загрузка...
загрузка...

Вплив культурної революції на сучасний економічний та соціальний розвиток Китаю

Характеристика роботи

Курсова

Кількість сторінок: 65

Платна робота

Ціна: 150.00грн.

Замовити роботу
Закрити

Вплив культурної революції на сучасний економічний та соціальний розвиток Китаю

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (067) 380–84–93, (097) 844–69–22 та (050) 297–73–76
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.

План 

Вступ. 3

Розділ І. Початок «культурної революції». 8

1.1. «Великий стрибок». 8

1.2. Особливості розгортання «культурної революції». 12

1.3. Діяльність хунвейбінів. 19

Розділ ІІ. Зміцнення влади Мао Цзедуна. 24

2.1. Курс на «захоплення влади» і «об'єднання трьох сторін». 24

2.2. Посилення антирадянської діяльності в період «культурної революції». 32

2.3. Політична та ідеологічна боротьба: перехід до «політики реформ і зовнішньої відкритості». 38

Розділ ІІІ. Вплив наслідків «культурної революції» на сучасний Китай. 45

3.1. Прорахунки та досягнення в економічному житті країни. 45

3.2. Проблеми суспільного розвитку. 50

Висновок. 58

Список літератури. 62

Додатки. 65

Вступ

Актуальність теми: Китай – це країна необмежених можливостей, кажучи про неї, ми мимоволі уявляємо величезну, жовтого кольору на карті світу державу, з найбільшим населенням на наший планеті. Територія Китайської Народної Республіки (КНР) складає 9.6 млн. кв. км., а населення – близько 1,2 млрд. чоловік. За даними Світового Банку ВВП КНР в 2002 р. склав трохи більше 1200 млрд. дол. США, і по цьому показнику увійшов до першої десятки країн в світовій економіці.

КНР – одна з великих світових держав. Країна входить в ядерний клуб, запускає космічні апарати, є постійним членом Ради Безпеки ООН. Китай забезпечений величезними ресурсами. По населенню країна не має собі рівних, оскільки кожен п'ятий житель Землі – китаєць. Істотні також земельні ресурси і запаси корисних копалини. Китай є найбільшим в світі виробником зерна, м'яса, овочів і фруктів, олова, вугілля, бавовни. Крім того, КНР входить в п'ятірку найбільших світових виробників свинцю, цинку, алюмінію, нікелю і деревини. Стародавня китайська цивілізація володіє багатющою культурною спадщиною.

Історія Китаю є низкою держав, що змінюють одна одну, централізованих імперій, що розпадалися на ряд самостійних князівств і збиралися знов. Ці держави проходили декілька етапів розвитку, підйому, розквіту, спаду, кризи і повторювали той же цикл. З XVII до початку XX в. панування над Китаєм встановили маньчжурські правителі – династія Цин. В результаті Синьхайської революції монархія була повалена і в 1912 р. утворена Китайська Республіка. У другій половині XIX – першій половині XX в. після поразки Китаю в «опіумних війнах» його територія була відкрита для іноземного капіталу. Інвестиції Великобританії, Франції, Японії, Німеччини, Росії вкладалися в розвиток інфраструктури і промисловості приморських районів країни. Після розгрому в 1945 р. Радянською Армією озброєних сил Японії в Манчжурії, під керівництвом Комуністичної партії Китаю 1 жовтня 1949 р. була проголошена Китайська Народна Республіка.

«Культурна революція», яка затримала та ускладнила рішення існуючих економічних проблем, відкинула Китай назад. Моральне старіння оснащення, введеного в роботу в 50-ті рр., вкрай низький рівень капіталовкладень в промисловість протягом десяти років – все це призводить до відставання Китаю в технічному оснащенні промисловості і сільського господарства. Значна частина відсталих форм виробництва базувалася на ручній праці, недостатньому рівні розвитку важкої промисловості, нерівномірному розвитку окремих галузей – все це є характерним для рівня китайської промисловості на початку 70-х рр.

В кінці 70-х років Китай опинився перед гострою необхідністю реформування економіки. Відмовившись від пріоритетів ідеологічних доктрин після смерті Мао Цзедуна, керівництво країни прийшло до усвідомлення неможливості подальшого розвитку в умовах збереження адміністративно - командної системи. Для того, щоб країна могла нормально розвиватися, потрібно було демонтувати командну економіку. У грудні 1978 р. був проголошений курс на економічну реформу («гайгэ»). Суттю реформи стали перетворення відносин власності і формування соціалістичного ринку. Панування державної системи власності лише створювало ілюзію реального усуспільнення. Насправді держава, будучи головним власником, забезпечувала монопольне володіння засобами виробництва і результатами праці. Тому поділ прав власності і прав господарювання став одним з головних напрямів реформи господарського механізму.

