Візантійські традиції в мистецтві іконопису Київської Русі

Характеристика роботи

Диплом

Кількість сторінок: 68

Платна робота

Ціна: 700.00грн.

Замовити роботу

Зміст 

Вступ. 3

Розділ I. Історико – соціальні умови розвитку християнства у Київській Русі. 9

1.1. Християнство – світоглядна основа візантійської культури. 9

1.2. Особливості історичного процесу формування християнства у Київській Русі. 18

Розділ II. Візантійські традиції іконописання. 26

2.1. Від античного живопису до іконопису. 26

2.2. Іван Дамаскин – теоретик візантійського іконопису. 30

2.3. Візантійський іконографічний канон. 34

Розділ III.  Проблема візантійських традицій мистецтва  іконопису Київської Русі. 41

3.1. Київ – центр ікономалярства у Східній Європі. 41

3.2. Київська школа іконопису. 49

Висновки. 61

Використана література. 66

Вступ

Починаючи з розписів давньоримських катакомб, християнське образотворче мистецтво, успадкувавши здобутки античності, було пронизане релігійністю та символізмом.

Поділ у 395 р. Римської імперії на Західну та Східну (Візантійську), призвів до появи відмінностей у питаннях церковної організації, догматики та культу між західними та східними християнами. Ця різниця посилилася розділенням у 1054 р. єдиної християнської Церкви на західну (римо-католицьку) та східну (греко-православну). Християнська іконографія, яка до цього часу розвивалася в одному напрямку, надалі пішла двома різними шляхами.

На Сході релігійне образотворче мистецтво розвивалося в основному в жанрах іконопису та мозаїки, оскільки Східна Церква неприхильно ставилася до скульптури, вважаючи поклоніння їм деякою мірою ідолопоклонством. І якщо до IXст. у візантійських храмах ще були, то після Нікейського Собору 842 р. рельєфні зображення вже вважалися священними предметами.

Візантійський живописний стиль сформувався в епоху Юстиніана (483-565 рр.). На цей процес мали вплив: по-перше, важливе значення представників Церкви в суспільному житті; по-друге,близькість азіатського Сходу, схильного до розкошів, завдяки чому живопис та мозаїка пройнялися багатством барв і декоративністю оздоблення, на шкоду правильності малюнка й природності колориту.

Із середини IXст. християнські художники все більше схилялися до незмінних, установлених авторитетом Церкви типів зображення. Риси реалізму, властиві античному та ранньохристиянському мистецтву, все більше поступалися місцем аскетичному ідеалу.

У VIIст. у Візантії провідною стає Константинопольська школа церковного живопису, яка виробила канонічну іконографічну систему, що на довгий час стала визначальною.

Центрами візантійського церковного живопису стали монастирі, в яких іконопис став особливим видом чернечого послуху. Виконавець священних зображень не смів ухилитися від встановлених приписів чи виявити свою особистість. На все було встановлено певні правила: як готувати матеріал для живопису; як розташувати композицію; якими зображати тих чи інших персонажів; навіть які кольори надавати їх одягу. Ці правила в найменших подробицях викладено в особливих книгах, так званих «взірцях» (збірниках взірцевих малюнків), які дають художнику щоденні, для святців цілого року, вказівки на те, у якому вигляді необхідно зображати кожного святого. Таке виконання, що допускало участь кількох рук в одній роботі, справляло враження, ніби вона написана однією й тією ж людиною. Коли в чомусь і помітна різниця, то лише в ретельності виконання й тонкощах оздоблення. Головним осередком такого канонічного іконопису після падіння Візантії стала й залишається до наших днів Афонська гора з її монастирями.

У 988 р., з прийняттям християнства, візантійський іконописний стиль проникає в Київську державу, де з самого початку спостерігається змагання художніх тенденцій.

Принципово важливим для формування руського церковного живопису було те, що мистецтво іконопису було запозичене із Візантії уже в розвиненому і довершеному вигляді, коли після двох періодів іконоборства закріпилась художня система та богословне розуміння священного обряду.

Актуальність дослідження. На даному етапі переосмислення Україною своєї культурної спадщини, власного національно – культурного феномену, надзвичайно важливо узагальнити досвід історико – мистецьких процесів формування візантійських традицій мистецтва іконопису Київської Русі, вивчення культурної спадщини наших православних попередників. З мистецькою спадщиною Візантії пов’язаний розвиток іконопису Київської Русі, що є суттєвим об’єднавчим фактором для культурного та мистецького поступу України. Він пропонує певні структурні важелі, що допомагають краще зрозуміти і усвідомити закономірності розвитку іконопису Київської Русі. Водночас, пошуки міжетнічних універсалій допоможуть більш ретельно визначити роль візантійських традицій ікон описання у формуванні іконопису Київської Русі.

