Типологія філософських і методологічних проблем науки

План

1. Способи філософствування як методологія пізнання

2. Методологічний інструментарій сучасної науки

3. Структура і рівні наукового пізнання і дослідження

4. Міждисциплінарні підходи до вивчення науки

Література

1. Способи філософствування як методологія пізнання

Гегелем була започаткована традиція вирізняти два найбільш загальні методи філософствування - діалектику і метафізику. У вітчизняній філософській літературі радянських часів ця традиція набула офіційного статусу у філософії діалектичного й історичного матеріалізму.

Якщо з терміном «діалектичний спосіб філософствування» мож­на погодитись, то термін «метафізичний спосіб філософствування» здається невдалим, оскільки «метафізика» з часів Аристотеля є синонімом філософії взагалі. І. В. Бичко, на наш погляд, запропонував більш вдалу кваліфікацію способів філософствування: колійний (від герц. σόφια - мудрість) та півтемний (від герц. έπιστήμη - знання, наука). Перший з них (сократо-платонівський) виражає людську відкритість світові можливостей і тим самим орієнтує на діалог з реальністю; другий (аристотелівський) тлумачить філософію як науку про суще і тому вбачає головне її завдання в осягненні істини. Софійний спосіб філософствування реалізує себе в діалектичному методі, він бере за норму плюралізм, поліфонію, творче розмаїття людської думки. Епістемний спосіб філософствування реалізує себе у догматизмі, тобто антидіалектичному підході, він зводить діалог до монологу, поліфонію до монофонії. Але не тільки софійність і діалектика, а й епістемність і догматизм виконують важливі функції для нормального розвитку філософського (і не тільки філософського) знання: діалектика активізується тоді, коли перед філософією постають проблеми, що потребують вибору напрямів пошуку, нових, нестандартних творчих ідей; догматичний метод активізується тоді, коли перед філософією постають проблеми, пов’язані з систематизацією, впорядкуванням, гармонізацією здобутого знання (табл. 1).

Таблиця 1

ХАРАКТЕРНІ РИСИ ДІАЛЕКТИЧНОГО ТА МЕТАФІЗИЧНОГО СПОСОБІВ ФІЛОСОФСТВУВАННЯ

Проблемні питання Метафізичне вирішення Діалектичне вирішення
Як розвивається (рухається) світ? Шляхом суто кількісних змін Шляхом як кількісних, так і якісних змін
Що є причиною розвитку (руху)? Зовнішня сила Внутрішні суперечності, боротьба протилежностей
В якому напрямку йде процес розвитку? Нічого не змінюється. Якщо змінюється, то лінійно або за «кругообігом» Поступово, циклічно, «спіралеподібно», від простого до складного, до нової, вищої якості
Чи пов’язані окремі речі один з одним? Автономність окремих речей, відсутність зв’яз­ків з іншими речами Все існуюче в світі пов’я­зане одне з одним.

Існує також етноментальна складова як софійного, так і епістемного способів філософствування. Серед етнічних характеристик філософствування і взагалі мислення українські філософи, історики, політологи, психологи, соціологи та культурологи називають національну або етнічну самосвідомість і ментальність (образ мислення, загальний духовний настрій етносу і його окремих представників).


2. Методологічний інструментарій сучасної науки

Методологія - це вчення про методи, принципи, підходи до пізнання й перетворення світу, сукупність прийомів дослідження у будь-якій науці. Методологія є спеціальною формою рефлексії над науковим пізнанням, особливий тип усвідомлення науки. Сучасна методологія не обмежується вивченням методів і прийомів наукового пізнання і дослідження. Вона досліджує також основу, структуру і властивості наукового пізнання, його генезис і функціональні закономірності розвитку і трансформації. На рівні методології створюються умови визначення адекватної аксіології науки - системи критеріїв і оцінок наукової діяльності та її результатів, таких, як істинність, об’єктивність, раціональність, ефективність, прагматичність тощо (табл. 5).

Однією з найактуальніших проблем сучасного стану розвитку методології науки є проблема виділення поряд з емпіричними та теоретичними рівнями наукового пізнання ще й метатеоретичного рівня. У сучасній філософії такі конструкції зустрічаються в методологічних концепціях Т. Куна, І. Лакатоса та інших філософів. Це насамперед поняття «парадигми», «стилю мислення», «картини світу», «архетипу наукового мислення».

