загрузка...
загрузка...

Війна північноамериканських колоній Англії за незалежність

Характеристика роботи

Курсова

Кількість сторінок: 38

Платна робота

Ціна: 150.00грн.

Замовити роботу
Закрити

Війна північноамериканських колоній Англії за незалежність

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (067) 380–84–93, (097) 844–69–22 та (050) 297–73–76
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.

Зміст

Вступ. 3

Розділ 1. Англійські колонії в Північній Америці 10

1.1. Створення американських колоній Англії та їх розвиток. 10

1.2 Формування північноамериканської нації та причини конфлікту між колоніями та метрополією.. 17

Розділ 2. Війна за незалежність ( 1775 - 1783 pp. ) 21

2.1 "Бостонське чаювання". Привід до війни. 21

2.2 Війна за незалежність і утворення США. 24

2.3 Версальський мир. Наслідки війни. 30

Висновки. 35

Список використаної літератури. 39

Вступ

Англія пізніше від інших європейських держав приступила до колонізації Америки. Англійці, на відміну від іспанців, не шукали багатих родовищ золота і срібла або, як португальці й голландці, ринків для купівлі й вивозу до Європи рідкісних і цінних товарів. Вони прагнули знайти вільні землі, придатні для обробітку. Північна Америка стала саме тим, чого шукали англійці. Місцевий клімат нагадував європейський, тут були багаті землі, ліси. Басейни річок Міссісіпі та Св. Лаврентія давали змогу великим суднам досягати районів континенту, віддалених від узбережжя на 1000 км. Крім того, тут не було численного осілого тубільного населення, як в іспанських колоніях. Англійцям довелося зустрітися з нечисленними (200 тис. душ) племенами, головним заняттям яких було полювання. Тому англійські колоністи своєю працею, а не пограбуванням, як це робили іспанці, освоювали природні багатства нового континенту.

Перше постійне поселення англійці заснували 1607 р. у гирлі річки Джеймс (Віргінія). Згодом нові поселення виникли на північ і південь, уздовж узбережжя від іспанської Флориди до Нової Англії. Кожна з цих колоній утворилася незалежно одна, від одної зі своїм виходом до моря.

Засновниками колоній попервах були торговельні компанії, що брали на себе перевезення та облаштування колоністів на нових територіях, а також великі власники, які купували чи отримували в дар землі від короля.

Компанії та власники призначали губернаторів, збирали податки. Колоністи користувалися правами англійських громадян.

Будучи англійськими громадянами, колоністи почувалися вільніше, ніж у самій Англії. Тут, на нових землях, не існувало тих традиційних звичаїв, що оплутували життя звичайного англійця. Будь-хто міг за незначну орендну плату отримати земельну ділянку чи оселитися в неосвоєних районах. Будь-які здобутки колоністів були результатом їхньої наполегливої праці, тому дуже швидко вони ставали незалежними від компаній і лордів-власників. У вирішенні якихось проблем вони віддавали перевагу самоорганізації, а не сподівалися на заступництво губернатора, компанії тощо. Таке становище швидко привело до демократизації всіх аспектів суспільного життя. Збори, представництва, обговорення розпоряджень губернатора, законів, прийнятих англійським парламентом, стали нормою життя.

За наявності таких спільних тенденцій розвитку кожна колонія мала свої порядок і звичаї. У південних колоніях був значний прошарок негрів-рабів, завезених туди для роботи на великих плантаціях. У північних переважала вільна праця, але пуританська мораль суворо регламентувала поведінку колоністів: заборонялись азартні ігри, суворо слідкували за додержанням релігійних норм, влаштовувалися страти чаклунів, відьом тощо. А втім, існували колонії, де церква була відокремлена від держави і всі громадяни мали рівні права.

Різним було ставлення колоністів і до місцевого (тубільного) населення — індіанців. У деяких колоніях, особливо пуританських, відбувався процес їх повного винищення: пуритани, вважаючи себе богоізбраними, дивилися на тубільців як на людей, заражених духом сатани, котрих необхідно знищувати. В інших колоніях ставлення до тубільців було лояльнішим: з ними укладалися торговельні угоди, союзи і т. ін.

