План

1. Встановлення комуністичного режиму

2. Режим Т.Живкова та його повалення

3. Становище Болгарії у кінці ХХ ст.

4. "Новий час" болгарської історії

5. Прозахідна орієнтація зовнішньої політики

6. Традиції і культура Болгарії

Додатки

Встановлення комуністичного режиму

Вступ Болгарії у другу світову війну привело до розгортання повстанського руху проти існуючого режиму. У червні 1942 р. всі опозиційні партії почали переговори з метою об’єднати свої зусилля у боротьбі з фашизмом. У липні всі антифашистські сили об’єдналися у Вітчизняний фронт і ви робили спільну програму дій. У 1943 р. були створені місцеві комітети Вітчизняного фронту.

Наближення радянських військ до Болгарії дало поштовх до народного повстання 9 вересня 1944 р., в результаті якого до влади прийшов уряд Вітчизняного фронту на чолі з К.Георгієвим. В уряд увійшли представники комуністів (4), БЗНС (4), 4 члени групи "Ланка" та два соціал-демократа.

Уряд Вітчизняного фронту провів загальнодемократичні реформи. Встановив робітничий контроль над виробництвом. У країни була ліквідована монархія і проголошена республіка (1946).

Після виконання загальнодемократичних завдань і підписання мирного договору (1947) у Вітчизняному фронті відразу розгорілась боротьба між комуністами і БЗНС.

У 1947 р. лідер БЗНС Н.Петкова було засуджено і страчено. Тим самим комуністи усунули головного свого конкурента і зосередили у своїх руках всю повноту влади.

На П’ятому з’їзді БКП (грудень 1948 р.) Г.Димитров на вимогу Сталіна заявив, що «Радянський режим і режим народної демократії суть дві форми однієї і тієї ж системи правління, заснованої на союзі між робітниками міста і села, бо засновані на диктатурі пролетаріату. Радянський досвіт – єдина і краща модель для будівництва соціалізму в нашій країні, рівно як і в інших країнах «народної демократії».

У Болгарії почалось будівництво соціалізму з усіма притаманними цьому процесу ознакам: індустріалізація, колективізація, репресії.

Проведення індустріалізації передувала націоналізація, яка дала необхідні засоби для створення важкої промисловості. За короткий час були збудовані гіганти важкої індустрії у Габрові, Пловдіві, Софії, Варні. Але як і в інших державах соціалістичного табору індустріалізація проводилась без урахування сировинних і трудових ресурсів.

Колективізація була розпочата у 1948 р. шляхом створення кооперативів, де оплата праці членам кооперативу здійснювалась наступним чином: 78 процентів за працю, а 22 – за земельний пай. У 1967 р. оплата за земельний пай взагалі була ліквідовано. Починаючи з 1950 р. колективізація почала проводитись насильницькими методами.

Не відставали від інших соціалістичних держав болгарські комуністи і у проведенні репресій. Найбільш відомий показовий судовий політичний процес відбувся у листопаді 1949 р. Першого секретаря ЦК БКП Т.Костова та ще десяток відомих партійних і державних діячів було звинувачено у державних злочинах: зв’язок з іноземними спецслужбами, зрада батьківщині. Всі вони були розстріляні. У країні формувався культ особи В.Червенкова.

По Смерті Сталіна і болгарському керівництві розгорілась боротьба між ярим сталіністом В.Червенковим і Т.Живковим, якого підтримала Москва. У цій боротьбі переміг Т.Живков. Смерть Сталіна, зміна керівництва, критика культу особи на ХХ з’їзд КПРС не призвели у Болгарії до процесу десталінізації. Постсталінізм у країні вилився лише у косметичне оновлення режиму: припинились масові репресії, зменшились темпи індустріалізації.

