І. З календарно-обрядового фольклору.

Небо і земля нині торжествують

(Колядка)

Небо і земля

Нині торжествують,

Ангели, люди

Весело празнують.

П р и с п і в:

Христос родився,

Бог воплотився,

Ангели співають,

Царя вітають,

Поклін віддають,

Пастирі грають,

«Чудо, чудо!» - повідають!

Во Вифлеємі

Весела новина:

Пречиста Діва

Породила Сина!

П р и с п і в:

Слово Отчеє

Взяло на ся тіло:

В темностях земних

Сонце засвітило.

П р и с п і в:

Ангели служать

Своєму Королю,

І во вертепі

Творять його волю.

П р и с п і в:

Тріє царі

Зі сходу приходять,

Ладу і смирну,

Золото приносять.

П р и с п і в:

Царю і Богу

Теє офірують,

Пастирі людям

Все розповідають.

П р и с п і в:

І ми рож денну

Богу поклін даймо,

«Слава во вишніх»

Йому заспіваймо.

Щедрівка

Чи дома, дома пан господар

Чи дома, дома пан господар?

Приспів:

Щедрий вечір! Добрий вечір!

Добрим людям на здоров’я!

А я знаю, що він дома,

Сидить же він кінець стола.

А на йому шуба люба,

А на шубі помочок,

А на помочку калиточка,

А в тій калиточці сім шиляжечків.

Сьому, тому – по пиріжку.

А старим бабам – паляниці,

Щоб родились бики і телиці,

барани і ягниці.

Скільки качок, стільки дощечок,

Скільки дубочків, стільки синочків.

Записано від

Мисюкевич М. Д.

1932р. народження

Не грамотна пенсіонерка

в с. Блажево Рокитнівського р-н

Рівненської обл.

Русальні

Прилетіла зозуленька

Прилетіла зозуленька

З темного лісочку;

Сіла, пала, закувала

В зеленім садочку.

Ой як вийшла Марусенька,

В неї запитала:

«Скажи мені, зозуленько,

Чи довго буду в батька?»

«Будеш, мила Марусенько,

Сей день до вечора».

«Бо дай же ти зозуленько,

Сім літ не кувала,

Що ти мені, молоденькій,

Правди не сказала».

Записано від Кибукевич Л. С.

1929р. народження,

яка має 2 класи польської школи

пенсіонерка.

Веснянка

Весняночка – Паняночка

«Весняночко – паняночко,

Де ти зимувала?»-

«Зимувала у садочку,

На колочку пряла,

Пряла на колочку –

Горобцю на сорочку.

Що виведу нитку –

Горобцю на свитку,

Що виведу другу –

Горобцю на пугу,

Що позоставались кунці –

Горобцю на штанці». –

«Весняночко – паняночко,

Де ти зимувала?» -

«У садочку на пеньочку

Пряла на сорочку.

А ворони оснують,

А сороки витчуть,

А білії лебеді

Що побілять на воді,

А лугові пташки

Пошиють рубашки». –

«Ой весно – паняночка?»

Та піймали бичка

Та за ріжечки,

Ой пасися, бичку,

Поки спряду мичку

Своєму братові

На рукавичку.

Бичок пасеться.

Мичка прядеться.

Бичок напасся.

Мичка спрялася.

«Ой весно, весно да весняночко,

Де твоя дочка да паняночка?» -

«Десь у садочку шиє сорочку,

Шовком та біллю да вишиває,

Своєму милому пересилає:

-Надівай її що неділеньки

Споминай же мене щогодиноньки.

Шовком я шила, а біллю рубила;

Жаль мені козака, що я полюбила».

ТА МАЛАЯ НІЧКА НА КУПАЛА

Та мала нічка на Купала.

Де купалочка ночувала?

Ой купалочка скупалась

Та на бережечку сушилась.

Дівка Марусечка хвалилась:

- Що в мене личко, як яблучко,

Що в мене личко, як папір, біле,

Що в мене коса до пояса. –

Ой обізветься козаченько:

- Ой не хвалися, Марусенько,

Бо не личко вибілила

Та не ти косу викохала,

А викохала твоя матірка.

ТА КУПАЛОЧКА З КУПАЛИ ЙШЛА

Та купалочка з Купала йшла

Та кропом очі завішала,

А в зуби ріпи натикала.

А їй же люди дивуються.

- Та не дивуйтесь, дивні люди!

Я бачила диво ще дивніше,

Що рак-неборак цівки суче,

Муха-горюха діжу місить,

А комар пищить, водицю тащить:

- Ой якби мені не перелази,

То б приніс водиці ще й чотири рази.

Записано від Бишовець С.Ф.

1932 р. народження

не грамотна пенсіонерка


ІІ. З родинно звичаєвого (обрядового) фольклору

Весільний обряд, фрагмент.

Кожна дівчина, яка досягла певного віку і вважається нареченою, повинна мати придане, виготовленням його займається сама дівчина з матір’ю. гроші на придане не давались, а давали худобу і скриню. В скрині були одяг, скатерті, рушники, постіль.

