загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 13

Безкоштовна робота

І. З ОБРЯДОВОГО ФОЛЬКЛОРУ

Колядка «А сьогодні вже Син Божий народився»

А сьогодні вже Син Божий народився

Він на весь світ небо й землю звеселив.

Він родився з Пречистої Дівиці,

А купався на Іордані, на річці.

Приїхали і зі сходу три царі,

І принесли Ісусові три дари.

А перший цар Божий мировав,

А другий цар на ім’я йому сказав.

А третій цар з рожи квітів дав в руці,

Щоб поставив на Іордані, на річці.

То не квітка, то святеє Божество

Щоб було нам на всім світі радісно.

Щедрівка «Ой на річці, на лопатті»

Ой на річці на лататті

Плава листя в ополонці

Щедрий вечір добрий вечір

Добрим людям на весь вечір.

А в тих листях – три писанці,

Три писанці, три читанці.

Перша писань – ясен місяць,

Друга писань – ясен сонце,

Третя писань – ясні зорки.

Ясен місяць – то господар,

Ясне сонце – господиня,

Ясні зірки – то їх дітки.

Записано від Рогульчик Любові Арсенівної 1922 р.н. пенсіонерки в с. Познань Рокитнівського району на Рівненщині

Веснянки

А весна – красна, що ти нам принесла?

Гей, гей, що ти нам принесла?

Старим бабам та й по таночку,

А дівчатам да й по віночку,

А хлопчикам да й по кийочку,

Товар бити, на пашу гонити.

Ой вон, хлопці, вон,

Там на горі льон,

На долині зеленець,

Котрий, царю, молодець?

По три гроші жінка

По сто рублів дівка!

Мої любі соколочки,

Просимо вас на кілочки,

Розійдіться враз,

Поплескайте враз.

Купальські та русальські пісні

На Івана Купала 2

Дівка зілля шукала

Викопала коріння 2

З під білого камінця

Несла його у руці 2

Полоскала у руці

Приставила до жару 2

Кипить корінь помалу

А ще корінь не вкипів 2

А вже милий прилетів

А чого ж ти прилетів? 2

А ти ж мене не схотів

А що ж тебе принесло 2

Чи човничок чи весло?

Мені весло не несло

Приніс мене синій кінь.

Проводили русалок, проводили,

Ой щоб вони до нас не ходили,

Та нашого житечка не ламали,

Та наших діточок не ловили.

Записано від Колодич Ліди Іванівни 1951 р.н., педагог-організатор школи с. Познань Рокитнівського р-н, на Рівненщині.


ІІ. РОДИННО-ЗВИЧАЄВИЙ ВЕСІЛЬНИЙ ОБРЯД

Сватання

Починалося весілля сватанням. Хлопець, що вирішив одружитись, запрошував у свати двох літніх та поважних чоловіків, і принаймі один з них мусить бути родичем нареченого, найчас­тіше його дядько. Свататися було прийнято у вільний від польо­вих робіт час (на М'ясниці (після Різдва) та від Пасхи до Трійці).

У призначений час, майже завжди надвечір, свати, чи як ще їх називають, старости, взявши з собою хліб, пляшку горілки і обов'язково палиці в руки - як знак посольської місії, - вируша­ють до нареченої. Підійшовши до хати, один із старостів тричі стукав у двері палицею з проханням пустити до оселі, посилаю­чись на пізню годину та на свою втому з дороги.

Батько молодої звертався до старостів з такими словами: «А що ви за люди і відкіля вас Бог приніс? Чи здалека, чи зблизька? Може, ви охотники які, а може, вольні козаки?» Старости відпо­відали: «Ми люди німецькі, ідемо з землі турецької. Раз дома, у нашій землі, випала пороша. Я й кажу товаришеві: що нам диви­тись на погоду, ходім лишень шукать звіриного сліду. От ми й пішли. Ходили, ходили і нічого не знайшли; аж гульк! — назустріч іде наш князь (молодого звичайно називають князем), гадніма угору плечі і говорить най такі речі: «Гей ви, хлопці, добрі охот­ники! Будьте ласкаві, покажіть дружбу мені. Трапилась мені ку­ниця, красная дівиця. Не їм, не п'ю і не сплю до того часу, та все думаю, як її достати? Поможіть мені поймати». От ми й пішли по слідах, по всіх городах, а все куниці не знайшли. От як у це село ввійшли, тут знову випала пороша: ми вранці встали і таки на слід напали. Вірно, що звір наш та пішов у двір ваш, а з двору у хату та й сів у кімнату. Тут і мусимо його поймати. Тут застря­ла наша куниця. Оце ж нашому слову конець, а ви дайте ділу вінець: оддайте нашому князю куницю - вашу красну дівицю. Кажіть же ділом, чи віддасте, чи нехай підросте?»

