загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 15

Безкоштовна робота

План

1. Волинська височинна область (Волинське Опілля)

2. Мале Полісся

3. Північно-Подільська височинна область

4. Лівобережно-Дніпровський лісостеповий край

5. Донецька височинна область

1. Волинська височинна область (Волинське Опілля)

Воно помітно виділяється між прилеглими до нього з півночі мішанолісовими ландшафтами Волинського Полісся, а з півдня — Малого Полісся, яке просторово знаходиться в межах Західно-Україн-ського краю, а типологічно належить до мішанолісових ландшафтів. Своєрідність Волинського Опілля полягає в тому, що ця територія є великим "островом" серед ландшафтів мішаних хвойно-широколи­стяних лісів і одним із найбільших у "ландшафтно-опільському поясі" Східно-Європейської рівнини.

Опілля являє собою рівнинні та горбисті території, що виникли серед широколистяних і хвойно-широколистяних лісів у процесі давнього їх землеробського освоєння. На місці лісів із сірими і тем­но-сірими ґрунтами створювалися поля, опілля, оточені лісами. З подальшим господарським освоєнням лісові площі зменшувалися, виникали великі поля (опілля) серед лісових масивів. І надалі гос­подарське освоєння широколистянолісових ландшафтів призводи­ло до скорочення площі лісів. Головні особливості ландшафтів цієї області зумовлені повсюдним поширенням лесових порід і підвищеністю верхньокрейдових відкладів. Останні є корінною основою ландшафтів разом із пісками, піскуватими глинами і нижньосар-матськими вапняками.

У західній частині Волинської височини є льодовикові відклади, які виповняють зниження на поверхні крейдових порід.

Долинами Західного Бугу, Стирі та Горині Волинська височина розділена на кілька частин, що відрізняються одна від одної абсолютними висотами і характером рельєфу. Клімат є найбільш во­логим серед областей лісостепової зони, чим зумовлено пом'як­шення зимових температур (-4,8...-5 °С) і зниження літніх (17— 18 °С). Річна сума опадів 600—620 мм. Ґрунтовий покрив строка­тий: переважають сірі лісові ґрунти, чорноземи займають вирівня­ні ділянки. Поширені грабові, дубово-грабові, дубові та дубово-со­снові ліси, які займають 9 % території; 75 % земельного фонду становлять сільськогосподарські угіддя, які замінили первинні ланд­шафти.

Просторова ландшафтна структура Волинського опілля ха­рактеризується мозаїчністю, складним поєднанням вододільних, плакорних широколистянолісових, лучно-степових, надзаплавно-тера­сових і заплавних ПТК. Найбільш поширеними є лесові розчленовані височинні місцевості з темно-сірими і сірими лісо­вими ґрунтами, грабовими судібровами. Вони складені легкими пи­луватими і піщанистими лесовими суглинками і являють собою хвилясті, місцями дуже погорбовані рівнини з абсолютними висота­ми 240—250 м (максимальні — 270 м). їх розчленовують балки з пологими схилами, широкими заболоченими днищами. Місцевості на 75 % розорано. Супіщаний склад темно-сірих і сірих лісових ґрунтів сприяє розвиткові ерозійних процесів. Це зумовлює не­обхідність впровадження ґрунтозахисного землеробства.

На півдні Волинського Опілля знаходяться структурно-дену­даційні, дуже розчленовані височини з темно-сірими і сірими лісо­вими ґрунтами, грабовими і буковими дібровами. Ці місцевості ма­ють найбільші абсолютні відмітки в цій ландшафтній області. Та­кими є Повчанські висоти (361 м), Мізоцький кряж (345 м), які кру­тими уступами підносяться над Малим Поліссям. їх утворення по­в'язане з тектонічними дислокаціями, завдяки чому девонські відклади знаходяться на поверхні, крейдові й неогенові породи ви­соко підняті. Таке залягання корінних порід сприяє розвиткові зсув­них процесів, утворенню великих ярів, балок, горбистої поверхні. В історичному минулому на цій території переважали широколистя-нолісові ландшафти. І тепер тут спостерігається найбільша для Волинської височини лісистість — більше 15 %.

Східна частина Волинського Опілля є гіпсометрично нижчою порівняно з рештою території. Тут переважають плоскохвилясті й малорозчленовані лесові рівнини із сірими і світло-сірими лісови­ми ґрунтами, дубово-грабовими і дубово-сосновими лісами. Місце­вості складені супіщаними і пилуватими лесоподібними суглинка­ми, які залягають на піщаних породах. Притоки річок Случ і Горинь мають неглибокі долини. Характерною особливістю східної частини Волинського Опілля є проникнення мішанолісових (полі­ських) ландшафтів. Це плоскі помірно- і слабодреновані рівнини з дерново-підзолистими оглеєними ґрунтами, суборовими лісами. За історичного часу тут домінували дубово-грабові й дубово-соснові ліси, острівне поширення мали лучні степи. Землеробська трансформа­ція ландшафтів тепер сягнула 65 % території. У центральній час­тині Волинського Опілля в минулому розташовувалися достатньо великі, а в північній частині порівняно невеликі за площею ланд­шафтні комплекси лучно-степового типу, серед яких розвивалися і лісові ландшафти. Це означає, що в природних умовах на Волин­ському Опіллі типовий лісостеп не був панівним природним комп­лексом. Тепер це розорані плоскохвилясті денудаційні рівнини з неглибокими й опідзоленими чорноземами. Вони складені легкими лесоподібними суглинками та супісками, що залягають на крейдо­вих і неогенових породах. В орному шарі чорноземів міститься 4— 6 % гумусу. На цих землях вирощують зернові, технічні й кормові культури, вони придатні під плодові сади і ягідники. Значні площі в цій області займають терасові рівнини з чорноземами опідзолени­ми і сірими лісовими ґрунтами. Вони добре виражені в долинах річок Стир, Іква, Горинь. Порівняно з вододільними і плакорними місцевостями вони менше піддаються водно-ерозійним процесам. У долинах річок розвинуті заплави з різнотравно-злаковими лука­ми. У широких заплавах річок Іква, Липа, Стубла та інших сформу­валися низинні торфовища зі злаково-осоковими, осоково-гіпнови-ми й очеретяними угрупованнями. Заплавні болотні комплекси меліоровані й використовуються як сільськогосподарські угіддя і пасовища. Значні меліоративні та природоохоронні заходи на Во­линському Опіллі спрямовані на запобігання ерозійним процесам, що зумовлено значною еродованістю ландшафтів (27 %), поширен­ням середньо- і сильнозмитих ґрунтів. Тому важливу роль відігра­ють агротехнічні заходи із захисту орних земель від змиву і розми­ву, природних кормових угідь від водної і пасовищної ерозії шля­хом висіву трав, нормування випасу, залісення еродованих земель, рекультивації земель.

Значна господарське освоєння Волинського Опілля має поєдну­ватися з бережливим ставленням до природоохоронних об'єктів. Серед них і заказник Вишнева гора, розташований на захід від м. Рівне, біля р. Устя, лівої притоки р. Горинь. Заказник являє со­бою крейдовий горб з відносною висотою 50 м, тут зберігається сте­пова рослинність. До пам'яток садово-паркового мистецтва нале жать Рівненський парк, створений наприкінці XVIIIст., Гощанський і Горіхівський парки, засновані в середині XIXст. У парках на­лічується від 50 до 75 видів дерев і чагарників, вік яких 200 років і більше.