загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 14

Безкоштовна робота

План

1. Структура свідомості. Самосвідомість

2. Громадівці та «Молода Україна» та їх внесок у розвиток філософської думки в Україні

3. Поняття пізнання і його соціально історична обумовленість. Об’єкт і суб’єкт.

4. Суспільний прогрес, його особливості і об’єктивний критерій

5. Джерела та основнi риси фiлософiї середньовiччя.

6. Специфіка, загальні риси і напрямки філософії 20 століття

7. Класифікація етапів суспільного розвитку: формаційний і цивілізацізаційний

8. Природничо-філ.концепція В.Вернадського

9. Виникнення філософії її функції види

1. Структура свідомості. Самосвідомість

Свідомість має надзвичайно складну структуру. Фахівці не мають відносно неї одностайної думки. Це пов'язано зі складністю такого явища, як свідомість, яка взагалі вирізняється складністю, важкодоступністю наукового вивчення.

Структура свідомості:

1. Першим елементом є знання. Знання - це розуміння людиною дійсності, відображення її у вигляді усвідомлених чуттєвих і абстрактних логічних образів. Завдяки знанням людина може "охопити", осмислити все те, що її оточує і становить предмет пізнання.

2. Емоції. Людина пізнає навколишній світ з почуттям задоволення, ненависті або співчуття, захоплення або обурення. Емоції або стимулюють, або загальмовують усвідомлення індивідом реальних явищ дійсності. Вищим рівнем емоцій є духовні почуття (наприклад, почуття любові), які формуються внаслідок усвідомлення зв'язків особи з найсуттєвішими соціальними та екзистенціальними цінностями.. Емоційна сфера має значний вплив на всі прояви свідомості людини, виконує функцію основ діяльності.

3. Воля - це усвідомлене цілеспрямоване регулювання людиною своєї діяльності. Це здатність людини мобілізовувати і спрямовувати свої психічні та фізичні сили на досягнення мети, на розв'язання завдань, що постають перед її діяльністю і вимагають свідомого подолання суб'єктивних і об'єктивних труднощів та перешкод. Воля й мета взаємодоповнюють одна одну. Без волі не можна досягти мсти; без доцільної діяльності немає волі. Воля - це усвідомлені прагнення та спонукання до дії.

4. Мислення - це процес пізнавальної діяльності індивіда, який характеризується узагальненим та опосередкованим відображенням дійсності. За допомогою мислення ми здійснюємо перехід від зовнішнього до внутрішнього, від явища до сутності речей, процесів.

5. До структури свідомості належать також увага та пам'ять. Увага - це форма психічної діяльності людини, що виявляється в її спрямованості та зосередженості на певних об'єктах. Пам'ять - це психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні і відтворенні в мозку індивіда його минулого досвіду.

Самосвідомість

Самосвідомість - це усвідомлення людиною себе як особистості, усвідомлення своєї здатності приймати самостійні рішення і вступати на цій підставі у свідомі відносини з людьми та природою, нести відповідальність за прийняті рішення й дії. За допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати. Самосвідомість, поряд із такими духовними елементами особистості, як світогляд, здібності, характер, інтереси, формується під впливом соціального середовища


2. Громадівці та «Молода Україна» та їх внесок у розвиток філософської думки в Україні

Започаткована кириломефодіївцями розробка філософії української ідеї одержує свій розвиток в подальшому, істотно визначаючи зміст філософської думки України впродовж наступних десятиліть XIX й початку XX ст.Наступний за кириломефодіївцями етап у розробці філософії національної ідеї припадає на 70-і роки XIX ст. й пов'язаний з діяльністю представників громадівського руху. Продовжуючи справу Кирило-Мефодіївського товариства, громадівці здійснюють на рівні філософської рефлексії виокремлення України як суб'єкта історичного процесу з відповідно суверенними культурними запитами. Громадівський рух 70-х років з властивою йому потужною культуротворчою спрямованістю породив нову плеяду української інтелігенції, серед яких були оригінальні мислителі загальнослов'янського та європейського масштабу, що своєю творчістю істотно збагатили філософську думку України.

