загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 23

Безкоштовна робота

ПЛАН

Поняття інтелектуальної власності

Основні інститути права інтелектуальної власності

Види права інтелектуальної власності

Список літератури         

Поняття інтелектуальної власності

У сучасному світі інтелектуальна, творча діяльність набуває дедалі більшого значення у найрізноманітніших сферах людської діяльності. Від того, наскільки значним є інтелектуальний потенціал суспільст­ва і рівень його культурного розвитку, залежить успіх розв'язання посталих перед ним економічних проблем.

Наука, культура і техніка можуть динамічно розвиватися лише за наявності відповідних умов, до яких належить і правове закріп­лення певних правил використання результатів інтелектуальної діяльності — творів літератури, мистецтва і науки, винаходів, ко­рисних моделей, промислових зразків та інших об'єктів інтелек­туальної власності.

Нині намітилися два основних підходи до поняття, що розгля­дається. Одні вчені вітають закріплення в законі цього поняття і не вбачають у використанні законодавцем терміну «інтелектуальна власність» жодних елементів ненаукового підходу. На думку інших, цей термін є по суті неточним і ненауковим, у зв'язку з чим і не по­винен застосовуватися в правових нормах, що мають практичну спрямованість.

Походження виразу «інтелектуальна власність» звичайно по­в'язують з французьким законодавством кінця XVIII ст. і, зокрема, з теорією природного права, яка набула свого найбільш послідовного розвитку у працях французьких філософів-просвітителів (Вольтера, Дідро, Гельвеція, Гольбаха, Руссо) і згідно з якою право творця будь-якого творчого результату, хай то буде літературний твір або вина­хід, є його невід'ємним природним правом, виникає з самої природи творчої діяльності «й існує незалежно від визнання» цього права державною владою. У вступній частині до французького патентного закону від 7 січня 1791 р. відзначалося, що «будь-яка нова ідея, про­голошення і здійснення якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, і було б обмеженням прав людини не розглядати новий промисловий винахід як власність його творця».

Під «власністю», в звичайному значенні цього слова, розуміють суспільні відносини, що історично склалися, щодо привласнення або розподілу речей, матеріальних предметів, які й є об'єктами власності.

Найважливішою характеристикою власності є те, що її власник може використати свою власність так, як він бажає, і ніхто інший не може законним чином використати його власність без його доз­волу. Законодавче врегулювання таких економічних відносин утво­рює «право власності», яке авторитетом держави гарантує відпо­відне привласнення речей.

Розуміннявласностіяк майнових відносин, що дають відповідь на питання «Чия це річ?», характерно для більшості країн конти­нентальної Європи. Однак існують принципові відмінності між ма­теріальними і нематеріальними продуктами інтелектуальної діяль­ності як об'єктами привласнення.

Матеріальну річможна фізично захопити і утримувати, тобто вста­новити над нею фізичне панування, що і називається володінням. Володіння річчю — необхідна передумова користування цією річчю, і розпоряджатися річчю може тільки той, хто нею володіє.

Інтелект речей не виробляє, і тому результати інтелектуальної діяльності не є об'єктами відносин власності у класичному розумінні.

Неможливо встановити фізичне панування над ідеєю, твором науки літератури, мистецтва, винаходом та іншими результатами інтелек­туальної праці; ними не можна володіти, однак їх можна використати одночасно в різних місцях і різними особами, чого не можна робити з матеріальною річчю. Не будучи в чиємусь володінні, результат ін­телектуальної діяльності економічно ніби і не належить нікому, не має «природного» власника.

