загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 13

Безкоштовна робота

План

1. Суспільна свідомість, її структура і форми

2. Філософія Г.С. Сковороди.

3. Особистість як єдність суспільного і індивідуального.

4. Поняття культура. Культура як об’єкт філософського аналізу.

5. Патристика, схоластика і апологетика в середньовічній філософії (Блаженний, Аквінський)

6. Діалектика і її історичні форми

7. Поняття нації, її формування і основні ознаки. Національний менталітет

8. Марксистська філософська концепція

9. Роль практики в пізнанні.

1. Суспільна свідомість,її структура і форми

Суспільна свідомість – це сукупність поглядів, уявлень, настроїв, почуттів, традицій, ідей, теорій, які відображають суспільне буття в цілому або його окремі сторони в свідомості людей.

Суспільна свідомість досить різноманітна, вона складається з багатьох форм, існує, наприклад, політична форма свідомості, правова свідомість, моральна, естетична, релігійна, філософська, наукова форми свідомості.

Визначальним у виникненні і розвитку суспільної свідомості є матеріальні умови життя суспільства. Слідом за зміною суспільного буття людей змінюється суспільна свідомість. Але процес відображення суспільного буття в свідомості людей є досить складним і суперечливим. Не слід вважати, що суспільна свідомість автоматично змінюється слідом за зміною суспільного буття, що перша, ніби тінь, переслідує матеріальні умови життя людей. Як правило, економічні відносини відображаються в свідомості не безпосередньо, а опосередковано. Це можна пояснити тим, що різні форми суспільної свідомості знаходяться на різних ступенях наближення до економічного базису.

Суспільна свідомість досить неоднорідна. Вона має складну структуру. Це пояснюється глибиною проникнення свідомості людей в реальну дійсність. Суспільна свідомість складається з різних духовних явищ залежно від ступеня розуміння, відображення суспільного буття. Свідомість поєднує в собі такі елементи, як почуття, настрої, уявлення, ідеї, різні теорії тощо. В одних із них суспільне буття відбивається стихійно, в інших – свідомо, в одних – чітко, зрозуміло, в інших – завуальовано, невиразно.

Суспільна свідомість досить різноманітна, вона складається з багатьох форм, існує, наприклад, політична форма свідомості, правова свідомість, моральна, естетична, релігійна, філософська, наукова форми свідомості.


2. Філософія Г.С. Сковороди.

Філософська концепція Г.Сковороди – пантеїзм. Бог і природа – це єдине ціле: кожна людина має в собі Бога, він не існує поза людиною. Головна проблема його філософії – це проблема людини. Його філософія “практична”, оскільки філософа цікавить передусім моральна проблематика. У центрі уваги філософії “мандрівного філософа” – релігійні і моральні проблеми. Г.Сковорода викладає їх мовою образів, символів, метафор. Методом розроблення цих проблем є пошук і протиставлення протилежностей, суперечностей, антитез, тому цей метод називають антитетичним.

Для Г.Сковороди весь світ є просякненим протилежностями: життя – смерть, світло – тінь, безглуздя – мудрість, плач – сміх, безчестя – слава, лютість – милість, початок – кінець тощо. Усе в світі рухається між протилежностями у колі (“кільці”), початком якого є відпадання від Бога, а кінцем – повернення до нього.

Провідними ідеями філософії Г.Сковороди стали:

– вчення про людину, про самопізнання як єдиний шлях до Бога і до щастя;

– вчення про три світи, які складають все існуюче;

– ідея подвійної природи трьох світів;

– “філософія серця” як осередку духовного життя людини та головного інструменту самопізнання;

– етичний ідеал “нерівної рівності” та ідея “сродної праці”.

Далі, вважав філософ, усе створене Богом можна визначити як три світи: перший є загальний світ, “де живе усе породжене”, “він складається із незчисленних світів і є великий світ” макрокосм; другий світ – це мікрокосм людини; третій – символічний світ Біблії. Символи Біблії “ведуть думку нашу до розуміння вічної натури”.

Таким чином, етичне вчення Г.Сковороди спрямоване на пошук шляху, що веде до дійсної людини, до щастя, до “обожнення”, до уподобання Богу. Людська доля залежить від природних нахилів, а тому у кожній людині є нахил до “сродної” собі справи. Для досягнення внутрішнього спокою і миру потрібно додержуватися правила про “сродність”, жити у злагоді зі своїм характером, з власною природою, не насилувати своїх схильностей і обдарувань. Тому етичним ідеалом Сковороди є ідеал нерівної рівності, адже усі люди є лише “тінню справжньої людини, усі рівні перед Богом, але разом з тим всі є різними, тому що мають свою власну натуру. Єдиною метою всіх людей є наближення до Бога, але кожна людина має свій шлях до Бога, своє призначення.


3. Особистість як єдність суспільного і індивідуального.

Особистість як єдність індивідуального і суспільного в людині формується під впливом середовища проживання, в процесі трудової діяльності, участі у засвоєнні суспільної культури. Людина набуває рис особистості через виховання, навчання, спостереження інших людей, працю, книги, засоби масової інформації. На формування особистості впливає характер ідеологічної функції держави, релігія, стан суспільної моралі тощо. Виходячи з того, що сутність людини соціальна, кожний індивід у своїй основі є суспільна істота, а суспільство не просто сума індивідів, а система суспільних зв’язків.

При цьому виникає питання про механізм взаємодії індивіда й суспільства, індивідуального й суспільного. Людський індивід стає індивідуальністю лише на соціальному рівні розвитку, ставши особистістю. Якщо індивідуальна властивість людини становить природну основу індивідуальності, то його особистісні соціальні якості становлять його сутнісну сторону. Структура людської індивідуальності, тому може бути розкрита лише на соціальному рівні розвитку людини як особистості. Сама індивідуальність не виводиться із суспільних відносин безпосередньо, хоча й не може формуватися поза ними.

Суспільні відносини обумовлюють особистісні властивостілюдини, але ще не визначають його індивідуальних якостей. Індивідуальність не задана ззовні, але формується при активній участі самої людини. Індивідуальні якості людини, обумовлені суспільними відносинами, опосередковано, через його власний внутрішній світ. Поняття "особистість" виражає головним чином момент безпосереднього зв’язку й залежності людини від соціального середовища і тому людина як особистість включається в суспільні відносини як соціальний тип, представник певної соціальної спільноти (групи, класу).

На відміну від "особистості" поняття "індивідуальність" фіксує факт відмінності даної людини від усіх інших, його відносну незалежність від соціального середовища, її внутрішню автономію. Володіючи індивідуальною самостійністю, людина стає більш тісно пов’язаною із суспільними відносинами, будучи не формально, а органічно включеною у їхнє функціонування. Отже, особистість та індивідуальність, по-різному пов’язані суспільними відносинами, і є різними формами їх прояву.


4. Поняття культура. Культура як об’єкт філософського аналізу.

Культура - сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії.

Філософія розглядає культуру не як особливий об'єкт, що підлягає дослідженню поряд із природою, людиною, суспільством, а як загальну характеристику світу як цілого. З погляду філософії культура є увесь світ, у якому людина знаходить себе.

Слово «культура» - одне з найбільш популярних у міркуваннях про вічні філософські проблеми. В основі становлення поняття «культура» лежить потреба у теоретичному осмисленні суттєвих зрушень у суспільному бутті людини, що почалися в новий час і викликали глибокі зміни у відношенні людини до природи, суспільства, до самої себе.