загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 23

Безкоштовна робота

Зміст

1. Поняття етносу

2. Пасіонарність

3. Етногенез. Крива етногенезу.

4. Фази етногенезу

4.1. Фаза підйому

4.2. Акматична фаза

4.3. Фаза надлому

4.4. Фаза інерційна

4.5. Фаза обскурації

4.6. Фаза регенерації

4.7. Фаза меморіальна

5. Висновок

Використана література

1. Поняття етносу

Людство, як і будь-яка біологічна форма, прагне до поширення по всій поверхні земної кулі: кораблі борознять простори океанів з глибокої давнини, в несприятливих умовах живуть племена Африки, Південної Америки й інших континентів, навіть у пустелях археологи знаходять сліди існування древніх поселень, полярні зони освоюються експедиціями. На відміну від більшості ссавців, Homo sapiens не можна назвати ні стадною, ні індивідуальною твариною. Людина існує в колективі, що залежно від ситуації можна назвати або суспільством, або народностями. Однак ці два поняття настільки різні між собою, що порівнювати їх марно - як не можна порівнювати, наприклад, довжину й вагу; ступінь нагріву й електричний заряд. І якщо суспільний розвиток людства вивчений всебічно: всі ми знаємо, що суспільство розвивається по спіралі, то питання про народності, які будемо йменувати етносами, украй заплутане і суперечливе. Безсумнівно, кожна людина на питання про те, хто вона, відповість: «Я українець» або «Я француз», тим самим визначаючи свою етнічну приналежність. Але це ще не все. З іншого боку, той же карел із села, приїхавши в російське місто, назве себе росіянином, але у своєму селі буде йменуватися карелом, і це без тіні неправди. Аналогічна ситуація складається й у Франції, де кельти-бретонці та ібери-гасконці, живучи на своїй малій батьківщині й одягаючись у свої костюми, втім є французами. Хіба можна сказати про бретонського дворянина Шатобріана й Жиля де Ретца, соратника Жанни д'Арк, що вони не французи? Таким чином, очевидний висновок, що поняття етнічної приналежності - релятивне, а не абсолютне.

Виходить, етнос - колектив осіб, що протиставляє себе всім іншим колективам. Етнос більш-менш стійкий, хоча і його існування кінечне в часі. Для визначення етносу складно знайти яку-небудь реальну ознаку, крім визнання кожної особи: «ми такі-то, а всі решта - інші». Зникнення й виникнення етносів, встановлення принципових розбіжностей між ними, а також характер етнічного наступництва зветься етногенезом.

Можна дати друге визначення терміна етнос: етнос - специфічна форма існування виду Homo sapiens, а етногенез - локальний варіант внутрішньовидової еволюції, що відбувається під впливом історичного й хорономічного (ландшафтного) факторів.

Слід відзначити, що справжній етнос і етнонім, тобто етнічна назва зовсім не те саме. Прикладом може служити історія давньоримської цивілізації. Спочатку римлянами могли вважатися винятково ті, хто були громадянами поліса Рима; у міру розширення кордонів імперії, в епоху I-II ст. кількість римлян різко зросло за рахунок включення в їхнє число майже всіх жителів провінцій. Надалі римлянами були названі всі, вільні жителі на території Римської імперії, у тому числі греки, галли, германці, бербери й т.д. У такому вигляді етнос проіснував досить тривалий час і не розпався. Експансія Рима на інші території дозволила створити грандіозну імперію, причому початкове етнічне найменування не мало нічого загального з наступним. Більше того, історичну наступність можна вбачати навіть між римлянами й румунами, тому що останні селилися на Дунаї - місці заслання підданих Римської імперії й тільки згодом прийняли назву «румуни» - тобто «римляни». Звідси випливає, що слово змінює значення і зміст і не може слугувати розпізнавальною ознакою етносу.