Весілля починають сватанками. Старости від жениха прийшовши у хату до нареченої починали розмову про товар, покупців і нарешті просили батьків нареченої видати заміж дочку за парубка, якого дуже розхвалювали. Якщо батьки були згодні, обмінювались хлібом і ставили випивку, а дівчина перев’язувала старостів вишитими рушниками. Після світанки відбувалися заручини, в присутності всіх родичів жениха і нареченої. У четвер чи п’ятницю пекли коровай. Його прикрашали аличою, всякими стрічками квітами. Пекли коровай лише заміжні жінки, їх кількість мала бути не парною. Вони приносили з собою борошно, яйця, цукор.

Весілля, як правило було в неділю.В ранці молодий з гостями готувався їхати за молодою. Його виводила до воріт мати і обсипала зерном та дрібними грішми, що означало щастя і багатство. Приїхавши до нареченої їх не впускали в хату, вимагаючи викуп. За столом біля нареченої сидів неодружений брат, який її „охороняв”, у нього після довгих переговорів купували місце для нареченої. Потім починалось дарування. Після дарування відбувався обряд-розплітання коси потім і покривання голови молодою. Ці обряди означали прощання дівчини-нареченої з дівоцтвом, з подругами і ріднею сім’єю і перехід її під владу чоловіка. Весілля закінчувалося розподілом короваю. Староста розрізав коровай на дрібні частини і наділяв ними присутніх на весіллі. Після розподілу короваю, рід молодого починали збирати наречену в дім до жениха. Виносили придане, укладали на віз, садовили молодих із піснями, танцями везли в дім майбутнього чоловіка. Мати зустрічала їх на порозі з хлібом і сіллю і вводила молодих до хати.

Записано від Борисовець Є.М. 1932 р. народження, не грамотна пенсіонерка.

проживає с. Блажево, Рокитнівського р-ну, Рівненської обл.


ІІІ. З народної прози.

Легенда

Полісся – справжня перлина української землі. Хай бодай один раз побував у цьому краї, ніколи не зможе забути пишного розмаїття барв. Природа по-справжньому створила тут дива, одним з яких є Біле озеро, що розкинулось в центрі села Більськ. Рокит. р-ну Рівненської області.

Існує легенда про створення цього озера, яка передається з вуст в уста, з покоління в покоління.

Кажуть, що колись, давним-давно, на місц2і озера було село. Люди у ньому дуже грішили, вели аморальний спосіб життя, забувши про бога. І ось Господь вирішив покарати їх. Спустився Він на землю в образі старого, білого, як молоко, дідуся.

Була вечірня година, дідусь ходив від хати до хати й просився переночувати. Але ніхто його не впускав. Діти дражнили старого, дорослі цькували собаками. Підійшов він до останньої хатини, що стояла на окраїні села. В ній мешкала бідна вдова з дитиною. Жінка вислухала дідуся й радо впустила його до своєї оселі, при цьому сказавши:

-Ночуйте, але в мене немає чого їсти.

-Не хвилюйся, - сказав дідусь. – Йди в комору, набери в бочці муки й напечи коржів.

Жінка спочатку не повірила дідусеві, але не стала старому перечити. Вона пішла в комору. Так, справді, у бочці було багато, багато борошна. Її здивуванню не було меж.

Через деякий час вечеря була готова. Поївши всі повкладались спати.

Настав ранок. Дідусь чемно подякував господині за притулок.

-Збирайся, небого бери свою дитину та йди геть від цього села. Та дивися, не оглядайся, хоч би, що тут не відбувалося, бобуде тобі лихо.

Вдова швиденько зібрала такі-сякі речі й пішла з дому.

А дідусь попрямував в центр села, до церкви. Саме там зібралося чимало люду. Неподалік лежав великий камінь. Старенький встромив у нього свою палицю й запропонував усім бажаючим витягнути її. Але як не силувалися люди, ніхто не зміг цього зробити. Тоді дідусь мізиним пальцем висмикнув з каменя палицю й звіти стрімко полилась вода. Люди плакали, кричали, просили допомоги. Вода миттєво поглинула все село й людей у ньому.

Жінка вже відійшла далеко від села. Але до неї долинали крики розпачу, крики біди. Серце вдови обливалося кров’ю. Їй так кортіло побачити, що відбувається в її рідному селі. Забувши про застереження дідуся, жінка оглянулася й стала каменем.

З того часу те місце, болото, називають Каменем, озеро – Білим, бо вода у ньому чиста, як кришталь. Сучасне село люди назвали Більськом.

Розповідала моя прабабуся, що коли вона була, ще малою й пала в наймах худобу, то бачила той камінь, на якому був відбиток жіночої й дитячої ніг.

А по озеру довгий час плавали колоди. Кажуть, що з церкви.

Записана від Кибукевич Н.П.

1936 р. народження, яка має 2 класи,

Блажівської восьмирічної, проживає с. Блажево, Рокитнівського р-ну,

Рівненської обл.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 17

Безкоштовна робота

Закрити

Фольклорні записи 3

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (067) 380–84–93, (097) 844–69–22 та (050) 297–73–76
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.