План

1. Філософія Аристотеля: основні ідеї та їх вплив на світову філософію

2. Філософські погляди та вчення стоїків.

3. Основні проблеми середньовічної християнської філософії та основні етапи її розвитку.Суперечки про природу універсалій: реалізм і номіналізм.

4. Гуманістичний характер епохи відродження.

5. Особливості і головні риси філософії Нового часу.

6. Ф.Бекон: засновник емпіризму. Проблема наукового методу. Вчення про ідолів.

7. Маханістичний матеріалізм Т. Гоббс, його вчення про людину і суспільство.

8. Філософія Р.Декарта. Проблема наукового методу. Декарт про субстанції.

1. Філософія Аристотеля: основні ідеї та їх вплив на світову філософію

Арістотель. 384 до н. е. Арістотель прийняв платонівську концепцію домінування загального над одиничним, продовживши в цьому плані боротьбу із софістами, але загальне він трактував по-своєму. Філософія ж Арістотеля ґрунтується на природознавстві, в якому відношення ідей і речей має дещо інші особливості. Він піддав критиці платонівську концепцію ідей, що існують окремо від речей, вважаючи, що подвоєння світу на ідеї та речі не спрощує, а ускладнює проблему пізнання. На його думку, загальне, яке він назвав «формою», притаманне самим речам. Всі речі, на думку Арістотеля, становлять єдність пасивної матерії й активної форми. Саме форма є принципом активності, рухомості речей. У неживому світі формою є їх принцип побудови, в живому — душа. Найвищою сутністю є чиста форма, або форма форм, вічний двигун (божество). Людину він визначає як наділену розумом суспільну, полісну істоту. Досягнення щастя індивіда можливе тільки через державу, яка є втіленням доброчесного життя. Однак, якщо Платон намагався втілити проект ідеальної держави, не беручи до уваги реальних обставин, то Арістотель вважав, що держава повинна створювати умови для доброчесного життя, виходячи з реальних обставин і реальних людей. Арістотель, якому належить крилатий вислів «Платон мені друг, але істина дорожча». Така орієнтація на загальне — на істину, на право (вислів римських юристів: хай гине світ, але торжествує право), на мораль сформувала засади західноєвропейської культури, яка дотепер є зразком для всього людства.

Діалектика як наука про поняття перетворюється у Арістотеля в логіку. Логіка – це наука про форми мислення і пізнання.Арістотель заклав теоретичні основи логіки як науки,сформулював закон суперечності (не можна у одному й тому жвідношенні щось стверджувати і заперечувати про предметі вимагати, щоб обидва судження були істинними) й законвиключеного третього (з двох протилежних суджень однеє істинним). Особливу увагу Арістотель приділив умовиводу.Він розробив логічне вчення про категоричний силогізм. Великезначення мала також розробка питання дефініцій, тобтовизначення понять.Людину Арістотель характеризує як істоту політичну, тобто соціальну, оскільки „поліс” для грека значив місто+державу й водночас суспільство. У своєму творі „Політика” Арістотель розуміє суспільство як розвинуту спілку общин, а общину як розгалужену систему патріархальних сімей. Врешті+решт виходить, що сім’я стала для нього моделлю для пояснення організації суспільства й держави.Арістотель захищає рабство, як природний стан суспільства, оскільки є люди, що природою приречені бути рабами. Вільні люди поділяються на три категорії: дуже багаті, бідні й середні. Для благополуччя й спокою в державі особливе значення має середній клас. Серед форм правління виділяються три правильні (монархія, аристократія і політія) і три неправильні (тиранія, олігархія, демократія). Три останні виникають тоді, коли правлячі сили починають дбати не просуспільне благо, а про своє власне. Найбільш прийнятою формою правління Арістотель вважає політію, коли до влади прийшов середній клас.


2. Філософські погляди та вчення стоїків.

Стоїцизм — філософська школа, що виникла за часів раннього еллінізму і зберегла вплив аж до кінця античного світу. Своє ім'я школа отримала по назві порту Стоя Пекіле, де засновник стоїцизму Зенон Китійській вперше виступив як самостійний вчитель. Стоїки вважають частинами філософії логіку, фізику і етику. Відоме їх порівняння філософії з фруктовим садом: логіка відповідає огорожі, яка його захищає, етика є деревом, що росте, а фізика – плодами. Також свою систему класифікації, стоїки порівнювали і з твариною, і з яйцем. У першому випадку: кістки – логіка, м'ясо – етика, душа тварини – фізика; у другому: шкаралупа – логіка, білок – етика, а жовток яйця – фізика. Головна ідея стоїчної етики – казуально і теологічно наперед встановлений хід світових подій. Оскільки зовнішні блага завжди недоступні, внутрішня позиція – єдине, що у владі людини. Зовнішня свобода людини полягає лише в співпраці з долею. Мета людини полягає в тому, щоб жити "у згоді з природою". Це єдиний спосіб досягнення гармонії. Всі речі стоїки ділять на благо, зло, байдужість. Благими єчесноти, до зла відноситься протилежне їм. Байдужа решта всіх речей, оскільки вони нічого не означають для досягнення щастя. Вони або абсолютно байдужі, або "переважні" або "непереважні". Вважати за краще слід речі, згідні з природою. Такі ж відмінності стоїки проводять і між вчинками. Існують погані і благі вчинки, середні вчинки називаються "належними", якщо в них реалізується природна схильність. Чеснота – найважливіше для щастя.Вона полягає головним чином в етичномурозумінні значущості речей.З цієї чесноти виходять інші (справедливість, мужність і т. д.) Чесноті можна навчитися, тоді вона стає невід'ємною. Центральна для етики стоїків ідея виражена у вченні про привласнення,завдяки якому етичне прагнення людини вже міститься в його природній схильності. Людина привласнює схожі з її природою речі і розрізняє корисне для себе і шкідливе. Тому будь-яка жива істота і прагне до самозбереження. Дозріваючи, людина поступово пізнає, що розум – це гармонійна з його природою суть.