Взагалі комуністичний режим у Болгарії був найбільш відданим своїм московським покровителям. У своєму бажанні догодити він був навіть згоден ліквідувати болгарську державність. У 1963 р. і 1973 р. БКП приймала постанови: звернутися до СРСР з проханням прийняти Болгарію, як 16 союзну республіку. Проте радянське керівництва ці прохання розумно відхиляло.

Режим Т.Живкова та його повалення

У 1954 р. Генеральним секретарем ЦК БКП став Тодор Живков. Кінець 50-х – 60-ті роки для країни пройшли без потрясінь.

У 1971 р. відбувся Х з’їзд БКП на якому було прийнято нову програму БКП – програми побудови розвинутого соціалізму. У цьому ж році було прийнято і нову Конституцію, в який закріплювалась керівна роль БКП і її союзниці БЗНС. Вищим державним органом стала Державна Рада, Головою якої було обрано Т.Живкова.

На кінець 60-х р. були вичерпані ресурси, які дали можливість здійснити індустріалізацію. До того ж існуюча система управління виявилась неефективною. У країні стали наростати труднощі. У середині 80-х р. Болгарія вступила в смугу економічної кризи. Сотні підприємств були збитковими. Їх існування підтримувалось за рахунок дотацій з державного бюджету. Зростала собівартість продукції. Імпорт промислового устаткування з країн Заходу, пов’язаний з прагненням модернізувати ряд галузей народного господарства, набагато перевищував експорт. Якість болгарських товарів не відповідала світовому рівню, що робило їх не конкурентоспроможними на західних ринках.

У пошуках виходу із становища, що склалося, болгарське керівництво намагалось скористатись досвідом ФРН і Японії, де, крім великих підприємств, діє велика кількість середніх і дрібних, які чітко обслуговують своїх партнерів. Почали створюватися спеціалізовані дрібні і середні підприємства, які використовуючи найновішу технологію і будучи не зв’язані жорстким плануванням, могли швидко реагуватина зміни попиту споживачів. Для розширення зв’язків з країнами Заходу дозволено було створювати спільні підприємства зі змішаним капіталом на території Болгарії і за кордоном.

Усі ці заходи не дали очікуваного результату. Адміністративно-командна система, збереження жорсткого централізованого планування перешкоджали ефективному розвитку економіки. Зросла заборгованість країни (9 млрд. дол.).

Становище ускладнювалось кризовим станом сільського господарства. Курс на об’єднання державних господарств і виробничих кооперативів в агропромислові комплекси (АПК) призвів до створення гігантських АПК, що нараховували по 50-75 тис. га. Одержуваний ними прибуток передавався майже повністю в центр. Колишні кооператори перетворились у сільськогосподарських робітників, які мало зацікавлені у результаті своєї праці. Почалась втеча молоді з села. Для збирання врожаю доводилось залучати армію. Починаючи з 1985 р., Болгарія, яка була експортером сільгосппродукції, була змушена ввозити продовольчі товари.

Заходи Т.Живкова у розвитку економіки Болгарії

у 70-80-ті роки ХХ ст.

Заходи
У сільському господарстві У промисловості
Об’єднання державних господарств і виробничих кооперативів в агропромислові комплекси (АПК), які займалися вирощуванням, переробкою і збутом продукції. Створення новітніх галузей економіки: електротехнічної і атомної енергетики. Промислова спеціалізація в межах РЕВ. Розвиток туризму.

Запозичення у країн Заходу для модернізації промисловості.

Створення мережі дрібних і середніх підприємств для швидкого реагування на зміни попиту.

Результати
Ліквідація кооперативів і кооперативної власності. Падіння виробництва сільгосппродукції. Продовольча криза. З 1985 р. імпорт сільгосппродукції (картоплі, цибулі тощо).

Розвиток виноробства, виноградарства, овочівництва, маслянистих культур.

Диспропорція у розвитку галузей промисловості. Прив’язаність до ринків країн РЕВ (85% експорту). Зростання зовнішньої заборгованості (11 млрд. дол.).

