План

1. Матеріалізм і ідеалізм - два протилежні напрями у філософії

2. Поняття «суспільство», його структура і основні чинники розвитку

3. Основні школи античної філософії.

4. Поняття істини її види. Взаємозв'язок абсолютної і відносної істини

5. Кінцевість індивідуального існування людини та проблема життя і смерті в духовному досвіді людства. Сенс життя

6. Сутність і відмінність філософії Платона і Аристотеля в аналізі субстанційних основ

7. Проаналізуйте основні методи навчання ІМ

3. Основні школи античної філософії.

Розпочинається антична філософія з появи натурфілософських ідей, тобто з філософського осмислення природи. Біля джерел формування натурфілософії стояла мілетська школа її засновником був Фалес. Основну увагу представники цієї течії зосередили на пошуках тієї першооснови, з якої виникають усі конкретні предмети і явища. Наступною відомою філософською школою, що існувала в західній частині Великої Греції, тобто в Південній Італії, є школа піфагорійців. Її засновником був Піфагор. Джерелом і першоосновою світу для Піфагора є не та чи інша природна речовина, а кількісне відношення - число. Воно володіє речами, моральними і духовними якостями. У VI ст. до н. е. в південно-італійському місті Елеї виникає ще одна філософська школа - елейська, послідовники якої звуться елеатами. представники елеатської філософії основу світу вбачали в неконкретному: не в речовині, а в початку, який позначається поняттям "буття

Висока класична доба античної філософії. Бере свій початок у другій половині V ст. до н. с. У цей період з'являється чітка тенденція теми людини в системі інших філософських проблем. Величезний вплив на античну і світову філософію мав Сократ. У центрі філософії Сократа постає людина, її ставлення до сім'ї, суспільства, законів і, що важливо, - ставлення до богів. У бесідах та дискусіях Сократ звертає увагу на пізнання суті доброчесності

Багатим на різноманітні школи був і завершальний цикл античної філософії (пізня класика). Епікуреїзм. Засновником школи був послідовник Демокріта Епікур. Епікур філософію розділяв на фізику (вчення про природу), каноніку (вчення про пізнання) і етику. Особливо цікавим є етичне вчення Епікура. Його етичний девіз - живи на самоті. Мета життя людини, за переконанням Епікура, відсутність страждань, здоров'я тіла і стан душевного спокою (атараксія). Скептицизм. Як філософська школа скептицизм виник у VI-III ст. до н. е. Своєї вершини він досяг у вченні Піррона з Еліди (бл. 360-270 рр. до н. е.), Енесідема з Кноса (1 ст. до н. е.), Секста Емпірика (кін. II - поч. III ст.) та ін. Специфіка цієї школи полягає в тому, що скептики вказували на відносність людського пізнання, на його формальну недоказовість. Стоїцизм. Стоїцизм - філософська школа, в основному, етичної спрямованості..Вона, як і попередні школи, закликала людину до життєвої мудрості та самовладання, але з позиції зовсім іншого розуміння буття і людини. Неоплатонізм. Філософським джерелом неоплатонізму є вчення Платона про первинність світу ідей і вторинність матеріального світу. Воно було витлумачено в дусі містицизму.


4. Поняття істини її види. Взаємозв'язок абсолютної і відносної істини

Істина — одна зцентральних категорій гносеології[1], правильне відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини, її уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об'єктивної дійсності

Види істини:Об'єктивна істина – це та, зміст якої не залежить від людини і людства (істина об'єктивна за змістом, але суб'єктивною за формою – як результат діяльності людського мислення); істина, що має своїм змістом об'єктивну реальність; пізнання, що відображає дійсність такою, яка вона є.

Відносна істина – відображає предмет не повністю, а в історично обумовлених межах. Ці межі перш за все залежать від рівня розвитку свідомості, обумовленого у свою чергу ступенем розвиненості розуму та інтелекту людей.

Абсолютна істина – повністю вичерпує предмет пізнання, остаточне знання певних аспектів дійсності. Всяка відносна істина містить елемент абсолютного знання, абсолютна істина складається із суми відносних істин, як уточнює поняття в розвитку.

Конкретна істина – розкриває суттєві моменти поняття предмета з урахуванням конкретних умов його розвитку (абстрактних істин немає, істина завжди конкретна).

Відносна істина – це неповна, незавершена, неостаточна істина, тобто істина, яка відображає об'єктивну дійсність не повно, не точно, а лише приблизно правильно. У подальшому, в процесі пізнання, відносні істини піддаються уточненню, поглибленню, конкретизації.Кожний ступінь пізнання обмежений рівнем розвитку науки, історичними умовами життя суспільства, які неминуче роблять наші знання відносними, тобто неповними. Але кожна відносна істина має значення об'єктивної істини, яка відображає дійсно існуючий світ.Відносність нашого знання не означає, що в ньому немає ніякого абсолютного змісту. В кожній відносній істині є абсолютний неминучий, об'єктивно-істинний зміст, який служить основою для подальшого розвитку знання.


5. Кінцевість індивідуального існування людини та проблема життя і смерті в духовному досвіді людства. Сенс життя

Одним із могутніх, можна сказати майже абсолютних, обмежень для людини постає смерть.

Конечність надає людському існуванню сенсу, оскільки робить людське життя визначеним, завершеним. Для людини питання про безмежність постає в плані існування можливостей для їх подолання та розширення. Якби ми були безсмертні, то могли б спокійно відкладати кожен свій вчинок на безмежний час. Людина знає про існування смерті, але водночас у ній живе прагнення безсмертя, яке свідчить про те, що не лише смерть, а й безсмертя постає реальним моментом і чинником людського життя. Це значить, що людське життя набуває завершеності та сенсу через смерть, але ця завершеність передбачає існування зв'язків. Кожна людина чи рано пізно задається питанням про кінцівку свого індивідуального існування.

Людина – істота, що усвідомлює свою смертність і може робити її предметом міркування. Неминучість власної смерті сприймається людиною не як відвернена істина, а викликає найсильніше емоційне потрясіння, торкається самих глибин її внутрішнього світу. Перша реакція людини після усвідомлення своєї смертності – почуття безнадійності і розгубленості (іноді навіть панічної). Людина, переборюючи це почуття, існує все життя, обтяжена знанням про прийдешню власну смерть; це знання стає проте основним у наступному духовному розвитку людини. Наявністю такого знання в значній мірі і розуміється та гострота, з якою перед людиною постає питання про сенс життя (зміст смерті) і мети життя (мети смерті). 

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 11

Безкоштовна робота

Закрити

Філософія 33

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.