3. Основні проблеми середньовічної християнської філософії та основні етапи її розвитку.Суперечки про природу універсалій: реалізм і номіналізм.

Середньовічна філософія розвивалася впродовж великого проміжку часу — з II по XVI ст. У розвитку релігійно-філософського знання Середніх віків можна виокремити два головних етапи: патристику й схоластику. Патристика із самого початку набула форми апологетики (II—ІІІ ст.), а згодом виокремилися два напрями — східний (грецький) і західний (латинський). Схоластика пройшла ранній (XI— XII ст.), зрілий (XII—XIII) і пізній (XIII—XIV ст.) періоди свого розвитку. У схоластиці також: умовно виокремлюють раціоналістичний та містичний напрями. Головною особливістю середньовічної філософії став міцний союз із теологією, визнання Бога як найвищої першопричини, а існування довколишнього світу й людини — як результату його творіння. Епіцентром духовної культури та освіти стає християнська церква. Філософія була засобом вирішення проблем церкви, раціональною дисципліною, конгломератом знань, які можуть привести до вищого рівня осягнення Божих істин. Більшістю тогочасних філософів були представники духовенства, філософія, вирішуючи свої власні філософські проблеми, об’єктивно отримувала певну корекцію з боку теологічних (богословських) знань. Крім того, на філософію впливали деякі особливості середньовічного світогляду, передусім ретроспективність і традиціоналізм (спрямованість у минуле — «що давніше, то правдивіше, істинніше»). Нові дані про картину світу видавалися як помилкові або неповні знання, що заважають отриманню істини. Лише одна Біблія визнавалася джерелом істинних знань, дарованих людству Богом. За цих умов філософи, як і теологи, повинні були розшифровувати й пояснювати догмати Святого Письма. Вважалося, що Істини пізнаються лише за допомогою віри в Бога, а також екзегетики (тлумачення біблійного тексту без зміни його головного змісту й суті). Тому головним предметом філософствування середньовічних мислителів були текст і слово біблійної мудрості. Завдяки багатоаспектності Святого Письма стали можливими окремі філософські дискурси, що переходили межі релігійного канону й ставали основою отримання позарелігійного знання. Загалом філософія II—III ст. ґрунтувалася на беззаперечному авторитеті Біблії та необхідності її захисту від критики тих чи тих опонентів (ідеології язичників, іудейського світогляду й державної влади, що спиралася на міфологічні уявлення про дійсність). Анонімність філософа підкреслювала його смиренність перед Божою істиною. Тогочасні релігіпно-філософські сентенції відрізнялися надмірним дидактизмом, менторським тоном, повчальністю, психологічною самозаглибленістю. Вперше в історії людства середньовіччя відкриває людину як особистість, як насамперед духовну, а не природну і тілесну істоту.На перший план релігійного світогляду виходять протиріччя в морально-етичній сфері. Людина сприймається як зосередження протиріч, що існують в світі — між земним і небесним, між тілом і душею, між гріхом і святістю. З однієї сторони, людина — вінець божого творіння, з іншої, зло в світі йде від людини, людина — створіння, в якому “сидить” диявол. Одним з найбільших надбань релігійного світогляду була ідея індивідуального безсмертя, одноразовості і тому самоцінності людської особистості. Вперше в людській історії з небувалою досі гостротою ставилося питання про сенс життя. Середньовічна філософія, незважаючи на вплив теології та богослов’я, своєю чергою, визначала специфіку релігійного світогляду, позначалася на літературно-художній творчості, змісті дисциплін у школах та університетах. Зауважимо, що поза офіційною церковною філософською думкою існувала, так би мовити, підпільна «карнавальна» культура (язичницька за характером і змістом). А заборона позарелігійних досліджень покликала до життя таємні алхімічні дослідження світу з метою пошуку «філософського каменя».

Що стосується останньої теми, то впродовж століть точилася полеміка між реалістами й номіналістами стосовно такого питання: існують реально універсалії (загальні поняття) чи ні. Філософським підгрунтям цієї полеміки було питання про співвідношення загального й поодинокого. Реалісти (лат.realis – дійсний) приписували справжнє існування лише загальним поняттям, універсаліям. Номіналісти (лат. nomina – ім’я) заперечували реальне існування загального, стверджуючи, що загальне існує лише як ім’я після речей (post res). Поряд з ними була ще й третя позиція, яку назвали «концептуалізм» і яку обгрунтовував П’єр Абеляр. Концептуалісти визнавали наявність у розумі людини загальних понять (концептів) як особливої форми пізнання дійсності. Властиві нам загальні ідеї можуть раптово виявитись у нас при спостереженні якогось конкретного явища, однак у прихованому вигляді такі ідеї вже існували у нашому розумі незалежно від досвіду.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 16

Безкоштовна робота

Закрити

Філософія 5

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.