Не дивлячись на нерідкі вислови західних макроекономістів про те, що найхарактернішим в китайських реформах, що проводяться і проведених, є їх повна незрозумілість і нелогічність, з погляду західної економічної науки, ці реформи з самого початку були і залишаються зараз одними з найбільш опрацьованих в теоретичному, ідеологічному і, в цілому, в науковому плані. Винятком може бути тільки нетривалий період кінця 70х- початку 80-х років, (час початку китайських реформ), який взагалі-то можна назвати "заявою про наміри". Навіть найкоротший екскурс в історію Китайської Народної Республіки дає багату їжу для висновків про настрій китайського народу і перспективи розвитку, до яких неминуче повинне було прийти китайське керівництво в кінці 70-х років. Однозначно це можна було назвати втомою від помилок, небажанням відповідати за помилки свого керівництва, для якого все це, разом узяте, було серйозним дзвінком про те, що вичерпується народний ентузіазм, а з ним і кредит довіри партії-лідерові. Більше помилятися було не можна, а відступати нікуди.

Специфікою сучасного китайського соціалізму є багатоукладність економіки. Частка державних, як правило збиткових, підприємств поступово падає, в той же час росте частка підприємств колективного сектора, а з кінця 80-х років – індивідуальних і приватних підприємств. Широкого поширення набула практика здачі в оренду приватним особам або колективам невеликих підприємств, причому переважна їх частина зосереджена в приморських районах.

Таким чином, китайське суспільство пережило соціально – економічну трансформацію, проте політичне і соціально – економічне перетворення не було єдиною причиною модернізації китайського суспільства. У останні десятиліття йде процес активної глобалізації, який також накладає відбиток на суспільний розвиток будь-якої країни.

Вступивши на рубежі століть в інформаційну епоху, сучасна цивілізація випробовує жорсткий прес нових інформаційних реалій. Найважливіші соціальні процеси сучасного світу визначаються динамікою основних напрямів трансформації, обумовленою інформатизацією і, як наслідок, глобалізацією. Якщо в кінці ХХ століття прикмети інформатизації як учені і публіцисти, так і обивателі найбільш охоче бачили в чисельності комп'ютерного парку, кількості комп'ютерних компаній і абонентів Інтернету, то сьогодні найбільш значущі інфраструктурні зміни, що полягають в інформаційно-комп'ютерному перетворенні технології і ідеології практично всіх видів професійної діяльності і всіх граней соціального буття.

Виклики інформаційної епохи звернені до самих різних сфер – рівня адаптації структур і технологій соціального управління, сприйнятливості економіки до інформаційних виробництв, інформаційної стресостійкості суспільства і окремої людини. Одним з найважливіших соціальних механізмів, що забезпечують стійкий розвиток, є система освіти, збереження, відтворення і модернізація кадрового ресурсу в умовах високої динаміки і мінливості інформаційного суспільства.

При цьому трансформація суспільства означає не тільки модернізацію і соціальну адаптацію в нових умовах всього суспільства, її прояви спостерігаються на всіх соціальних рівнях – від індивіда до світової спільноти, включаючи і сім'ю, і інші малі соціальні групи, великі соціальні групи, цілі нації. Її прояви зачіпають практично всі сфери приватного і суспільного життя, і це ще одна причина, по якій тема даної дипломної роботи є актуальною.

Проблеми соціального та економічного розвитку Китаю в період «культурної революції» розглядали такі вчені: Сімоновська М. Ф., Тихвинський С. Л., Васільєв Л. С., Козакевич І. С., Сладковський М. П., Мартинов А. Козицький А. М. у своїй праці, присвяченій історії Азіатського регіону, розкрив характерні особливості та причини впровадження Мао Цзедуном політики спочатку «великого стрибка», а потім і «культурної революції». Васільєв Л. С. досліджував в основному сучасний Китай, стан його економіки та зміни в суспільному житті після низки реформ 60 – 70-х рр.

Метою даної роботи є вивчення специфіки соціально – культурного і економічного регулювання китайського суспільства, що трансформується, особливостей впровадження «культурної революції» і її перебігу, впливу даної політики на подальший розвиток країни.

Досягнення поставленої мети припускає виконання ряду завдань:

Вивчення особливостей соціально – економічних реформ в Китаї в період з 1966 по 1976 рр.: прорахунки та досягнення політики Мао Цзедуна, його діяльність та основні напрямки реформування.

Розгляд «зворотної боку» реформ: особливості соціальної складової реформування, специфіка взаємодії держави і суспільства.

Об'єкт дослідження - китайське суспільство, що переживає період трансформації в умовах соціального, – економічних перетворень.

Предмет дослідження - зміст політичних і соціально – економічних реформ, а також їх ідеологія.

При проведенні дослідження використовувалися такі методи наукового пізнання як збір і аналіз емпіричних даних, обробка і аналіз статистичної інформації, показників науково – технічного, соціального і економічного розвитку китайського суспільства, а також аналіз теоретичної бази шляхом вивчення наукової, учбової, монографічної і періодичної літератури.

Структурно дипломна робота представлена вступом, трьома розділами, висновком і списком літератури. У першому розділі визначені політичні та ідеологічні передумови реформування в період «культурної революції», хід реформ, їх підсумки і перспективи соціально – економічного розвитку Китаю. Другий розділ присвячений діяльності Мао Цзедуна та його оточення. У третьому розділі проведений аналіз впливу наслідків «культурної революції» на сучасний розвиток Китайської Народної Республіки.