Зародження громадівського руху припадає на 60-ті роки XIX ст. Започаткували його звільнені із заслання найвизначніші представники Кирило-Мефодіївського товариства. М.Костомаров, В.Білозерський, Т.Шевченко, П.Куліш згуртували навколо себе молодих українців, що жили тут, утворивши в столиці імперії так звану громаду. Дбаючи про поліпшення долі українців і передусім селянства, вони обмежуються здійсненням поміркованої програми, що зводилася здебільшого до культурно-просвітницької діяльності. Своєю творчістю видатні громадівці здійснили самокритику світогляду, що зродив їх, тим самим торуючи шлях до наступного етапу в історії розробки філософії української ідеї. Цей етап від кінця 80-х років XIX ст. й по десяті роки XX репрезентує покоління «Молодої України». Так називав це покоління найзначніший його представник і лідер ІФранко. В даному разі він скористався терміном, що пустив в обіг молодий літератор і публіцист Трохим Зіньківський. їхня філософська, ідейна спадщина достатньо репрезентує новий рівень в розробці філософії національної ідеї.

В результаті діяльності покоління «Молодої України» українська культура одержує можливість органічного розвитку всіх структурних компонентів культури — не лише художньо-естетичного, а й наукового, релігійного та політичного.

З усвідомлення цієї обмеженості й розпочинають свою діяльність представники «Молодої України».

Назва сама бере початок з промови «Молода Україна, її становище і шлях», яку виголосив 25 лютого 1890 р. в Петербурзі молодий випускник Петербурзької військово-правничої академії Т. Зіньківський перед своїми земляками-українцями, що влаштували зібрання, присвячене роковинам Тараса Шевченка.У центрі уваги Т.Зіньківського розробка і обгрунтування «національної ідеї», яку у своїй доповіді «Молода Україна, її становище і шлях» він розглядає як запоруку «поступу й культури національних організмів». Дуже істотним є те, що, приступаючи до осмислення національної ідеї, Т.Зіньківський від початку розглядає її в контексті історіософії європейської думки XIX ст.


3. Поняття пізнання і його соціально історична обумовленість. Об’єкт і суб’єкт.

Філософська теорія пізнання (гносеологія) вивчає проблеми природи пізнавальної діяльності та її можливостей, відношення знань до реальності, визначає умови достовірності та істинності знань, аналізує форми та методи пізнання.

Пізнання — це процес взаємодії об'єкта і суб'єкта, сутністю якого є перетворення предметоного змісту у зміст мислення (отрмимання знань), а кінцевою метою — досягнення істини. Предмет теорії пізнання-знання в цілому, яке служить людству в його практичній діяльності.

Процес пізнання є відображенням об'єктивної дійсності в людській свідомості. Але об'єктивна реальність, природа, матерія, не тотожні об'єкту, предмету пізнання.0б’єкт —це лише частина об'єктивної реальності, лише тоц фрагмент, який включений в людську діяльність і пізнання. Об'єктивна реальність існує незалежно від людини, суб'єкту. Проте у якості об'єкта вона знаходиться в єдності, у взаємозв'язку з суб'єктом. Таким чином, об'єкт — це те, що виділено суб'єктом з об'єктивного взаємозв'язку природи і суспільства, це те, на що спрямована людська діяльність.

«Суб'єкт» у загальному розумінні — це той, хто діє, впливає на об'єкт. Людина не є суб'єктом сама по собі. Вона стає і усвідомлює себе суб'єктом тільки в процесі, предметної діяльності і спілкування. Під суб'єктом потрібно розуміти людину як історичну істоту, індивідуальне втілення людського суспільства, як відбиток суспільної здатності до пізнання. Логічний склад мислення, система понять і категорій, форми і методи пізнання — все це формується і розвивається всередині суспільства, має суспільно-практичний характер.