План

1. Розвиток антропології в Україні.

2. Порівняльна таблиця періодизації постнатального онтогенезу людини

1. Розвиток антропології в Україні.

Антропологічні дослідження в Україні були започатковані в другій половині ХІХ ст.

В працях останньої третини XVIII ст. трапляються відомості расознавчого характеру. Так, Опанас Шафонський у “Чернігівського намісництва топографічному описі”(1786 р) вказував, що в Чернігівському Поліссі народ невисокий на зріст і білявий, у середній смузі Лівобережжя – народ середній на зріст, трохи вищий за перших і темніший волоссям, у південно-східній частині України – взагалі високий на зріст, худорлявий, обличчям смуглявий і волоссям темно-русий. Подібні фрагментарні свідчення розкидані і в етнографічних розвідках перших десятиліть ХІХст.

У 1831р. Перший ректор Київського університету Михайло Максимович (1804-1874) опублікував у московському журналі “Телескоп” статтю під назвою “Про людину: із скороченої системи тваринного царства”, в якій вказував на подібність і відмінність людини і тварин, на визначальні риси людини (добре розвинутий мозок, особливості в будові черепа, вертикальна постава тіла, рука і т.п.). Вчений називав людину теплокровним ссавцем, живородною твариною, що визначається тривалим дитинством, дворукою, здатної до вимови слів. Стояв на позиціях моноцентризму.

Фізичні риси українців знайшли відображення в рукописній праці “Етнографічний опис селян Київської губернії” (1854) дослідника середини ХІХ ст., француза за походженням Деляфліза. Він вказував на відмінності між носіями центральноукраїнського та деснянського типів, які вибіли виділені у процесі подальших досліджень.

Відомий вітчизняний етнограф Павло Чубинський(1839-1884) зробив першу спробу визначити фізичні риси українців на підставі масових обстежень, які виклав у сьомому томі своїх “Праць етнографічно-статистичної експедиції в Західно-ураїнський край”. Він проаналізував дані рекрутських комісій і за зростом та частково пігментацією диференціював на терені Наддніпрянщини три типи, відмінності між якими пов’язував із впливом тюркської (монголоїдного), південно-слав’янського й румунського компонентів.

Важливе значення в історії української антропології є діяльність Федора Вовка (1849-1918) – послідовника французької антропологічної школи. Він вирішив започаткувати систематичні антропологічні дослідження в Україні. Протягом 1903-1905 рр. Він здійснив кілька експедицій у Галичині, в гірських районах Карпат, Буковини й Закарпаття, де збирав антропологічні та етнографічні матеріали. На їх основі написав велику статтю “Антропологічні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини” (1908), в якій уперше обґрунтував тезу про належність українців до високорослої, темнопігментованої, круглоголової адріатичної раси, виділеної Денікером серед південних слов’ян.

В 1906 році Ф.Вовк став співробітником Російського музею в Петербурзі, згодом – професором Петербурзького університету. Разом з молодими вченими, здебільшого українцями, такими як С. Руденко, Л.Чиколенко, О.Алешо та В.Сахарова, організував збирання антропологічних матеріалів на території України та в суміжних регіонах, де компактно проживали українці (Курщина, Кубань, Подоння тощо). Ці дані Вовк узагальнив у великій підсумковій статті “Антропологічні особливості українського народу”, вміщеній у другому томі збірника “Український народ в його минулому і сьогоденні” (1918р.)

На підставі аналізу варіацій соматологічних ознак у більш ніж 40 територіальних групах Вовк дійшов висновку щодо відносної антропологічної однорідності українського народу. На його думку, українці загалом належать до адріатичної, або динарської раси, виявляючи морфологічну спорідненість із південними та західними слов’янами (за винятком поляків).

У 20-30 рр. О.Алешо, учень Ф.Вовка, узагальнив все надбання вчителя, які зосереджені в Музеї ім..Ф.Вовка Української Академії наук. Співробітники музею А.Носов, М.Мушкет та інші проводили антропологічні дослідження територіальних груп українців Поділля, Центральної та Південної України, татар Криму, поляків та інш.

