загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 15

Безкоштовна робота

План

1. Філософські погляди Б. Спінози і Г.Лейбніца.

2. Дж. Локк – засновник сенсуалізму. Вчення про первинні і вторинні якості.

3. Суб’єктивний ідеалізм Дж. Берклі і агностицизм Д. Юма.

4. Французький матеріалізм 18ст.(Гельвецій, Гольбах, Ламетрі, Дідро)

5. Класична німецька філософія, її особливості і головні риси.

6. Теоретична і практична філософія І. Канта, його «коперніканський переворот» у теорії пізнання

7. Гегель, його філософська система і метод.

8. Філософія Феєрбаха, її антропологічний характер.

9. Філософія марксизму: основні ідеї та їх вплив на світову філософію й соціальну практику.

1. Філософські погляди Б. Спінози і Г.Лейбніца.

Філософські погляди Б. Спінози. Значний внесок у подолання дуалізму Декарта зробив Б.Спіноза. З точки зору Спінози, світ – це нескінчена природа, матеріальна субстанція (від лат. – сутність, основа), яку він також називає Богом. Поняття Бог Спіноза вживає не буквально, воно є своєрідним теологічним прикриттям матеріалізму. Субстанція, тобто матерія, є причиною самою себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незмінна, її властива ідея збереження. Субстанція – це те, що не потребує для свого існування чогось іншого – Бога, духу, і т.п. Поняття субстанції Спінози є дуже цінним у його філософії, воно відігравало велику роль у подальшому розвитку його наукової філософії. Велике значення для подальшого розвитку філософії мало вчення пантеїзму Спінози. Згідно з ним Бог не існує окремо від природи, а розчиняється в ній. З цього логічно випливала атеїстична думка про те, що пізнання світу іде не через пізнання Бога, а через пізнання самої природи. Тобто Спіноза закликав не до богослов’я, а до наукового пізнання світу. Виходячи з ідеї існування єдиної субстанції, Спіноза стояв на позиції гілозоїзму, тобто такого вчення, яке допускає наявність мислення усієї матерії, в тому числі й не живої. Такої ідеалістичної точки зору дотримуються і зараз і деякі дослідники природи, зокрема французький вчений, палеонтолог і філософ Тейяр де Шарден.

В. Лейбніца. Вільгельм Лейбніц — великий матема­тик і логік, який обстоював множинність субстанцій, що склада­ються із сукупності животворних атомів-монад. Лейбніц вважав, що всі монади рухомі й взаємопов’язані, він розрізняв три види атомів-монад (залежно від їх досконалості, запрограмованої Бо­гом): 1) найнижчі, що характеризуються «перцепцією», тобто пасивною здатністю до сприйняття. Тіла неживої природи містять монади нижчого ступеня, монади-перцепції; 2) монади-душі, які можуть мати відчуття та більш яскраві уявлення. Живі, тіла міс­тять монади-душі; 3) монади-духи, які характеризуються найви­щим ступенем розвитку, мають свідомість, «апперцепцію», здат­ність до міркування та рефлексії. Людина — це поєднання монад з матерією, де провідна роль належить монадам-духам, апперцеп-ціям, рефлексії. Кожна монада, завдяки внутрішній активній діяль­ності, прагне до вдосконалення й містить у собі своє минуле, сучасне й майбутнє. Монади самі по собі не мають просторових характеристик, тому їх можна осягти лише розумом. Тіла ж, речі, які люди сприйма­ють за допомогою чуттєвого досвіду, — це поєднання монад з матерією, що відрізняються залежно від того, з якими монадами поєднується матерія. Поєднання монад з матерією не є випадко­вим, це результат передбаченої Богом Гармонії. Лейбніц першим у філософії Нового часу зробив спробу поєднати неживу й живу природу, тілесне та духовне, минуле й майбутнє. У гносеології та методології пізнання Лейбніц намагався подолати суперечність між емпіризмом та раціоналізмом. Він наголошував, що не лише раціональне знання ґрунтується на логічних доведеннях, а й до­свідне, емпіричне знання неможливе без застосування принципів розуму. Як і чимало інших філософів, він обстоював раціональне пояснення світу, вірив в існування вроджених ідей.


2. Дж. Локк – засновник сенсуалізму. Вчення про первинні і вторинні якості.

