План

1. Поняття і види знаків для товарів і послуг. Поняття і види зазначення походження товарів. Поняття права на фірмові найменування

2. Охорона прав на комерційну таємницю (ноу-хау). Особливість ноу-хау як об’єкта інтелектуальної власності. Способи охорони ноу-хау

3. Порядок захисту права інтелектуальної власності у суді

Література

3. Порядок захисту права інтелектуальної власності у суді

Законодавство у сфері інтелектуальної власності надає авторам і правовласникам на об’єкти інтелектуальної власності досить широкий спектр способів захисту. Так, власники прав на об’єкти інтелектуальної власності можуть вимагати від порушника визнання прав власника шляхом звернення з такою вимогою до суду, який має офіційно підтвердити наявність або відсутність цього права. Це є необхідною передумовою застосування інших передбачених законодавством способів захисту.

Суперечки щодо інтелектуальної власності поділяються на дві групи. До першої відносяться суперечки про визнання результату інтелектуальної діяльності об’єктом інтелектуальної власності.

Стосовно об’єктів промислової власності це суперечки:

пов’язані з відмовою у видачі патенту;

за запереченнями третіх осіб про видачу патенту;

про визнання патенту недійсним.

До другої групи відносяться суперечки, що стосуються порушення прав:

про заборону дій, що порушують права на патент;

про відшкодування шкоди, заподіяної порушником патентних прав;

про визнання дій, що не порушують патент;

про надання примусової ліцензії;

про виплату винагороди автору роботодавцем;

про компенсацію за використання винаходу державою тощо.

Суперечки першої групи вирішуються в адміністративному чи адміністративно-судовому порядку. Зазвичай, вони розглядаються у спеціальних органах Державного департаменту інтелектуальної власності (в Україні це Апеляційна палата). Рішення цього органу можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Суперечки другої групи розглядаються тільки в судовому порядку [4, C. 84-85].

Ці способи захисту прав не вичерпують собою всіх можливих заходів, до яких може вдатися автор або правовласник для захисту своїх прав на об’єкти інтелектуальної власності й інтересів, що охороняються законодавством.

До таких способів можна віднести вимоги:

про припинення або заміну правовідносин. Наприклад, авторський або ліцензійний договір може бути припинений достроково за вимогою автора або власника прав у зв’язку з порушенням умов договору іншою стороною;

про визнання недійсним або таким, що не відповідає чинному законодавству, ненормативного акта органу державного управління або місцевого органу державної влади. При цьому слід враховувати лише дві обставини: по-перше, порушене право повинно мати цивільний характер, і по-друге, адміністративний акт, що має підзаконний характер, має бути протиправним з погляду на його відповідність чинному законодавству (наприклад, акт був прийнятий не уповноваженим на це органом).

Спори, що розглядаються у судовому порядку, які пов’язані з порушенням прав інтелектуальної власності підвідомчі судам загальної юрисдикції та господарському суду. Якщо хоча б однією із сторін у спорі є фізична особа, то зазначена справа розглядається в суді загальної юрисдикції.

Захист прав інтелектуальної власності господарськими судами України. Одним з найважливіших напрямків стратегії інтеграції України до Європейського Союзу та світового співтовариства в цілому є створення національної системи захисту прав інтелектуальної власності. Адже одним із головних показників цивілізованості суспільства усіх часів була і залишається творча діяльність людей. Результат творчої діяльності, виражений у певній матеріальній формі – об’єкти інтелектуальної власності – стає вигідним товаром як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку, і попит на цей вид товару постійно зростає. Коло об’єктів інтелектуальної власності теж постійно розширюється.

Проблема полягає в тому, що мало отримати бажані результати творчої діяльності – їх ще треба раціонально використовувати. І тут вже йдеться про права і законні інтереси авторів цих об’єктів інтелектуальної власності. Йдеться про права, без реалізації яких неможлива побудова цивілізованого суспільства.

Захист прав на об’єкти інтелектуальної власності є надзвичайно важливою проблемою. Не викликає сумнівів той факт, що права, які надаються на ці об’єкти, нічого не варті, якщо відсутній їх ефективний захист в адміністративному та судовому порядку.

Недосконалість в Україні належного захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності відповідно до визнаних міжнародних норм і правил не просто хвилює міжнародну спільноту, а й може призвести до застосування відповідних санкцій з боку зарубіжних країн.

