План

1. Зміст і трактування поняття «регіон» та сучасні підходи до його дослідження

2. Значення міста у регіональному розвитку та відображення ролі міста у сучасних концепціях регіонального розвитку.

3. Мета створення і класифікація спеціальних (вільних) економічних зон.

4. Метод соціально-економічного районування: принципи районування та основні ознаки району.

2. Значення міста у регіональному розвитку та відображення ролі міста у сучасних концепціях регіонального розвитку.

До визначення поняття “місто” в різних країнах і в різні часи підходили по-різному. У більшості країн Західної Європи найпоширенішою і офіційно прийнятою ознакою визначення міста служила кількісна теорія. Відповідно до цієї теорії “містом називається значне й тривале скупчення людей на порівняно незначній території” [1]. У роботах вітчизняних учених відзначено, що використання лише кількісної теорії для визначення поняття міста недостатньо, тому що місто є одночасно й політико-адміністративною, і соціальною, і економічною категорією [6,8,12]. Місто являє собою цілісну просторову соціально-економічну систему, що є первинним елементом територіального поділу праці й місцем життєдіяльності значної частини населення країни. Міста відіграють визначальну роль у поступальному суспільно-економічному розвитку: удосконалюванні техніки й технології, підвищенні ефективності матеріально-технічної бази людської діяльності; росту професійного й кваліфікаційного рівня працівників; посиленні участі держави в розвитку зовнішньоекономічних зв’язків і ролі в міжнародному поділі праці; формуванні повноцінної сфери обігу й фінансово-кредитної системи; створенні умов для духовного й творчого розвитку людей.

Місто є частиною єдиного народногосподарського комплексу, елементом мережі населених місць і одночасно цілісною системою. Усередині міста можна виділити такі підсистеми:

1. Містоутворююча база, що включає сукупність розташованих у місті підприємств, установ і організацій різних галузей народного господарства, що визначають функції міста в суспільному поділі праці. Залежно від особливостей міста містоутворююче значення мають промисловість, наука й наукове обслуговування, підготовка кадрів з вищою й середньою фаховою освітою, санаторно-курортні, оздоровчі установи, туризм та інші види містоутворюючої діяльності.

2. Демографічна підсистема, що включає населення міста, для якого місто є середовищем проживання. Основними характеристиками демографічної підсистеми є статевовікова й соціальна структура населення, кількісний і професійний склад трудових ресурсів.

3. Ресурсно-екологічна підсистема, що характеризується показниками стану й використання території міста, водних джерел, повітряного басейну, рослинного покриву й т.ін.

4. Інфраструктурна підсистема, що складається з об’єктів виробничої й соціальної інфраструктури (транспорт, зв’язок, охорона здоров’я, освіта, культураі т.ін.), що забезпечує нормальні умови для проживання населення й функціонування об’єктів, розташованих у місті.

5. Інженерно-планувальна підсистема, що включає різні за виконуваними функціями міські території (житлові, виробничі, комунальні зони), об’єднані в єдине ціле системою загальноміських транспортних і інженерних комунікацій.

Взаємозалежне формування містоутворюючої бази, демографічної, ресурсно–екологічної, інфраструктурних, інженерно-планувальної підсистем, що забезпечують ефективну участь міста в суспільному поділі праці й сприятливі умови для проживання населення й функціонування об’єктів у місті, означає його комплексний економічний і соціальний розвиток.

Роль міста відображено у концепції систем розселення.

Ця теорія з’явилася тоді, коли в науку почав впроваджуватися системний підхід. Він надзвичайно розширив методичний апарат опису розміщення населення у вигляді не поодиноких поселень, а їхніх взаємопов’язаних територіальних груп.

Вихідні положення теорії інтегральних систем розселення:

1) первинними елементами системи розселення є поселення – міські і сільські. Оскільки міські поселення концентрують у собі переважну більшість населення і в них зосереджені різноманітні функції, то вони є організаційними ядрами системи розселення;

2) між міськими поселеннями існують різноманітні зв’язки: демографічні (міграція населення), економічні, соціальні, адміністративно-управлінські тощо. Чим ближче розташовані поселення і чим вищий їх демо- та соціально-економічний потенціал, тим міцніші зв’язки між ними;

3) системи розселення є ієрархічними структурами. Тобто системи нижчого рівня належать до складу систем вищого рівня. Найвищим рівнем вважається загальнодержавна система розселення, організаційним ядром якої є столиця країни. Найнижчий – елементарна система розселення, що є територіальною єдністю кількох сусідніх поселень (зазвичай, сільських).

Усі системи розселення поділяються на декілька типів залежно від їх просторових масштабів: локальні, регіональні і загальнодержавні. В Україні загальнодержавна система розселення охоплює 29,96 тис. поселень, у тому числі міських приблизно 1343 (з них 889 міст і 454 селища міського типу) і 28619 сільських, які є елементарної базою її формування, розвитку і функціонування. У ній формуються шість великих міжобласних, 25 обласних, близько 60 окружних, 490 районних субсистем.

Сукупність міських поселень країни (регіону), особливо великих і середніх, разом з лініями комунікацій між ними, утворює опорний каркас міського розселення. Ідею, поняття і концепцію опорного каркаса розвинув московський вчений Георгій Лаппо («Города на пути в будущее», 1987 ). У зазначеній праці автор концепції виділяє такі просторові форми регіональних опорних каркасів міського розселення.

Роль міста відображено у теорії центральних місць та у теорії полюсів росту. На території Європи сформовано, щонайменше, чотири багатофункціональні центри глобального значення: «Великий Лондон» (під яким розуміється вся Південно-Східна Англія); район «Амстердам–Роттердам»; «Великий Франкфурт» з прилеглими рейнськими територіями і «Великий Мілан» (Північна Італія – від Венеції до Туріну й Генуї). Зрозуміло, що існує декілька центрів рангом нижче [9]. Такий центр забезпечує формування відповідного регіонального ринку і стимулює розвиток певної частини глобального простору. Основними економічними стимулами формування таких вузлових центрів є нарощення потенційних можливостей регіону за рахунок використання ефекту «центру тяжіння»3, мінімізації трансакційних витрат, створення сприятливіших умов для ведення бізнесу і можливість отримання за рахунок цього додаткових конкурентних переваг. По суті, процес регіональної інтеграції зводиться до встановлення тісних зв’язків між такими центрами, а зовсім не до рівномірного покриття всього простору комунікаційними мережами.

Джейн Джейкобс розробила «теорію урбаністичного зростання». Вона запропонувала поняття «регіону-міста» – місцевої агломерації, яка виступає ареною створення регіонального добробуту. Урбаністична система створює умови для взаємодії фірм, компаній, установ, організацій, які займаються абсолютно різними видами діяльності, що підвищує ймовірність виникнення новаторських форм бізнесу.

Концепція мережі міських регіонів і їх центрів, які між собою функціонально пов’язані, на європейському просторовому тлі визначає мережі такого функціонального призначення:

- інфраструктури (швидкісні магістралі, залізниці, аеропорти);

- культурно-інформаційні;

- влади (адміністративне управління та суспільний контроль);

- товарообігу.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 16

Безкоштовна робота

Закрити

Географія 19

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.