загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 9

Безкоштовна робота

План

1. Визначте природне, соціальне та духовне в людині.

2. Проблемність людського буття: філософське осмислення.

3. Історичність буття суспільства.

4. Суспільний прогрес та основні концепції його тлумачення.

5. Суспільство як цілісна система.

1. Визначте природне, соціальне та духовне в людині.

Сутнісні риси людини не є сталою данністю при народженні. Вони набуваються людиною у процесі її життєдіяльності, через взаємозв'язок із зовнішнім предметним світом.

Біологічне в людині – людський організм з його структурами і функціями, специфічною для людини нейрофізіологічною організацією і властивою їй вищою нервовою діяльністю. Біологічне є найвищим рівнем природного, який інтегрує в собі фізичне і хімічне, найзначуща його частина.

Отже, якість людини, її здібності у загальному вимірі є результатом поєднання трьох факторів: біологічного (задатків), соціального (соціальне середовище і виховання) і психічного (внутрішнє «Я» людини, її воля тощо).

Тобто людина підпорядкована як законам живої природи, так і суспільним законам, законам власної цілісності. Людина не існує поза суспільством, але її немає і без особливого роду природних якостей.Розглядаючи проблеми соціального і біологічного, слід уникати двох крайностей: абсолютизації соціального фактора — пансоціологізму і абсолютизації біологічного фактора – панбіологізму. У першому випадку людина постає як абсолютний продукт соціального середовища, а в другому — абсолютизується біологічна природа людини. Біологічне і соціальне в людині нерозривно пов'язані. Біологічне в людині здійснюється і задовольняється в соціальній формі. Природно-біологічний бік існування людини опосередковується й «олюднюється» соціокультурними чинниками. Це стосується і задоволення таких суто біологічних потреб, як продовження роду, харчування тощо. Інша річ, що соціальність буває різною, може набувати й нелюдських форм, здатна навіть вбити людину, яка її створює і відтворює, або перетворити людину на «гвинтик», «мурашку» суспільної організації. Та за будь-яких обставин новонароджена людина стає людиною тільки за умови своєчасного проходження певного періоду соціалізації. Якою вона буде — доброю чи злою, байдужою чи співчутливою, щедрою чи жадібною — залежить від якості соціального середовища. Отже, людина є цілісністю, якій внутрішньо притаманні діяльність і варіативність (унікальність) як наслідок поєднання взаємодії її соціальності та природності.

3. Фрейд та А. Камю:

природне і соціальне несумісні, вони перебувають у вічному антагонізмі;

соціальне обмежує, навіть - знищує природне, проте природне своїми безмежністю та спонтанністю постає єдиним та невичерпним джерелом будь-якого змісту та новацій в сфері соціального.

Отже, природне - єдиний живий та рухливий корінь сущого, а соціальне накладає на фонтанування природного заборони, обмеження, норми, регламентації. Через це, за З.Фрейдом, психіка людини завжди перебуває в стані внутрішнього розладу. З іншого боку, неважко уявити собі, що було би з людиною, якби вона залишилася в лоні недоторканого природного: її потреби були би суто вітальними, і, отже, в неї не було би прагнення пізнавати, творити, вдосконалюватись.


2. Проблемність людського буття: філософське осмислення.

Ця проблематичність проявляє себе у тому, що можна народитися людиною, мати людський організм, проте не бути людиною повною мірою її необхідних проявів; наприклад, при цьому можна не мати свідомості, навичок людської поведінки. Це значить, що людські якості не з'являються в людині природним шляхом, наприклад, так, як у неї росте волосся. Проблематичність людського буття зумовлена ще й тим, що людина може мінятися, причому інколи - досить суттєво: у певному сенсі людина завжди не дорівнює собі самій, а це значить, що її буття постає відкритим та незавершеним. Через це досить складно віднайти та визначити якісь однозначні норми, які можна було би прикладати до людини з метою встановлення "міри людяності" певної конкретної людини.

Отже, щоби бути людиною треба навчитись жити і діяти в соціальному просторі, мати знання та навички інтелектуальної діяльності та вміти формувати і збагачувати свій внутрішній світ, а це значить, що людина повинна вміти створювати принципи, ідеали, сенси.

Бути людиною або перебувати у людському способі буття, — це значить боротися за це, відвойовувати у природних стихій територію такого способу буття.

Буття людини, як ми з'ясували, не можна звести до життя, особливо якщо останнє розуміти суто в біологічному сенсі. Проте у прикладанні до людини слово життя можна розуміти і дещо інакше, не в суто біологічному плані. Досить часто під людським життям мається на увазі уся сукупність подій, що відбулися і могли відбутися у тому проміжку часу, який позначається на цвинтарі двома датами із рисочкою між ними: ось скільки випало на долю людини, а тоді виникає питання, чим був наповнений даний часовий інтервал. При цьому вважається, що чим більше подій відбулося за термін життя із людиною, чим ці події були різноманітними, важливими, тим багатшим можна вважати таке життя.