Можливо, відповідь на суть проблеми етнології зможе дати історія - наука, еталоном якої є держава, племінний союз або подібні утворення. Однак часто такі громади, що володіють всіма якостями етносу, досить нестійкі й дробляться, і хоча спільність історичної долі часом сприяє утворенню й збереженню етносу, все-таки історична доля може бути спільною і у двох-трьох народів. Так, наприклад, англосакси й уельські кельти об'єднані з XIII ст., однак не злилися в один етнос. Отже, етнічне становлення лежить глибше, ніж явища історичного процесу, а історія здатна допомогти етнології, але не замінити її.

Багато етносів поділяються на племена й роди. Чи можна це вважати обов'язковою й невід'ємною приналежністю етносу, або, можливо, формою колективу, що передувала появі самого етносу? Звісно, що немає. Насамперед, далеко не всі народи мали за весь період своєї історії родовий або племінний поділ. Такого немає й не було у іспанців, французів, румун, англійців, італійців і багатьох інших народів. Імовірно, цих цілком розвинених народів родоплемінний поділ замінений поділом класовим, що є встановленим фактом, що не підлягає перегляду. Зате в народів з родоплемінним устроєм поділ на клани несе функцію підтримки найбліьш етнічної єдності. Поділ етносу на племена є як би «кістяком», що дозволяє нарощувати м'язи й тим самим набирати силу для боротьби з навколишнім середовищем. Точно також при розгляді західного суспільства можна виявити поділ етносів на групи - консорції. Кожний клас міг складатися з різних консорцій: так, наприклад, у Франції панівний клас містив у собі представників лицарів, феодалів, вищого духівництва, учених, міського патриціату й т.д. У буржуазному суспільстві присутні вже не ті консорції, але принцип лишається єдиним. Звичайно, консорції незмірно менш стійкі, ніж родоплемінні зв'язки, але й останні не вічні. Існують також конвіксії - одиниці, об'єднані спільністю побуту. Серед таких утворень - старообрядницька громада, учасники якої не прийняли деяких реформ церковного обряду. Вона проіснувала до початку XX ст., і тільки потім стала поступово розсмоктуватися, тому що привід для її виникнення давно перестав існувати, залишилася лише інерція. Конвіксії, як і інші внутрішньоетнічні сутності, підтримують цілісність етносу. Дроблення усередині етносу є умовою, характерною для будь-яких епох і стадій розвитку.

Отже, жодна з гуманітарних наук не здатна дати вичерпної відповіді на суть проблеми етнології й етногенезу. Виходить, треба аналізувати дане питання з погляду наук природничих.

Відповідно до біологічної концепції, людство являє собою вид Homo sapiens, і тоді йому властиві всі закономірності розвитку будь-якого виду ссавців. Як і всім тваринам, людині властивий інстинкт продовження виду (розмноження), прагнення поширити своє потомство на найбільшу площу (ареал), а також здатність пристосування до середовища (адаптація). Населяючи конкретний біоценоз - зв'язану систему екологічних, історичних і фізіологічних форм, людство, як і будь-яка інша популяція, прагне поширити свій вплив за межі даного біоценозу, певним чином видозмінюючи його й викликаючи тим самим сукцесію - зміну біоценозів . У цьому наближенні етнос є біологічною одиницею, що таксономічно стоїть нижче виду, як популяція, а сам етнічний поділ людства - один із способів адаптації в ландшафтах не стільки в структурі, скільки в поведінці.

Але, крім цього, необхідно відокремити етнологію від чисто біологічної дисципліни - антропології, науки про людські раси, адже раси теж розглядаються як таксономічні одиниці нижчого виду. Раси й етноси - поняття не тільки не співпадаючі, але й заперечують один одного, тому що кожний етнос складається із суміші двох і більше рас, а кожна раса, у свою чергу, входить до складу багатьох етносів. Досить згадати Європейську Росію, де налічується п'ять расових компонентів другого порядку, не говорячи про сторонні монголоїдні елементи, щоб вирішити дане питання. Расова теорія до етнології незастосовна. Отже, етноси відрізняються один від іншого чимось іншим, хоча й не менш значним.

