Період комуністичної диктатури ХХ століття

План

1. Встановлення більшовицької диктатури

2. Національно-визвольний рух народів і утворення незалежних держав

3. Причини, періодизація і початок громадянської війни

4. Політика "воєнного комунізму"

5. Терор у роки громадянської війни

6. Завершення громадянської війни. Агресія радянської Росії на Далекому Сході, Закавказзі і Середній Азії

7. Встановлення радянського панування в країнах Східної Європи

Список використаної літератури

1. Встановлення більшовицької диктатури

У своїй партійній програмі більшовики передбачали після приходу до влади встановити диктатуру пролетаріату. Тому з перших днів вони розпочали одночасно процес зламу старого державного апарату та створення нового. До літа 1918 р. старі органи припинили діяльність, а їхні функції передали радам.

Вищим законодавчим органом влади став Всеросійський з’їзд рад робітничих, солдатських депутатів, а між з’їздами — Всеросійський центральний виконавчий комітет (ВЦВК). Він призначав Раднарком (головний орган виконавчої влади, який до березня 1918 р. був коаліційним) та окремих народних комісарів, мав право скасувати чи змінити декрети, видані Раднаркомом. До складу першого ВЦВК входили 62 більшовики, 29 лівих есерів і 6 меншовиків-інтернаціоналістів. Нова система влади не передбачала розподілу на законодавчу і виконавчу.

Розпочався і процес формування органів захисту нового режиму. 28 жовтня 1917 р. було створено робітничо-селянську міліцію‚ 22 листопада — Всеросійську надзвичайну комісію (ВЧК), народні суди та революційний трибунал. 15 січня 1918 р. проголошено декрет про створення Червоної армії, яка до червня 1918 р. комплектувалася на добровільних засадах. У підрозділах армії вводилася посада політкомісара. В листопаді 1918 р. було створено Раду робітничо-селянської оборони на чолі з В.Леніним.

До Жовтневого перевороту більшовики критикували Тимчасовий уряд за зволікання у скликанні Установчих зборів. У листопаді 1917 р. вибори, нарешті, відбулись. Із 715 депутатів 412 були есери, 17 — меншовики, 16 — кадети, 183 — більшовики, 87 — інші.

На день відкриття Установчих зборів більшовики підготували Декларацію прав трудящого та експлуатованого народу, яку на засіданні Установчих зборів проголосив голова ВЦВК Я.Свердлов.

У цьому документі перед Установчими зборами ставилася вимога визнати перші декрети Раднаркому, а також те, що основним завданням зборів має бути встановлення засад для перебудови суспільства за соціалістичним зразком. Делегати проголосували проти Декларації. Тоді більшовицька фракція заявила, що більшість Установчих зборів — представники контр­революції, та разом із лівими есерами залишили зал засідань.

Наступного дня червоногвардійці не допустили делегатів до залу засідань Установчих зборів, що їх декретом ВЦВК було розпущено.

Одночасно в Петрограді проходили 3-й всеросійський з’їзд робітничих і солдатських депутатів і 3-й всеросійський з’їзд селянських депутатів. Відбулися об’єднання двох з’їздів та вибори нового ВЦВК рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Так склалась єдина система рад у радянській Росії. 3-й з’їзд рад прийняв резолюцію, згідно з якою РосійськаСоціалістичнаФедеративнаРадянськаРеспубліка (РСФРР, згодом — РРФСР) утворювалася на основі добровільного союзу народів Росії як федерація радянських республік цих народів. Подальший перебіг подій показав, що процес оформлення федерації був далеко не таким, як показувався у деклараціях і резолюціях.


2. Національно-визвольний рух народів і утворення незалежних держав

Більшовицький переворот не сприйняли лідери національно-визвольних рухів пригноблених Росією народів. Це дало поштовх до боротьби за національно-державну самостійність. ІІІ Універсалом Центральної Ради було проголошено Українську Народну Республіку, а ІV Універсалом (січень 1918 р.) — незалежність України. У Закавказзі була утворена Закавказька Федерація. Державність вибороли Польща, Фінляндія, народи Балтії. Про свою незалежність заявляли навіть окремі райони колишньої імперії.

Опинившись перед загрозою повного розпаду колишньої Росії, більшовики вдалися до рішучих дій щодо придушення національно-визвольних рухів, хоча на словах вони облудно виступали за право кожної нації на самовизначення.

У боротьбі проти національно-визвольних рухів застосовувалися різноманітні засоби: від прямої агресії до підриву національно-визвольних рухів ізсередини.

Однією з перших жертв агресії стала Україна. Після невдалої спроби здійснити внутрішній переворот більшовики вдалися до прямої агресії та зуміли оволодіти більшою частиною території України.

Першочерговим завданням нового режиму було виконання обіцянки щодо виходу Росії з війни. Із всіх учасниківПершої світової війни тільки країни Четвертного союзу погодилися на переговори про мир.

На першому етапі переговорів (3-22 грудня 1917 р.) мова йшла про долю територій і народів, окупованих Німеччиною та її союзниками. Зрештою, німецька делегація дала зрозуміти, що на її думку, на територіях, де знаходяться німецькі війська (Литва, Латвія, Естонія, Польща, частина українських і білоруських земель) народи висловили свою волю на користь Німеччини та її союзників. Така позиція спричинила перерву в переговорах.

9 січня 1918 р. участь у переговорах узяли представники Центральної Ради, уряду Української Народної Республіки. Л.Троцький (голова радянської делегації на переговорах) змушений був визнати представників Центральної Ради повно­правними представниками та виразниками інтересів України.

18 січня Троцький відбув до Петрограда для участі в дебатах, що розгорнулись у партійному керівництві більшовиків, про долю переговорів і мирного договору з Німеччиною.

Боротьба розгорнулася навколо трьох основних тез:

першої — група лівих комуністів на чолі з М.Бухаріним виступала за ідею революційної війни, яка забезпечила б умови для розгортання світової революції;

другої (автором якої був Троцький) — вихід убачався в односторонній відмові радянської Росії вести війну, а якщо імперіалісти спробують оволодіти радянською країною і повалити радянську владу, то внутрішня опозиція в їхніх країнах перешкодить цим намірам. Узагальнюючим виразом цієї позиції служила формула: ні війни, ні миру;

третьої — група на чолі з В.Леніним виступала за підписання миру на будь-яких, навіть найтяжчих‚ умовах. 11 січня 1918 р. ЦК РСДРП (б) ухвалив рішення, що зобов’язувало радянську делегацію у Бресті продовжувати переговори, доки Німеччина не буде в ультимативній формі вимагати підписання миру.

Перемогли прихильники останньої тези.

9 лютого 1918 р. такий ультиматум було пред’явлено. Тоді Троцький, який очолював радянську делегацію, порушивши рішення ЦК більшовиків, заявив, що радянська Росія вести війну не буде,демобілізує армію,алеграбіжницькиймирного договору не підпише, і покинув Брест. Німеччина використала такі дії Троцького як привід до відновлення бойових дій. 18 лютого німецькі війська розпочали наступ.

Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 20

Безкоштовна робота

Закрити

Період комуністичної диктатури ХХ століття

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.