План

1. Світогляд. Його суспільно-історичний характер і типи

2. Основні принципи діалектики і їх несумісність з догматизмом, еклектикою і софістикою.

3. Сутність та джерела формування філософської думки Київської Русі (X-XIV ст.)

4. Наукове пізнання його теоретичні і емпіричні рівні і методи.

5. Сутність, походження та основні типи глобальних проблем.

6. Філософські ідеї в творчості Франка, Лесі Українки і Грушевського

7. Діалектика і метафізика як дві компетенції розвитку

1. Світогляд. Його суспільно-історичний характер і типи

Під світоглядом слід розуміти результат духовного осягнення людиною, людством світу. Об'єкт світогляду — світ як цілісність. А предмет світогляду — відношення "людина - світ"„ Тобто центром уваги світогляду є питання про співвідношення активної, цілеспрямованої, розумної частини світу (людини) із світом — як об'єктивно існуючою цілісністю (протилежністю людині). Співвідношення "ми" (люди) і "він" (світ) можна розглядати як сутність світогляду.

Тому світогляд — найвища форма самоусвідомлення людини, логічно впорядкована система світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння. В світоглядній культурі світові наявного буття протиставляється світ мети, світ ідеалів, цілей і сподівань, а також уявлення, почуття, ідеї, знання, вірування і переконання, опосередковані досвідом особистості і які є основою формування її життєвої позиції.

. Поняттям "історичність світогляду "охоплюється процес класифікації відношення "людина — світ" відповідно до абстрактних теоретичних моделей (типів), у яких фіксуються найважливіші структурні особливості цього відношення. Це означає, що історія світогляду невіддільна як від самої людини, так і від світу, а отже, й від їх співвідношення. Людина, кожна по-своєму, творить картину світу. У системно-організованому, логічному і теоретичному облаштуванні, а також у історією окресленій суспільній формі світогляд постає як "історичний тип".

Як правило, виділяють такі історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, науковий і філософський.

Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський.

Найбільш вивченими історичними типами світогляду є міф, релігія та філософія.

Першим дійшов висновку про те, що міф є стадією розвитку свідомості, яка відповідає певній історичній добі, французький культуролог Л.Леві-Брюль. Міфологічній формі світогляду притаманні антропоморфізм, тобто ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх. Міф є історично першою формою самосвідомості, котра відокремилася від практики. Для міфологічного світогляду характерним є, по-перше, усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка — тотема. По-друге, міфологічний світогляд значною мірою обернений у минуле, адже тотемний предок був, до того ж був як ідеал діяльності. У цьому секрет міфологічного розуміння історичного часу.. По-третє, оскільки міфологічний світогляд антропоморфний, то неминуче формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення усього сущого. Це олюднення природи є наслідком нерозчленованості буття на суб'єкт та об'єкт, а нероздільність людини і космосу, людини і природи означає, що у світогляді домінує світовідчуття. Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засобами. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, горний і дольний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного. Філософія як світогляд є системою найбільш загальних поглядів на світ, природу, суспільство, людину, пізнання. Філософія як світогляд теоретично обґрунтовує свої положення і висновки, основні принципи соціально-політичної, наукової, моральної, естетичної діяльності людини, тобто освоює світ як духовно (теоретично), так і практично.


2. Основні принципи діалектики і їх несумісність з догматизмом, еклектикою і софістикою.

Основними принципами діалектики є принцип розвитку та принцип взаємозв'язку

Принцип взаємозв'язку вказує на те, що все в світі перебуває в постійному взаємозв'язку. Його зміст виражається категоріями відношення, зв'язку, відокремлення, взаємодії, співіснування тощо.

Відношення бувають як єдністю взаємозв'язку, взаємообумовленості, так і відокремленості. Будучи всезагальними, зв'язки виражають як єдність, так і багатоманітність світу. У них знаходить свій вираз матеріальна єдність світу. Завдяки зв'язкам можливе безмежне пізнання світу. Софістика у сучасному розумінні – це абсолютизація гнучкості, рухомості, суперечливості та відносності понять.

По-перше, софісти прив'язують відносність до якогось людського інтересу, тобто починають стверджувати, що існує зіткнення різних інтересів, що мають однакові права на претензії, а тому врешті будь-який з цих інтересів може реалізуватись. Скоріше за все, це буде інтерес або сильнішого, або дотепнішого.

Еклектика — це, образно кажучи, «мішанина», тому вона не є ані теорією розвитку, ані теорією пізнання, ані методом, ані світоглядом. Небезпека еклектики полягає в тому, що вона нерідко маскується під діалектику.

Софістика і еклектика – це грані однієї й тієї ж медалі. Їх спільність полягає в тому, що і перша, і друга за своєю природою мають суб’єктивістський характер, стосуються певної логіки мислення, відповідної інтерпретації фактів.


3. Сутність та джерела формування філософської думки Київської Русі (X-XIV ст.)

Становлення вітчизняної філософської думки відбувається в межах духовної культури Київської Русі - першої східнослов'янської ранньофеодальної держави. Виникнувши в IX ст., давньоруська держава стала центром політичної, економічної і культурної консолідації східних слов'ян.

В історії розвитку суспільної думки епохи Київської Русі можна виділити три етапи:

Перший етап - від зародження Київської Русі (IX ст.) до 70-х років XI ст. - характеризується значними успіхами держави в економічному і культурному житті, в галузі міжнародних відносин.

Другий етап - від 70-х років XI ст. до 20-х років XII ст. - характеризується відображенням у суспільній думці соціальних суперечностей. У цей період, як і в усій Європі, в розвитку духовного життя Київської Русі переважають два мотиви: занепокоєність майбутнім нашої держави перед реальною загрозою іноземних завоювань і посиленням відцентрових сил в економічному і соціально-політичному житті.

Третій етап - друга чверть XII ст. - середина XIII ст., коли створюються п'ятнадцять відносно самостійних князівств, що за розвитком економіки і культури були на рівні передових держав Європи.

Найдавніші збережені пам'ятки писемності Київської Русі, які є джерелом пізнання історії філософської думки тих часів, датуються кінцем X - серединою XI ст. Отже, період зародження, формування філософської думки Київської Русі охоплює майже три століття - з кінця X ст. до середини XIII ст.

Філософське знання за часів Київської Русі характеризується, по-перше, як своєрідний морально-філософсько-теологічний синкретизм; по-друге, оскільки це був період становлення держави, у тогочасній філософії значну роль відігравало філософське обгрунтування політики, пропозиції щодо різноманітних підходів до розв'язання тих чи інших проблем. Філософія виникає як усвідомлення поступового державного розвитку, осмислення соціально-економічних, політичних проблем.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 13

Безкоштовна робота

Закрити

Філософія 25

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (067) 380–84–93, (097) 844–69–22 та (050) 297–73–76
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.