Парадигма (від грец. παράδειγμα - приклад, взірець) - це інтегральна характеристика тієї чи іншої науки в певну епоху. Вона включає до себе: по-перше, символічні узагальнення (формалізовані компоненти теорії); по-друге, картину світу (модельні уявлення, образи об’єктів науки); по-третє, загальноприйняті у даному співтоваристві вчених методологічні вимоги й ціннісні орієнтації; по-четверте, загальноприйняті в наукових колах зразки опису, пояснення, базисні приклади розв’язання конкретних наукових проблем. Термін «парадигма» введений у філософію науки позитивістом Г. Бергманом і широко розповсюджений Т. Куном. У монографії «Структура наукових революцій» Т. Кун визначає парадигму як сукупність провідних представників науки і методів отримання нових даних у періоди екстенсивного розвитку наукового знання. Саме він порушив питання про неможливість розуміння суті наукового знання поза історичним контекстом, про науку як соціальний інститут, в якому діють спіл­ки вчених-професіоналів і наукові організації. Головним об’єд­нуючим началом наукового співтовариства, на думку Т. Куна, є єдиний стиль мислення, погоджений з визначними фундаменталь­ними теоріями і методами дослідження. Ці фактори, що об’єд­нують учених, і є парадигма. Саме вони протягом певного часу (епохи) дають науковій спілці модель порушення і розв’язання проблем. З цих моделей виникають певні традиції того чи іншого напряму в дослідженні. Парадигми виконують як пізнавальну, так і нормативну функції: вони є джерелом методів, проблемних ситуацій і стандартів розв’язання проблем. Пізніше Т. Кун характеризує парадигми як дисциплінарні матриці, що примушують учених до визначеної поведінки, певного стилю мислення. Використовуючи поняття парадигми, можна виділити три основних періоди розвитку наукового знання: по-перше, це переважно особистісно-світоглядна орієнтація науки (основною метою наукової діяльності в цей період було формування загального уявлення про світ і місце людини в ньому); по-друге, переважно технологічна, матеріально-виробнича орієнтація науки (основ­ною метою наукової діяльності в цей період промислової революції став розвиток техніки як «певної сили знання», як фактора виробничого процесу); по-третє, орієнтація на розвиток інтелектуального творчого потенціалу особистості (основною метою наукової діяльності в цей період науково-технічної революції стає людина як провідний фактор матеріального і духовного виробництва).

Стиль мислення - це певний історично конкретний тип мис­лення, який будучи загальним для даної епохи, стійко виявляється у розвитку основних наукових напрямків та обумовлює деякі стандартні уявлення в метамовних контекстах усіх фунда­ментальних теорій. Стиль мислення називають також стратегією в історії пізнання. Кожний стиль мислення претендує на універсальність, намагається поширитись на всі галузі наукового знання. Разом з тим історія розвитку пізнання вказує на часові й просторові межі кожного стилю мислення. Так, наприклад, розвиток механіки у ХVІІ - ХVІІІ ст. привів до механіцизму як стилю мислення, тобто жорсткої детермінації всіх явищ і процесів, в тому числі й поза її межами. Розвиток статистичної фізики, теорії ймовірностей, статистики у ХІХ ст. привів до заміни механістичного на імовірнісний стиль мислення. Успіхи в галузі біології, економічних науках, кібернетики, системотехніки призвели до розповсюдження системного стилю. Цей стиль мислення харак­теризується певними особливостями:

за об’єктом - спрямованістю на аналіз складних систем;

за суб’єктом - орієнтованістю на зростаючу активність людини як особистості;

за формою розвитку - системним динамізмом;

за робочим механізмом - міжальтернативністю, багатоаспектністю;

за змістом духовного матеріалу - соціокультурною синкретичністю (від грец. συγκρητισμός - об’єднання).

Кінець ХХ ст. і початок ХХІ ст. характеризуються успіхами екології, культурології, глобалістики, конфліктології, міжнародної економіки і права, прогностики і стверджують глобалістський (планетарний) стиль мислення. Спроба М. С. Горбачова під час перебудови в межах радянської зовнішньої політики теоретично обґрунтувати так званий новий стиль мислення має термінологічні недоліки і обмеження, тому що кожний історичний стиль мислення порівняно з попереднім завжди є новим.

Наукова картина світу (НКС) - це сукупність загальних уявлень про структуру того чи іншого фрагмента об’єктивної реальності, що визначається даною наукою і лежить в основі теоретичної діяльності в даній науці. Етимологія слів, що складають це поняття, свідчить про те, що їхній зміст, з одного боку, відображає об’єктивну реальність у певній наочній формі.

Перша особливість НКС полягає саме у наочності її образів. Вони пов’язані з буденною свідомістю, тобто уявленнями так званого здорового глузду і формулюються в термінах буденної мови (планетарна модель атому у фізиці, чорна скринька у кібернетиці, чорна діра в астрофізиці, кілерні клітини в імунології, спіральна модель ДНК у генетиці тощо).

Друга особливість НКС полягає в тому, що історично вона пов’язана з природничо-науковим знанням і описувалась у термінах природознавства (фізична, механістична, релятивістська, квантово-польова та інші картини світу). В наш час висунуто пропозиції про правомірність існування також хімічної, біологічної, космологічної, кібернетичної, соціальної, цивілізаційної та інших галузевих картин світу.

Третя особливість НКС полягає у прагненні науки пояснити будову і структуру навколишнього світу з позицій основних закономірностей його функціонування та розвитку, а також найваж­ливіших властивостей. Саме тому поняття НКС є важливою логічною формою відображення наукою матеріального світу, її суттєвою функцією є цілісне, систематизоване уявлення про нього на даному етапі розвитку науки.

Четвертою особливістю НКС є постійна її змінюваність, її змістовне збагачення внаслідок фундаментальних відкриттів і революційних змін у теоретичному природознавстві й суспільствознавстві.

Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 28

Безкоштовна робота

Закрити

Типологія філософських і методологічних проблем науки

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22 та (050) 297–73–76
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.