У загальновживаному розумінні «інтелектуальна власність» — це права на результати розумової діяльності людини в науковій, худож­ній, виробничій та інших сферах, які є об'єктом цивільно-правових відносин у частині права кожного володіти, користуватися і розпо­ряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом нематеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, зазначених у законі. При цьому процес інте­лектуальної діяльності як такої (за винятком організаційних, май­нових та інших передумов творчої праці) право не регулює. Лише після завершення процесу творчості створенням нових результатів у сфері науки, техніки, літератури і мистецтва вступають у дію нор­ми цивільного права, що забезпечують суспільне визнання відповід­ного об'єкта, встановлюють його правовий режим, а також охорону прав і законних інтересів його творця. Самі ж об'єкти інтелектуаль­ної власності не є об'єктами майнових прав. Будь-який винахід (ко­рисна модель, промисловий зразок тощо) — це розв'язок задачі, роз­криття суті нового об'єкта техніки, яке стає товаром лише тоді, коли воно має споживчу вартість.

Інтелектуальна власність має подвійну природу. Право, що ви­никає у творця на досягнутий результат інтелектуальної, творчої діяльності, подібне до права власності, яке виявляється в особи, працею якої створено матеріальну річ. Право на результат творчої діяльності забезпечує його господарю виняткову можливість роз­поряджатися цим результатом на свій розсуд з усуненням третіх осіб від втручання у виняткову сферу правоволодіння, може передава­тися іншим особам (або надавати дозвіл на його використання) і за цілим рядом ознак належить до майнових прав і справді подібне до права власності.

Паралельно з економічним привласненням результатів інтелек­туальної праці існують відносини духовного привласнення, які ді­стають юридичне вираження у праві авторства. Автор володіє су­купністю особистих немайнових (моральних) прав, які не можуть відчужуватися від їх власника внаслідок самої їх природи. І якщо у відносинах економічного привласнення визначається «Кому дозво­лено використати даний твір промисловим або комерційним чином? », то у відносинах духовного привласнення міститься відповідь на пи­тання «Хто творець цього твору?».

Майнові та особисті права взаємопов'язані і якнайтісніше пере­плетені, тобто утворюють нерозривну єдність. Цей зв'язок виявля­ється в тому, що внаслідок використання об'єктів інтелектуальної власності з'являються матеріальні об'єкти, тобто майно і право влас­ності на нього.

У 1967 р. у Стокгольмі було підписано Конвенцію, що заснову­вала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ), від­повідно до якої до інтелектуальної власності належать права на:

літературні, художні та наукові твори;

oвиконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телеві­зійні передачі;

винаходи в усіх сферах людської діяльності;

наукові відкриття;

промислові зразки;

oтоварні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;

захист від недобросовісної конкуренції;

oа також усі інші права, що належать до інтелектуальної діяль­ності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.

На членів ВОІВ не покладається зобов'язання забезпечити у своїх країнах охорону всіх перелічених у названій Конвенції прав, і вони самі визначають коло об'єктів інтелектуальної власності, що охо­роняються.

Крім того, перелік конкретних видів виняткових прав, що міс­титься у Конвенції, має приблизний характер і може бути доповне­ний іншими результатами інтелектуальної діяльності, в тому числі і такими, які нерідко становлять велику комерційну цінність, як, наприклад, секрети виробництва (ноу-хау).

Засоби індивідуалізації юридичних осіб, продукція, роботи і послу­ги (знаки для товарів і послуг, фірмові найменування тощо) також не є результатами творчої праці. Оскільки правовласникам зазначених об'єктів гарантується виняткове право на їх використання, то пра­вовий режим таких об'єктів по ряду моментів прирівнюється до ре­жиму результатів інтелектуальної діяльності і вони також включа­ються до поняття «інтелектуальна власність».

Іншими словами, вираз «інтелектуальна власність» за своєю сут­тю не більший ніж вираз «логічна абстракція», що використову­ється в ряді міжнародних конвенцій, у законодавстві, у науковій літературі та в практиці багатьох країн для позначення сукупності виняткових прав на результати інтелектуальної і, передусім, творчої діяльності, а також на прирівняні до них за правовим режимом за­соби індивідуалізації юридичних осіб, продукцію, роботи і послуги.