Налагодження виробництва перших у країнах соціалізму сучасних персональних комп’ютерів, ком пакт дисків тощо. Проте якість продукції значно поступалась світовим зразкам і була не конкурентоздатною.

Низька ефективність економіки призвела до зниження життєвого рівня населення, небувалих розмахів набула спекуляція і корупція. Т.Живков, який зосередив у своїх руках величезну владу, своїм політичним курсом ще більше загострював труднощі, що переживала Болгарія. Оточивши себе родичами і підбираючи до складу керівництва особисто відданих йому людей, Живков жорстоко розправлявся з тими, хто пробував виступати з критикою на його адресу.

У національній політиці Живков взяв курс на болгаризацію всіх етнічних груп, національних меншин, з метою створення «монолітної єдності болгарської нації». Така політика призвела до наступу на права тюркомовного і мусульманського населення: закривалися мечеті, заборонялись мусульманські обряди, а людей насильно змушували прибирати болгарські імена (у 1984-1985 рр. майже 850 тис. чол. були змушені змінити мусульманські імена на болгарські).

Риси режиму Т.Живкова

1.Повна відданість і підпорядкованість своїм покровителям з Москви.
2.Продовження індустріалізації країни. Створення нових галузей економіки: електротехнічної, хімічної, машинобудівної, атомної енергетики.
3.Створення АПК.
4.Бюрократизація (на 1000 чол. припадало 200 чиновників).
5.Корупція, зловживання, беззаконня, збагачення правлячої еліти.
6.Політика болгаризації національних меншин. Переслідування ісламу і тюркомовного населення.
7.Запровадження систе71ми привілеїв, які надавалися за соціальними, професійними та ієрархічними ознаками.

Населення Болгарії вітало перебудову, що почалась у СРСР, очікуючи, що партійно-державне керівництво, яке постійно підкреслювало свою відданість Радянському Союзу, наслідуватиме його приклад.

Улітку 1987 р. на пленумі ЦК БКП Живков був змушений визнати, що є «випадки рецидиву культу особи» і пообіцяв покінчити з всевладдям партійного апарату. Була проголошена необхідність створення «нової моделі соціалізму», реформ системи управління економікою та адміністративного поділу країни. Проте оголошені реформи не привели до ліквідації адміністративно-командної системи. Вся повнота влади, як і раніше, була зосереджена в руках Живкова та його оточення.

Влітку 1989 р. становище у країні різко загострилось. Оголошена Живковим «перебудова» не виправдала сподівань. Продовжували зростати інфляція і товарний голод. Закон про право вільного виїзду за кордон призвів до масової втечі у Туреччину мусульманського і тюркомовного населення, яке в основному займалось сільським господарством (виїхало 350 тис. чол., хоча бажаючих було значно більше, але Туреччина закрила кордон). Події в НДР, Чехословаччині та інших країнах Східної Європи призвели в рух сили, що виступали за справжню перебудову.

Наприкінці жовтня 1989 р. член Політбюро ЦК БКП міністр закордонних справ П.Младенов надіслав партійному керівництву відкритого листа, в якому звинуватив Т.Живкова в неприпустимих методах управління. 10 листопада 1989 р. ЦК БКП звільнив Живкова з поста Генсека, а незабаром і з поста Голови Держради. На новостворений пост президента Болгарії було обрано Петра Младенова.

Президенти Болгарії

Президент Період правління Партійна приналежність
Петр Младенов Квітень 1990 – липень 1990 р. БСП
Желю Желев Серпень 1990 – листопад 1996 р. СДС
Петр Стоянов Листопад 1996 – листопад 2001 р. Об’єднання демократичних сил (ОДС)
Георгій Пирванов Листопад 2001 р. - 2012 БСП
Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 20

Безкоштовна робота

Закрити

Розвиток Болгарії після другої світової

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (067) 380–84–93, (097) 844–69–22 та (050) 297–73–76
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.