Правовласники повинні мати можливість вчиняти дії проти суб’єктів, що порушують їх права, з тим, щоб запобігти подальшим порушенням, поновити права та компенсувати збитки, заподіяні внаслідок зазначених порушень [5, C. 34]

Судами зроблено значні кроки щодо удосконалення розгляду спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності. Слід зазначити, що останнім часом у господарських судах спостерігається тенденція до значного зростання професійного рівня суддів, які розглядають справи, пов’язані з захистом прав інтелектуальної власності. Зокрема, створено спеціалізовану колегію суддів Вищого господарського суду України з розгляду спорів, пов’язаних з захистом прав інтелектуальної власності. У складі господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, в апеляційних господарських судах також функціонують спеціалізовані колегії суддів. Планується утворити спеціалізовані палати з питань інтелектуальної власності у Вищому господарському суді України та в Апеляційних господарських судах. Вивчається питання створення спеціалізованого Патентного суду України [6, C. 6].

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на судовий захист своїх прав і законних інтересів, а також право на оскарження в суді рішень органів державної влади.

Стаття 41 Закону України “Про власність” визначає об’єкти права інтелектуальної власності: це твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці.

Стаття 125 Конституції України передбачає створення в Україні спеціалізованих судів, суддями яких, згідно з нормами статті 127, можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді чинять правосуддя лише у складі колегії суддів [7, C. 16,48].

Закон України “Про судоустрій України”, який набув чинності з 1 червня 2002 року, передбачає створення в системі судів загальної юрисдикції загальних судів та спеціалізованих судів окремих судових юрисдикцій. При цьому спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані (пункти 1, 2 ст. 19).

У п. 3 статті 59 Закону визначено, що суддями спеціалізованих суддів, які мають вищу юридичну освіту, можуть бути також особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів за умови відповідності іншими зазначеними в статті 59 вимогам.

Прийняття Закону, який чітко визначає існування в Україні загальних, адміністративних і господарських судів, посилює розпорошеність розгляду судових справ по різних судових органах. Згідно з Законом, після формування в Україні спеціалізованих адміністративних судів спори у сфері промислової власності мають розглядатися трьома юрисдикційними органами в залежності від виду спорів:

між заявником та відомством – адміністративними судами;

між суб’єктами господарювання – господарськими судами;

між фізичними особами – загальними судами.

Статистика зарубіжних країн свідчить, що значна частина складних спорів стосується або кваліфікації об’єкта промислової власності (за нашим Законом – це прерогатива адміністративного суду), або порушення прав на охоронний документ (за нашим Законом – прерогатива господарського суду). Тобто такі схожі між собою по суті спори мають розглядатись в Україні різними судовими органами.

Крім того, кваліфіковане роз’яснення таких спорів потребує, щоб судді мали технічну освіту або освіту в сфері природничих наук або спеціалізовані знання з питань охорони прав на об’єкти промислової власності. Навіть спори про авторство та розподіл між авторами винагороди (прерогатива загальних судів) потребують спеціальних знань з цих питань.

Зрозуміло, що створювати спеціалізовані колегії в усіх юрисдикційних судових органах неможливо. Саме тому, доцільно створити ще один спеціалізований суд – Патентний, де мають розглядатись всі спори, що виникають у сфері промислової власності.

Сьогодні законодавство країни дозволяє створити спеціалізований Патентний суд (навіть, систему патентних спеціалізованих судів) за умови внесення деяких змін до Закону України “Про судоустрій України”, до законів про охорону прав на об’єкти промислової власності та до процесуальних кодексів. Можливо, необхідно розробити окремий закон про Патентний суд України, в якому визначити: підвідомчість спорів Патентному суду; законодавчі акти, якими має керувати Патентний суд; структуру Патентного суду, порядок його утворення, хто може бути суддею Патентного суду, порядок вирішення спорів, кількість та склад судових колегій, терміни розгляду справ та інші питання.

Враховуючи, що на сьогоднішній день кількість справ, які можуть бути віднесені до компетенції Патентного суду, є досить незначною, напевно, недоцільно утворювати в Україні систему патентних судів, як передбачено у законі для господарських та адміністративних спеціалізованих судів, тобто “місцеві патентні суди – Апеляційні патентні суди – Вищий патентний суд України”. Важливо, щоб спори у сфері промислової власності у першій та апеляційній інстанціях розглядались у Патентному суді, а розгляд касаційного оскарження здійснював Верховний Суд України, який матиме за Законом 4 судові палати (у цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справах ).

Доцільно, щоб Патентному суду були підвідомчі всі справи, пов’язані з охоронними документами, незалежно від їх суб’єктивного складу, підстав та предмету спору. Це обумовлено необхідністю забезпечити єдність правозастосувальної практики, а також тим, що при розгляді будь-яких спорів, пов’язаних з охоронними документами, Патентний суд має вирішувати досить схожі питання, які у практиці інших судів майже не зустрічаються.