Запропоноване дослідження є актуальним з огляду на відновлення національної, мистецької спадщини України. Тому у вітчизняному мистецтві постає питання висвітлення актуальних проблем розвитку українського мистецтва як системного явища в контексті світової і української культури. Особливе місце серед них належить висвітленню впливу візантійських традицій на мистецтво іконопису Київської Русі. Сучасні завдання історії мистецтва вимагають всебічного аналізу досягнень науковців та напрацьованого методологічного інструментарію для подальшого їх застосування та розвитку. Тому постає необхідність проведення всебічного вивчення даної проблематики.

Стан вивчення досліджуваної проблеми.

З часом знахідок давньоруських ікон стає все менше. На сьогодні творів XI –XIII ст.. відомо понад тридцять. Про них написано ряд ґрунтовних досліджень. Серед найцікавіших - роботи В.М.Лазарєва, М.В.Алпанова, О.М.Свірина, О.І.Анисимова, М.В.Перцева, Ю.А.Олсуф‘єва, Ю.М.Дмитрієва та інших.

Щоб дослідити дану проблематику, велику увагу було приділено таким працям: К.Е.Гломозда «Крещение Руси», Н.В.Лазарев «Византийская живопись», Д.Степовик «Історія української ікони X-XX століття», О.Кульчинський «Український персоналізм», В.Лихачова «Искусство Византии IV- XV в.», С.Гординський «Українська ікона XII- XVIII століть»,О.Повстенко «Історія українського мистецтва», Ю.Бережанський «Ікони Київської Русі», В.Бичков «Византийская естетика» та інші наукові доробки.

Мета дослідження полягає у визначенні візантійських традицій в мистецтві іконопису Київської Русі шляхом аналізу його типологічної та стилістичної своєрідності.

Для досягнення поставленої мети варто вирішити ряд наступних завдань:

розглянути християнство як світоглядну основу візантійської культури;

визначити історичне тло поширення християнства на Русі;

проаналізувати світоглядні засади розвитку іконопису Візантії, розкривши вплив традицій іконописання на розвиток станкового мистецтва у Київській Русі;

з’ясувати філософсько – світоглядну модель формування візантійського іконопису, розкривши еволюційні зміни системи світосприйняття та способи його втілення;

окреслити наукові надбання Івана Дамаскина як теоретика візантійського іконопису;

визначити художні тенденції київської школи іконопису;

систематизувати мистецькі пам’ятки Київської Русі та Візантії у відповідності до еволюційних художніх парадигм.

Об’єктом дослідження є мистецькі пам’ятки (ікони) Київської Русі та Візантії.

Предметом дослідження є візантійські впливи, які проявилися в іконописі Київської Русі.

Межі дослідження: X-XIII століття. Саме в цей період (із прийняттям християнства) мистецтво Київської Русі швидко та органічно акцентує увагу на розвиток техніки написання ікони, яка серед християнських культових речей займає головне місце.

Теоретико – методологічною основою дослідження є синтез культурологічного та мистецтвознавчого підходів до аналізу проблем візантійських традицій у іконописі Київської Русі. У роботі використовувалися наступні методи:

історичний метод;

метод порівняльного аналізу;

метод типологічного та стилістичного аналізу пам’яток мистецтва;

метод функціонального та системного аналізу;

метод іконологічного аналізу (багаторівневий аналіз сематики творів із врахуванням локальних особливостей мотивів та засобів виразності мистецтва іконопису Київської Русі ).

Новизна дослідження полягає у спробі уніфікувати та систематизувати матеріал з іконопису та мистецтва Київської Русі в рамках еволюційної парадигми, а саме: піднімаються питання про стадіальну неповторність візантійського іконопису та його впливу на розвиток і своєрідність мистецтва Київської Русі, розглядаються проблеми видової та типологічної диференціації.

Практична значимість роботи: матеріали дослідження можна використовувати при читанні навчальних дисциплін для студентів мистецтвознавців, а саме у курсах: «Історія мистецтва Київської Русі», «Волинський іконопис», «Українська та зарубіжна культура».

Структура дипломної роботи визначається метою, завданням, логікою дослідження й має такий вигляд: вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел та додаток з ілюстраціями.

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету, об’єкт, предмет дослідження, поставлено конкретні завдання щодо розгляду проблематики візантійських традицій у мистецтві іконопису Київської Русі.

У першому розділі розглядається християнство як світоглядна основа візантійської культури, розкривається історичне тло поширення християнства на Русі та духовна культура Київської Русі.

У другому розділі аналізуються процеси формування візантійських традицій іконопису.

Третій розділ акцентує увагу на вплив візантійських традицій на мистецтво іконопису Київської Русі, та зародження і розвиток київської школи іконопису.

У висновках подається узагальнення щодо проблематики дослідження.

Список літератури включає 75 джерел.

Закрити

Візантійські традиції в мистецтві іконопису Київської Русі

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.