В 1927р. при музеї організувався гурток-практикум для молодих науковців. Однак на початку 30-х років цей антропологічний осередок закрили, а його тодішнього керівника М.Рудницького заслали до Пермської області Росії.

У 20-х роках ще одним центром досліджень у галузі антропології став Харків, де були створені антропологічні кафкдри, кабінети та лабораторії – в медицинському інституті, інституті ортопедії і травматології, також був відкритий краніометричний музей з археологічних розкопок.

Антропологічні дослідження проводились в Харківському інституті народної освіти, під керівництвом проф.. Л.Ніколаєнка, які вивчали питання фізичного розвитку різних вікових груп населення з урахуванням впливу зовнішнього середовища та успадкування факторів.

На прикінці 20-х – на початку 30-х років вони зібрали численні матеріали з морфології міських і сільських мешканців та різних соціальних та професійних прошарків людності Лівобережної України. Одночасно харківські антропологи запровадили до накового обігу дані з гематології.

У 20-х роках антропологічні центри діяли також в Одесі, Дніпрорпетровську, Сімферополі. Вони були ліквідовані в 30-х роках в зв’язку із загальним наступом сталінщини на українську науку.

У Львові в цей час працювали учні Вовка С.Руденко та І.Раковський, які вважали, що основним є адріатичний, або динарський (44,5%), та альпійський (22%), щодо інших расових типів, то їхній вплив вони вважали незначним.

По закінченню другої світової війни в Україні не залишилось жодного антропологічного осередку: одні науковці загинули внаслідок сталінських репресій, інші припинили свої дослідження з остраху перед покаранням, дехто імігрував.

Новий етап розвитку української антропології розпочався з середини 50-х років, коли у відділі етнографії Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР була створена група антропології під керівництвом акад.. І.Підоплічка, яка досліджувала палеоантропологічні матеріали із стародавніх поховань.

У 1956 р. почала діяти Українська антропологічна експедиція, яка дослідила 125 етнотериторіальних груп. В.Д’яченко узагальнив дані дослідження в монографії “Антропологічний склад українського народу” (1965), де навів матеріали щодо географічного розподілу соматологічних ознак на території України і окреслив загальну антропологічну характеристику українців на фоні етнічних груп суміжних регіонів.

У другій половині 60-х років були широко запроваджені гематологічні дослідження, які були узагальнені у праці Є.Данилової „Гематологічна типологія українського народу в зв’язку з питаннями етногенезу”, де на підставі вивчення варіацій груп крові виділили п’ять гено-географічних зон.

У першій половині 70-х років на терені України були зібрані обширні ондотологічні та дерматологічні матеріали, узагальненими С.Сегедою.

Важливий напрям у розвитку української антропології в повоєнні роки набули палеонтологічні дослідження завдяки інтенсивним археологічним розкопкам у зонах новобудов Інституту археології АН України, Наково-дослідного інституту і Музею антропології при Московському університеті.

Об’єктом вивчення українських науковців Г.Зіневича, С.Круца, К.Соколової та інших стали краніологічні й остеологічні колекції поховань хронологічного діапазону від нижнього палеоліту до доби Київської Руся.

На сьогодні в нашій державі лишився тільки один антропологічний осередок – сектор палеоантропології Інституту археології АН України, який вивчає антропологічний склад й генетичні взаємостосунки стародавнього населення Півдня Східної Європи.

2. ФРанцузький натураліст XVIII ст. Ж. Бюффон вважав, що тривалість життя повинна приблизно у 6-7 разів перевищувати тривалість ростового періоду (90-100 років). Максимальна тривалість життя людини 115-120 років, можливо, до 130-140 років.

Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 14

Безкоштовна робота

Закрити

Розвиток антропології в Україні

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.