Після промови старости батько звертався до дочки, чи згод­на вона бути нареченою цього парубка. А дівчина, засоромив­шись, має відійти до печі і колупати її нігтем (ознака згоди). Бать­ко звертається до старостів традиційними словами:

- Бачте, люди добрі, чого ви натворили: мене, старого, з доч­кою пристидили. Так ось що ми зробимо: хліб-сіль приймаємо, доброго слова не цураємось, а за те, щоб ви нас не лякали, що ми передержуєм куницю або красну дівицю, вас пов'яжемо.

Далі звертався до дочки:

- Чуєш, дочко? Гош тобі гач колупати - давай чим оцих мо­лодців пов'язати, А може, і рушників нема? Може, нічого не прид­бала? Не вміла прясти, не вміла шити? Якщо не рушником, то в'яжи хоч мотузком.

Молода виносить рушники, давно вже приготовані для цього, пов'язує ними старостів через плече, а молодому затикає за пояс хустку. Потім сватам дають хліб, і церемонія закінчується на тому, що свати виймають з-за пазухи пляшку з горілкою, часту­ють господарів та домовляються про час заручин. Потім усі розходяться, а молодий з цього часу може відкрито приходити до нареченої і залишатися на ніч.

Коли ж дівчина не згодна стати дружиною цього парубка, то вона виносила гарбуза, і свати поверталися присоромлені додому.

Записано від Дробуш Ганна Омелянівни, 1920 р.н. пенсіонерки в с. Познань Рокитнівського р-н, на Рівненщині


ІІІ. З НАРОДНОЇ ПРОЗИ

Легенда «Про село Познань»

У кожного села є свої звичаї, свої обряди, своя легенда. Ось як розповідають старі люди про походження села Познань.

Неподалік села знаходиться галявина, а в середині росте вже стара, але красива береза. Раніше тут жили люди, а тепер росте одинока береза, як німа пам’ятка цієї сумної історії.

Ось як про це розповідає легенда.

Було це коли на землі Рокитнівщині перейшли, внаслідок третього переділу Польщі, до Росії, та гніт панський замінив гніт московський. Кожен двір обклали грошовими податками на землю. І біда була тій сім’ї, котра не сплатила вчасно гроші.

Жив на хуторі красивий парубок – Іван. Рано повмирали його батьки. Мати померла, коли хлопець був ще зовсім малим, скоро помер і батько. Іванкові залишилася хата і кудрява береза під вікном.

І от одного разу прийшли солдати і забрали парубка у полон, бо не було чим сплатити податок. Саме тоді він стояв біля берези з сокирою в руках, і коли його вели він зарубав її в березу.

Страшні дні тоді були… Запалали поліські села, і полилася рікою кров… Спалили і хату Івана.

Двадцять років був Іван в полоні. Повернувся додому і не знайшов рідної оселі, думав не туди прийшов, аж раптом побачив свою сокиру, зарубану колись в ще молоду березу, він пізнав, пізнав свою єдину чарівницю, яка чекала на нього.

Потім на тому місці сформувалося знову село, і назвали його Познань, від слова пізнав.

Переказ про дорогу Соснове-Маринин

1708 році вимерло все населення Губкова від чуми, принесена вона була солдатами Петра І. Рештки губківського уцілілого населення переселилось у Людвипіль.

Армія Петра І від цієї біди зазнала багато втрат у людському окладі. На теперішній території Надслучанської Швейцарії було насипано три величезних братських могили.

Коли прокладали шосейну дорогу Соснове-Маринин, бульдозерами було розрито дві могили. Кажуть, бачили багато людських кісток, довгих і масивних. Видно не сол­дати, а богатирі, царю під стать.

Залишилась донині тільки частина третьої могили як відгомін далекої і тяжкої історії нашого краю.

Записано від Маринич Надії Степанівни 1919 р.н., пенсіонерки в с. Познань Рокитнівського р-н на Рівненщині

Анекдоти

Приходить внук з дискотеки, бабуся каже:

— Не ходив би ти на ці дискотеки, бо там дуже шумно, оглохнеш скоро!

А він відповідає:

— Дякую бабусю я вже повечеряв.

— Синку випий зі мною.

— Ти що тату?

— Але я ж з тобою уроки робив.

Відвідувач кафе звертається до офіціанта:

— Чому кава зовсім не солодка?

— Ймовірно, ви розмішували цукор не в той бік.

Записано від Денисовця Адама Федоровича, 1959р.н. сторожа лісопильні в с. Познань Рокитнівського р-н на Рівненщині