Л.М. Гумільов відзначає також, що етнічна структура завжди виникає у визначених і неповторних умовах, інакшому ландшафті, що накладає відбиток на її подальший розвиток.

Організм людини входить у біосферу Землі й бере участь у конверсії біоценозу. Ніхто не може довести, що професор дихає інакше, ніж бушмен, або розмножується нестатевим шляхом, або нечутливий до впливу на шкіру сірчаної кислоти, що він може не їсти, або, навпаки, з'їдати обід на 40 чоловік, або що на нього інакше діє земне тяжіння. Але ж це все залежність від природи того самого організму, що діє й мислить, пристосовується до середовища, що змінюється, і змінює середовище, пристосовуючи його до своїх потреб, поєднується в колективи й у їхньому складі створює держави. Мисляча індивідуальність становить єдине ціле з організмом і, виходить, не виходить за межі живої природи, що є однієї з оболонок планети Земля. Але разом з тим людина відрізняється від інших тварин тим, що виготовляє знаряддя, створюючи якісно інший прошарок - техносферу. Твори рук людини як з кісної, так і з живої речовини (знаряддя, твору мистецтва, свійські тварина, культурні рослини) випадають із циклу конверсії біоценозу. Вони можуть лише або зберігатися, або, коли не законсервовані, руйнуватися. В останньому випадку вони вертаються в лоно природи. Кинутий у поле меч, перержавівши, перетворюється в окис заліза. Зруйнований замок стає горбком. Здичавілий собака робиться диким звіром динго, а кінь - мустангом. Це смерть речей (техносфери) і зворотне захоплення природою викраденого в неї матеріалу. Історія стародавніх цивілізацій показує, що природа хоча й терпить втрату від техніки, але в остаточному підсумку бере своє, зрозуміло, за винятком тих предметів, які перетворені настільки, що стали необоротні. Такими є кремінні знаряддя часів палеоліту, відшліфовані плити в Баальбеку, бетоновані площадки й пластмасові вироби. Це трупи, навіть мумії, які біосфера не має сил повернути у своє лоно, але процеси кісної речовини - хімічні і термічні - можуть повернути їх у первозданний стан у тому випадку, якщо нашу планету спіткає космічна катастрофа. А доти вони будуть називатися пам'ятниками цивілізації, тому що й наша техніка коли-небудь стане пам'ятником.

Отже, пояснимо значення терміна "етнос" з погляду теорії Гумільова.

1. Етнос - система, що має початок і кінець у часі.

2. Універсальний критерій відмінності етносів між собою один - стереотип поведінки - особлива поведінкова мова, що передається в спадщину, але не генетично, а через механізм сигнальної спадковості, заснованого на умовному рефлексі, коли потомство шляхом наслідування переймає від батьків і однолітків поведінкові стереотипи.

3. Не існує людей, що не належать ні до якого етносу. Людина може бути частиною різних систем і мати стереотип поведінки, створений накладенням етнічних традицій. Із цього приводу Гумільов непослідовно затверджує, що кожна людина належить тільки одному етносу, і в цьому з ним не можна погодитися.

4.Системними зв'язками в етносі служать відчуття "свого" і "чужого", а не свідомі відношення, як у суспільстві. Цього протиставлення досить, щоб системи не перетиналися між собою. Тому етнос не соціальна форма людського гуртожитку й повинен бути віднесений до категорії природних колективів і вивчатися як природний феномен методами природних наук.

5. Системні зв'язки в етносі, а разом з ними і єдність етносу підтримується біохімічною енергією живої речовини біосфери, витрата цієї енергії на підтримку зв'язків визначається пасіонарністю.

6.Статистично в етносі переважають гармонічні особини; частки пасіонаріїв і субпассіонаріїв у відсотковому відношенні незначні, але зміна їхніх кількостей визначає стан етносу як закритої системи дискретного типу.

Етноси - явище, що лежить на межі біосфери й соціосфери і має досить спеціальне призначення у будові біосфери Землі.