Джон Локк (1632 – 1704) – видатний англійський філософ, природодослідник, матеріаліст. Локк став першим філософом, котрий став на шлях ретельного аналізу і систематизації пізнавальних можливостей людини, його судження, висловлені з цього приводу, не втратили своєї актуальності і в наш час.Основними філософськими працями Д.Локка є: “Досліди про закони природи” (1662 – 1664); “Два трактати про державне управління” (1679); “Досвід про людське розуміння” (1690); “Думки про виховання” (1693) та інші.Локк був засновником емпіричної філософії. Емпіризм (від грец. empeiria – досвід) – філософське вчення, що визнає досвід єдиним достовірним засобом пізнання і применшує значення логічного аналізу — теоретичних узагальнень. Емпіризм виводить загальний і необхідний характер знань не з мислення, а з досвіду.Локк доводив, що всі ідеї, всі поняття, котрі людина має, виникають внаслідок дії предметів зовнішнього світу на органи відчуттів людини. Дж.Локк відкинув вчення Декарта про природженість ідей. Якби ідеї у людей були б природженими, то тоді вони б мали однакові погляди на все, мали б однакові ідеї. Однак цього ми не спостерігаємо, зауважує філософ. Це тому, що такі ідеї просто не існують.Єдиним джерелом усіх ідей Локк оголосив відчуття людини. Ідеї, набуті на основі відчуттів, лише матеріал для знання, котрий є первинним. Без нього ніяке знання, ніякі ідеї – неможливі.Дж. Локк – автор сенсуалістичної теорії пізнання (від лат. sensus – відчуття). Сенсуалізм – філософське вчення, що визнає єдиним джерелом пізнання відчуття.Дж. Локк перебільшував значення досвіду, відчуттів у процесі пізнання і належить до філософів-емпіриків, сенсуалістів.Важливою складовою теорії пізнання Дж. Локка є його вчення про первинні та вторинні якості речей. Первинні якості їх є об’єктивними, такими, що від людини, її відчуттів не залежать. Первинними якостями є рух, спокій, маса, протяжність, твердість, зчеплення частинок, час, простір, фігура, кожного тіла тощо. Вторинні якості – суб’єктивні, тобто такі, що залежать від людини. Це те, що ми відчуваємо з допомогою наших органів відчуття, а саме: тепло тощо. Такий підхід до з’ясування відмінностей первинних і вторинних якостей речей, це, безумовно, серйозний аргумент на користь матеріалістичної теорії пізнання.Основне завдання філософії – це дослідження здібностей людини до пізнання, виявлення джерел людського знання, їх природного походженняЛюдина, на думку Локка, має три невід’ємних права: право на життя, право на свободу і право на власність, набуту особистою працею. Приватна власність за Локком, це результат безпосередньої трудової діяльності людини..Філософські та соціально-політичні ідеї Дж. Локка мали сильний вплив на подальший розвиток світової філософії, англійського просвітництва, спрямованого проти схоластики, на користь науки, емпіричного, дослідного знання – проти ідеології феодальногосуспільства.


3. Суб’єктивний ідеалізм Дж. Берклі і агностицизм Д. Юма.

Дж. Берклi (1685-1753 рр. ) був англiйським єпiскопом; високоосвiчченою людиною. Народився в аристократичнiй сiм’ї, закiнчив Дублiнський унiверситет. Вiн цiкавився природничими науками. Написав трактат про зорове сприйняття людиною, в якому вiндослiджує зорове вiдчуття. Особливiсть трактату в тому, що вiн вiдповiдає науковим вимогам аж до сьогоднiшнього часу. Джордж Берклі - засновник суб'єктивного ідеалізму. Для нього характерне суб'єктивно-ідеалістичне тлумачення природи відчуттів. Критикуючи філософську позицію Дж. Локка, Берклі стверджував, що не лише "вторинні", а й "первинні" якості речей мають суб'єктивний статус. У цьому аспекті всі якості речей "вторинні", тому що їх сприймає людина. Таким чином, філософ ототожнив властивості речей з відчуттями цих властивостей, видав відчуття за єдину реальність, а речі трактував як комбінування відчуттів та ідей. У дусі радикального сенсуалізму Дж. Берклі стверджував, що лише чуття можуть незаперечно засвідчувати факт існування будь-чого. Сутність цієї концепції втілена у відомому висловлюванні Берклі: "Існувати - означає сприйматися почуттями". Він визначив існування світу у трьох випадках: коли цей світ сприймає "я"; коли світ сприймає "хтось"; коли світ існує у розумі Бога як сукупність "ідей", що становлять єдино можливу основу людських відчуттів.Д. Юм (1711-1776 рр. ) також був англiйським фiлософом. Вiн народився в Шотландiї, закiнчив Единбургський унiверситет. В системі Юма відобразився агностицизм – заперечення пізнавальності дійсності та деїзм – сприйняття бога як першопричини світу, але заперечення його втручання в явища природи і суспільні події. Юм виступив з послідовним запереченням істинного пізнання, починаючи з критики основного закону пізнання — причинності, що, з його погляду, — лише уявлення, що характеризує сприйняття світу людиною. Людське пізнання, з цього погляду, — ланцюг суб'єктивних досвідів і домислюваних до них припущень, причому ставиться мета звести останні до мінімуму (ідеал — математичне природознавство).Юм нараховував три «ряди досвіду»: враження, віра в існування предмета, ідея. Враження виникають з почуттєвого досвіду. Повторюваність одного враження веде до віри в існування даного предмета. Ідеї являють собою найяскравіші враження. Усе інтелігібельне, тобто чисто світоглядні питання, виявляються позбавленими сенсу. Наприклад, питання про об'єктивну реальність сенсибельних предметів виходить за межі почуттєвого досвіду, тому запитувати, чи існують тіла чи ні, марно.