В економічному розвитку колонії також суттєво різнилися. Так, південні колонії, де природні умови дозволяли розвивати плантаційне господарство, стали постачальниками тютюну, цукрової тростини, рису, бавовни тощо, У північних колоніях розвивалися фермерське господарство та різні промисли. Економічний розвиток колоній стримувався метрополією. Англійський уряд, починаючи з навігаційного акта, послідовно провадив політику меркантилізму. Це призвело до того, що англійські колонії перетворилися на сировинний придаток метрополії. Приміром, продукти з колоній дозволялося вивозити лише до Англії, а все необхідне колонії мали отримувати або з метрополії, або за її посередництва. Колоністам заборонялось обробляти залізо та хутро. Англія стримувала розвиток мануфактур.

Торгівля з колоніями давала величезні прибутки метрополії. Вона стала основним двигуном зростаючої англійської промисловості.

У Північній Америці першою англійською колонією була Вірджинія, названа так на честь королеви-дівиці Єлизавети в 1584 р. Але ця колонія проіснувала тільки два роки. Нову колонізаційну акцію почали вести торгові компанії — лондонська, плімутська і лондонсько-брістольська. В 1607 р. засновано Джемстаун у Вірджинії, що в недовгому часі розвинувся завдяки управі тютюну. До робіт почали використовувати негрів. Вірджинією управляв губернатор із радою, якої частина була визначена урядом, а частину вибирали колоністи. Такий устрій перейняли також інші колонії. На півночі, у так званій Новій Англії, основниками колоній були пуритани, що залишали батьківщину через релігійні переслідування, їх першими оселями були Плімут (1620 р.), Массачусетс із Бостоном (1630 р.), Род-Айленд (1636 р.) та ін. Католики заснували собі Мериленд, названий від імені королеви Марії. Між Новою Англією та Вірджинією посередині були нідерландські і шведські оселі; на півночі, у Канаді, оселювалися французи.

За часи Карла II на полудні постала названа від імені короля Кароліна (1663 р.). У другій війні з Нідерландами (1664—1667) англійці добули нідерландські колонії (т. зв. Нові Нідерланди). Карл II відступив їх своєму братові Якову, князеві Йорку, і той перехрестив столицю колонії Новий Амстердам на Новий Йорк у 1664 р. Дальшу колонізацію збільшила дужа секта квакерів, що шукала свободних просторів для свого віросповідання. Провідник квакерів Уільям Пен заснував 1681 р. Пенсільванію із столицею у Філадельфії. У Пенсільванії був устрій свобідніший, ніж в інших колоніях, і панувала повна свобода віри, тому тут почало осідати найгустіше населення, і ця колонія розвивалася дуже добре. Після сукцесійної іспанської війни 1713 р. Англія добула від Франції Нову Шотландію, Нову Фаундляндію і Гудзонський залив. Ще більші успіхи принесла англійцям Семилітня війна. В 1759 р. під Квебеком англійські війська звели рішальний бій із французами і внаслідок того здобули Канаду з Новою Шотландією та цілий край на схід від Міссісіпі.

Щодо господарського розвитку, то у північних колоніях розвивалися риболовля, скотарство й хліборобство. Тут осідали найбільше селяни, що вели свої невеликі господарства. На півдні, в гарячій стрефі, розвинулися плантаційне господарство, управа тютюну, цукрової тростини, бавовни, яке ведено за допомогою негрів-невільників.

Устрій англійських колоній опирався на засаді самоуправи під наглядом держави. На чолі колонії стояв губернатор. Спочатку губернаторів призначували компанії, що основували оселі, опісля їх права перейшли на короля. Колоністи вибирали свою репрезентацію — народне зібрання, а воно знову призначувало прибічну раду губернатора. У всіх колоніях були ці три органи влади, хоч у подробицях устрій був різнорідний.

Хоч колонії мали широку самоуправу й усі внутрішні справи вирішували самостійно, проте з економічного погляду були цілком залежні від Англії. На основі навігаційних актів із часів Кромвеля весь вивіз із Америки і привіз до неї міг відбуватися тільки на кораблях із матірного краю. Колоніям не вільно було засновувати фабрик, — сирівці можна було перероблювати тільки в Англії. До того ще колоністи мусили платити податки, ухвалені англійським парламентом,

так само, як англійські громадяни. Ці важкі умови розбуджували все більше невдоволення в Америці і врешті стали причиною революції.

