Петербурга із скаргою до царя, вірячи в те, що їх обдурюють місцеві власті. Але з міста Овручі їх схопили і посадили на півтора року в тюрму. Для приборкання селян в село прислали загін козаків, які провели екзекуцію. Козаки стояли в селі чотири місяці і заставили селян платити викуп.

У 1900 році в селі було 1000 душ, а в селян залишилася та ж сама кількість землі. Наділи на двір зменшувалися з кожним роком. Село в цілому було бідне.

У 1905-1906 рр., коли будувалась залізниця Київ-Ковель, значна частина селян ходила на заробітки на «Чугунку»

3. Перша світова війна

Великого лиха для жителів села принесла перша світова війна. Всі чоловіки пішли на фронт, де загинуло і було поранено 60 чоловік. Велике лихо принесли хвороби, від яких померло багато людей, особливо дітей.

У 1905 році в селі було відкрито дворічну школу, навчання проводилося російською мовою. Люди не мали змоги навчати дітей, а тому населення і надалі залишалося безграмотним.

Під час революційних подій 1917 року солдати, що приходили з фронту, приносили вісті про скинення царя, поміщиків.

4. Карпилівка під панською Польщею

Селяни захоплювали поміщицьку землю і ліс. В селі в 1922 році встановилася влада панської Польщі. В той час, як за 10 км на схід від села, люди будували нове життя, вчились жити по-новому. Панська Польща встановлювала свої порядки.

Кращі ліс і землі були відібрані в громади. Пани і прислужники презирливо ставились до українців. В школі навчали польською мовою. Говорити українською мовою було заборонено.

Санітарно-профілактична робота не велась. Жителі села залишалися жити бідно, дехто пішов на заробітки в ліс, на каменоломні. На річці Льві працював водяний млин, який належав трьом куркулям. Млин міг переробити 5 тон зерна за добу. Працював він сезонно. Зерна в людей було мало. В селі лише 20% господарств їли круглий рік свій хліб.

Село в 1935 році нараховувало 400 дворів, в яких проживало 2400 чоловік. Земельні ділянки ще більше збідніли, не дивлячись на це, руху населення за межі села не було. Люди з надією чекали того часу, коли і о них в село прийде щастя зі сходу. Механік млина розповідав людям, як живуть люди на сході, про необхідність боротьби за возведення з Радянською Україною.

5. Довгожданий час

17 вересня 1939 року повстав довгожданий час. В село вступила танкова частина Червоної Армії. Через тиждень в селі відбулися вибори до селянського комітету. Головою обрано Опанасюка Тіта Петровича, секретарем – Близнюка Михайла Михайловича. Землі поміщиків були передані селянам. Після возз’єднання Західної України з Радянською Україною в селі було відкрито українську школу, бібліотеку, медичний пункт. Жителі села вирішили об’єднатися в артіль.

Від села було послано трьох делегатів в Полтавську область перейняти досвід в організації артілі. Вільно вдихнули повітря люди.

6. Нове лихо. Героїчність села

Але скоро знову прийшло лихо. Ще до початку Великої Вітчизняної Війни більше половина чоловіків пішла на фронт. За час німецької окупації було спалено німцями і бандитами 10 громадських будівель і 317жилилх, вбито 275 чоловік, вигнано в Німеччину 6 чоловік.

В районі села діяв партизанський загін Героя Радянського Союзу Медведєва. Населення села надавало допомогу партизанам продуктами. Партизанами були такі жителі села: Крук Данило Архипович, Кручко Олексій Парфенович та інші.

На території села перебував легендарний розвідник Герой Радянського Союзу М. Кузнєцов, який сам взяв у полон у приміщені школи 14 фашистів і поліцаїв. Під час визволення радянської землі від фашистських окупантів відзначилися такі односельчани: Мартинюк Кирило Григорович, Попач Федір Сидорович та інші. Всього 25 чоловік. Вони нагороджені орденами і медалями.