З огляду на викладене, до компетенції Патентного суду, на наш погляд, доцільно віднести такі основні питання:

вирішення спорів між заявниками і патентними відомством щодо набуття прав на об’єкт промислової власності, включаючи оскарження рішень Апеляційної палати Установи;

вирішення спорів щодо дійсності охоронного документа і зіткнення прав на охоронний документ;

вирішення спорів про порушення права на об’єкти промислової власності;

вирішення інших суперечок, пов’язаних із використанням прав, захищених охоронними документами (наприклад, пов’язаних із видачею примусових ліцензій);

тлумачення і роз’яснення законодавства з питань промислової власності.

У рамках зазначеного кола питань, патентні суди зможуть розглядати також справи, пов’язані з недобросовісною конкуренцією

Спеціалізовані патентні суди, які існують в інших країнах, не розглядають спори, пов’язані з авторським правом і суміжними правами. Але ідея щодо віднесення цієї категорії спорів до компетенції такого суду (у такому разі – це буде вже Суд з питань інтелектуальної власності) також має право на життя [8, C. 7].

Як вважають фахівці в сфері інтелектуальної власності, в загальному вигляді право на захист можна визначити як надану правомочній особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру з метою відновлення порушеного права цієї особи або право, що оспорюється.

Властивий людині багатогранний процес створення об’єктів промислової власності є процесом творчим і зачіпає практично всі сфери людського життя, тобто широке коло питань, які походять із різних галузей науки, мистецтва, виробництва тощо. За таких умов цілком природно виглядає та обставина, що суддя вимушений залучати до участі у розгляді справи відповідних спеціалістів, а саме – експертів, оскільки його власних знань, які в цілому базуються на знанні норм права та вмінні їх застосовувати, найчастіше не вистачає для того, щоб прийняти по спірному питанню таке рішення, яке б відповідало обставинам самої справи. При цьому цікавими є наступні моменти.

По-перше, відповідно до вимог господарського законодавства суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. При цьому ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Зазначена процесуальна норма не дає підстав для вільного тлумачення закріплених нею положень. Отже, необхідно чітко усвідомлювати, що призначена по справі експертиза, навіть за умови, що її проведення було доручено найповажнішій установі, яка має у штаті найдосвідченіших спеціалістів, а відповідно і отриманий за цим призначенням висновок експерта, є лише одним із доказів, який не може мати наперед встановленої сили чи переваги над іншими доказами, а тому повинен оцінюватись судом урахуванням всіх обставин справи.

По-друге, зважаючи на щойно зазначену обставину, суддя повинен постійно пам’ятати, що проведення будь-якого експертного дослідження не може перетворюватися на самоціль і повинно мати місце лише у тих випадках, коли цього справді потребують обставини справи. Тобто, мова йде про те, що не можна призначити експертизу по справі суто автоматично, виходячи лише з того, що предметом розгляду за такою справою є об’єкт промислової власності. Таким чином, рішення суду щодо призначення експертного дослідження по справі має бути зрілим, обумовленим чітким усвідомленням предмету спору, аргументації сторін, що сперечаються, пов’язаної з ним, а також – необхідністю застосування спеціальних знань.

З цього випливає третє питання, яке стосується безпосередньо призначення і проведення судової експертизи.

Відповідно до вимог чинного господарського процесуального законодавства, суддя має правову можливість призначити експертне дослідження як в ході безпосереднього розгляду судової справи, так і в процесі підготовки до нього. Вирішення зазначеного питання потребує продуманого, а не формального відношення.


Література

1.Жаров В.О. Захист прав на об’єкти інтелектуальної власності: Захист прав на об’єкти промислової власності. Захист авторських і суміжних прав. Конспект лекцій. – К.: ЗАТ “Інститут інтелектуальної власності”, 2000. – С.68.

2.Жаров В.О. Інтелектуальна власність в Україні: правові аспекти набуття, здійснення та захисту прав: Монографія. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2000. – 188 с.

3.Кириченко І. Експертне дослідження у судових спорах про порушення прав інтелектуальної власності // Інтелектуальний капітал, 2002. – № 2. – С.24-32.

4.Цибульов П.М. Основи інтелектуальної власності / Навчальний посібник. – К.: Інститут інтелектуальної власності і права, 2003. – 172 с.

5.Притика Д. Діяльність спеціалізованих колегій – основа створення патентного суду в Україні // Інтелектуальна власність Науково-практичний журнал № 5 – 2002. – С. 34-36.

6.Жаров В., Максимов Н. Концепція розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності: шляхи реалізації // Інтелектуальна власність. Науково-практичний журнал № 2 – 2003. – С.6.

7.Конституція України 1996р.

8.Паладій М. Патентний суд: аргументи “за” // Інтелектуальна власність. Науково-практичний журнал № 4 – 2002. – С. 6 -8.

9.Закон України “Про судоустрій України” від 07.02.02. № 3018-ІІІ.

10.Закон України “Про власність” від 07.02.91 № 885-ХІІ.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 33

Безкоштовна робота

Закрити

Право інтелектуальної власності

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.