Відносини колоній до Англії загострилися після Семилітньої війни. Державний борг дуже зріс під час війни, і парламент мусив ухвалити значні податки. Тоді багато товарів обложено привозовими митами. Це особливо обтяжувало колонії. Але серед американських колоністів зросла вже свідомість своєї сили. Англія тільки завдяки війську американців перемогла французів і тим дуже поширила свої території. Колоністи відчували, що вони не потребують уже опіки матірного краю і самі можуть вести свої державні справи. І вони почали виступати проти нових податків. При тому вони підняли принципове питання: чи парламент, де нема американських послів, має право обтяжувати американських громадян. Англійський уряд з уваги на цю опозицію зніс митні розпорядки. Але парламент ухвалив так званий стемплевий податок від судових документів, урядових актів і часописів. За несплату цього податку винуватих мав судити англійський суддя без участі присяжних. Ці ухвали викликали ще більше роз'ярення серед колоністів. Американці заявили, що парламент не має права трактувати їх як безправних підданих і відбирати їм права, що їх мають усі громадяни. Американські колонії не прийняли стемплевого закону, а для оборони громадянських прав зав'язався союз «синів свободи». Остаточно парламент мусив скасувати цей податок, натомість ухвалив портову оплату від чаю, скла, паперу і малярських фарб. Але американці не хотіли погодитися на ніякий рід оподаткування. Купці Бостона рішили не приймати ніякого з оподаткованих товарів, а за їх прикладом пішли також інші колонії, через що англійська торгівля понесла величезні втрати. Треба було скасувати й ті податки. Залишено було тільки мито від чаю. Ця хиткість уряду, що все міняв свої постанови, підтримувала американців в їх опозиції. Ідея боротьби з Англією охоплювала все ширші кола. Врешті прийшло до вибуху.

В грудні 1773 р. гурт колоністів, переодягнених на індіан, вночі напав на англійський корабель, що стояв у пристані в Бостоні, і викинув із нього весь вантаж чаю ціною 18 тисяч фунтів. Англійський парламент відповів на цей замах цілим рядом ухвал: бостонську пристань замкнено для торгівлі, конституцію колонії Массачусетс знесено і границю Канади, що не мала конституційного устрою, пересунено на південь, на некористь колоній. А найважніше було те, що до Бостона призначили воєнні кораблі з англійським військом.

Але колонії не хотіли піддатися волі Англії. У Філадельфії в вересні 1774 р. зібрався континентальний конгрес, тобто з'їзд представників усіх колоній, і ухвалив декларацію прав, що належаться колоніям на основі права природи, англійської конституції та їх давніх свобод. Вислано рівночасно адреси до короля й англійського народу, але порушено зірвати торгівлю з англійськими портами. Колонії почали зброїтися і виступили проти англійської армії.

Провід над американським військом взяв Джордж Вашингтон (1732—1799). Він походив із Вірджинії, працював як мірничий, а пізніше господарив на власній землі, став комендантом вірджинської міліції і був депутованим своєї колонії на Конгресі. Він визначався великим патріотизмом і безкорисністю та виказав незвичайний організаційний талант. Він узявся створити одноцільну американську армію, а це не була легка річ, бо члени міліції були зобов'язані до служби тільки на кілька місяців і неохоче піддавалися дисципліні. Поодинокі колонії дбали тільки про свої інтереси і не розуміли потреби об'єднання. До того ж не було грошей, і тяжко було добути їх від колоністів. Але Вашингтон ніколи не попадав у зневіру, а безнастанно усвідомлював своїх земляків і розбуджував у них американський патріотизм. Він був справжнім творцем американської свідомості й американської державності.

Вашингтон врешті довів до того, що 4 липня 1776 р. Конгрес проголошував об'єднання 13-ти колоній у Сполучені Штати. Ідеологія цієї декларації опиралася на тезах раціоналізму. Всі люди родяться рівні, і всі мають свої природні права. Для їх забезпечення народ творить уряд. Коли уряд не відповідає цій меті, народ може його усунути й уладити собі другий уряд, що забезпечував би його добробут. Англійський уряд знехтував ці права, й тому Сполучені Штати стають самостійною державою. Ця декларація зробила велике враження в Європі, а поскільки вона нав'язувала до поширених ідей, то пригорнула до повстання багато прихильників.

Тема курсової роботи: „ Війна північноамериканських колоній Англії за незалежність", на сьогодні остається актуальною тим, що досліджується багатьма істориками та науковцями.

Мета роботи: дослідити війну північноамериканських колоній Англії.

Для того щоб відкрити тему курсової роботи мені потрібно розробити такі завдання:

1. Створення американських колоній Англії та їх розвиток.

2. "Бостонське чаювання". Привід до війни.

3. Війна за незалежність і утворення США,

4. Версальський мир. Наслідки війни. Стиль написання науковий.