Створення геодезичної основи для виконання топографічного знімання
Зміст.
І. Загальна частина курсового проекту.
1. Вступ
2. Визначення геодезичних і прямокутних координат вершин рамок трапеції масштабу 1:10000 і 4-х трапецій масштабу 1:5000
3. Коротка фізико-географічна характеристика району робіт
4. Економічна характеристика ділянки робіт
5. Топографо-геодезична вивченість району робіт
6. Складання схеми ділянки робіт
ІІ. Технічна і розрахунковачастина курсового проекту.
1. Геодезична основа
2. Проект ходу світловіддалемірної полігонометрії
3. Загальна характеристика і основні параметри запроектованого ходу
4. Розрахункова частина проекту полігонометричного ходу
Встановлення форми ходу
Визначення граничної помилки положення точки в найгіршому місці ходу після його врівноваження
Розрахунок впливу помилок вимірювання ліній і вибір світловітдалеміра
Розрахунок точності вимірювання кутів в полігонометричному ході
Розрахунок точності визначення вичот пунктів полігонометричного ходу
5. Розрахунок точності вимірювання польового компаратора
6. Проектування і прив’язка планово-висотних опознаків
7. Розрахунок точності полігонометрії 1 і 2 розрядів, теодолітних ходів і засічок в плановому і висотному положенні
Планова оцінка точності ходів
Висотна оцінка точності ходу
Розрахунок точності визначення висот опознаків, одержених засічками
Оцінка планового положення опознака визначеного з многократної оберненої засічки
Оцінка планового положення опознака визначеного з многократної прямої засічки
ІІІ. Оформлення курсового проекту.
Висновок
Література
6. Проектування і прив’язка планово-висотних опознаків.
При проектуванні опознаків на карті масштабу 1:25000 частина із них є одночасно і плановими і висотними, тому їх і позначають ОПВ.
Планово-висотні опознаки необхідні для складання фото планів і одночасно вони є вихідними пунктами планового і висотного обгрунтування при зніманні рельєфу на фото планах.
Аерознімання місцевості для масштабу знімання 1:5000 виконується в масштабі 1:7000 – 1:10000 з повздовжнім перекриттям вздовж маршруту в межах 60% - 80% розміру знімку і поперечним перекриттям між сусідніми маршрутами 30% - 40%. Розмір знімків 18Х18 см.
Аерознімання місцевості ведеться за заданими в проекті маршрутами, а планово-висотні опознаки проектуються рядами вздовж маршрутів в зонах поперечного перекриття згідно з вимогами інструкції топографічного знімання масштабу 1:5000. Відстані між опознаками залежать від масштабу знімання, рельєфу місцевості, характеру місцевості і геодезичних способів визначення координат і висот.
В середньому відстані між опознаками бувають в межах 1.5-5 км.
Складання схеми розташування опознаків на карті масштабу 1:25000 виконують одночасно з розрахунками в такій послідовності:
1.Починають з нанесення маршрутів зальотів. Вісь першого маршруту намічають по лінії північної рамки ділянки проектування. Всі інші маршрути намічають на відстані між ними, яку вираховують за формулою:
де Q% - поперечне перекриття знімків сусідніх маршрутів; m- знаменник масштабу зальотів; l- розмір знімка 18Х18 см.; М – знаменник масштабу карти.
2.Визначаємо базис фотографування.
Базис фотографування – це відстань на місцевості Вх, або на карті bх між сусідніми центральними точками аерознімків. Вираховують його за формулою:
Де Р% - повздовжнє перекриття сусідніх знімків вздовж маршрутів.
3.Визначаємо число маршрутів на проектній ділянці.
Для цього потрібно виміряти лінійкою відстань, між північною і південною рамкою ділянки в сантиметрах d. Розділивши одержане значення на dx і додавши додатково один маршрут, одержимо число маршрутів.
4. Визначають кількість знімків в маршруті за формулою
де L – довжина маршрута на карті в сантиметрах між західною і східною рамками ділянки; bк – базис фотографування на карті.
5.Визначають кількість знімків на всю ділянку за формулою
N=c.q=98
Рис. 3. Схема розташування опознаків.
6. Наносять на карту зони поперечного перекриття, для чого від осей маршрутів з обох сторін в верх і в низ відкладають відрізок l', який вираховують за формулою:
Планово-висотні опознаки проектуються в кожній зрні перекриття рядами вздовж рамок трапецій в масштабі 1:5000.
Для опознаків вибираються чіткі добре розпізнані контури. Якщо в зонах перекриття немає добре впізнаних контурів, то опознаки намічають в потрібних місцях, вважаючи, що вони перед зальотами будуть маркеруватися.
За умовами завдання для прив’язки опознаків, тобто визначення координат і висот опознаків можуть бути використані такі види геодезичного обгрунтування
а) ходи полігонометрії 2 розряду і теодолітні ходи, прокладені між пунктами тріангуляції і полігонометрії 4 класу і 1 розряду. В кожний хід включаються опознаки.
б) прямі і обернені засічки, а для опознаків, розташованих поблизу пунктів схеми прив’язки полярним способом.
Для вихідних пунктів використовуються:
1.Пункти тріангуляції;
2.Пункти полігонометрії 4 класу.
3.Пункти полігонометрії 1 розряду.
При проектуванні декількох однотипних за точністю ходів то розрахунок точності виконують тільки для одного найдовшого ходу. При проектуванні декількох засічок прямих і зворотніх, то розрахунки точності виконуються тільки для однієї засічки для одного виду ( з гіршими умовами).
Проектні опознаки, ходи і напрямки засічок наносяться відповідними умовними знаками.
7. Розрахунок точності полігонометрії 1 і 2 розрядів, теодолітних ходів, засічок в плановому і висотному положенні.
Планова оцінка точності ходів.
Всі запроектовані ходи умовно приймати витягнутими і для обчислення середньої квадратичної помилки в самому слабкому місці ходу після його врівноваження користуватися формулою:
Якби М було більше 1 м., тобто граничної в положенні планового опознаку, то слід було б збільшити довжини ліній або зменшити значення і заново перерахувати. Можна також запроектувати додатковий хід, так щоб довжини ходів скоротились і утворили вузлову точку, тоді середню квадратичну похибку в положенні опознаку визначають за формулою:
Висотна оцінка точності ходів.
Висоти точок теодолітних ходів визначаємо з технічного нівелювання тому гранична помилка в ході вираховується за формулою:
Розрахунок точності визначення висот опознаків одержених засічками.
Середня квадратична помилка визначення висоти з одного напрямку визначаються за формулою:
mhi=Simvi/ ρ''
де Sі- відстань від вихідного пункту до визначуваного;
mvi-середня квадратична помилка вимірювання вертикальних кутів;
для теодоліта Т-5 m0-mv=±10''
для теодоліта Т-30 m0-mv=±30''
Середня квадратична помилка кінцевого значення висоти пункту, одержаного із декількох напрямків, визначають за формулою: