загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 18

Безкоштовна робота

План

1. Походження і суть глобальних проблем

2. Гуманізм як ціннісна основа розв'язання глобальних проблем сучасності.

3. Проблеми вірогідності соціальних передбачень

1. Походження і суть глобальних проблем

В даний час вся більша кількість філософів, соціологів, істориків схиляється до думки, що на сучасному етапі розвитку людства формується єдина цивілізація на всій планеті. Прискорення цієї ідеї в науці і суспільній свідомості сприяло усвідомленню глобалізації соціальних і культурних процесів в сучасному світі.

Що слідує розуміти під терміном глобалізація соціальних і культурних процесів? Етимологічний термін “глобалізація” пов'язаний з латинським терміном “глобус” – тобто Земля, Земна куля і означає загальнопланетарний характер тих або інших процесів. Глобалізація зв'язана, перш за все, з інтернаціоналізацією всієї суспільної діяльності на Землі. Ця інтернаціоналізація означає, що в сучасну епоху все людство входить в єдину систему социально–культурных, економічних, політичних і інших зв'язків, взаємодій і відносин. Таким чином, в сучасну епоху, в порівнянні з минулими історичними епохами, непомірно зросла загальнопланетарна єдність людства, яке представляє собою принципово нову суперсистему, зв'язану загальною долею і загальною відповідальністю. Тому учені і філософи вважають правомірним говорити про становлення єдиної цивілізації і необхідності нового планетарного стилю мислення.

Такий глобалістичний підхід яскраво виявляється в концепціях “пост індустріального суспільства”, “технологічної ери” американських соціологів Д. Бела, З. Бжезінського, А. Тоффлера і ін. Ці концепції акцентую увагу на тому факті, що всякий технологічний переворот приводить до глибоких змін не тільки в продуктивних силах суспільства, але і у всьому чині життя людей. Особливістю ж сучасного технологічного перевороту, пов'язаного з інформацією суспільства, полягає в тому, що він створює принципово нові передумови для універсалізації і глобалізації людської взаємодії. Завдяки широкому розвитку засобів масової інформації і комунікацій, поглибленню розподілу праці і спеціалізації, людство об'єднується в єдину соціокультурну цілісність. Існування такої єдності диктує свої вимоги до людства, в цілому, і до окремої особи.

Чим вище рівень технічного виробництва і всієї людської діяльності, тим вище повинен бути ступінь розвитку самого людини, його взаємодії з навколишнім середовищем, звідси і нові вимоги до особи: в ній повинні гармонійно поєднуватися висока кваліфікація, віртуозне оволодіння технікою, гранична компетенція в своїй спеціальності з соціальною відповідальністю і етичними загальнолюдськими цінностями.

Проте глобалізація соціальних, культурних, економічних і політичних процесів в сучасному світі, разом з позитивними сторонами, породила ряд серйозних проблем, які отримали назву “глобальних проблем сучасності”:

Екологічних, демографічних, політичних і т.п. Всі ці проблеми важливі для справжнього і майбутнього людства. Конкретний аналіз кожній з них входить в компетенцію спеціальних наук: соціології, демографії і т.д. Філософи ж концентрують увагу світоглядних життєвих питаннях, розглядають ці проблеми під кутом зору можливостей і перспектив виживання людства. І в цьому аспекті на передній план виходить екологічна проблема.

В чому єство екологічної проблеми? Узагальнено кажучи, єство екологічної проблеми полягає в суперечності, що виразно виявилася і заглиблюється, між продуктивної діяльності людства і стабільністю природного середовища його незаселеного. Як відзначав фундатор міжнародного дослідницького центру “Римського клубу”, що вивчає перспективи людства перед лицем сучасних глобальних проблем, А. Печчєї: “Істинна проблема людського вигляду на даному ступені його еволюції полягає в тому, що він виявилося повністю не здатним в культурному відношенні йти в ногу і повністю пристосуватися до тих змін, які сам вніс в цей світ”.

Ці зміни явилися плодом всій культурних змін і, перш за все, продуктивної діяльності людини. Розрахунки учених показують, що техномаса, вироблювана людством за один рік, складає -, а біомаса, вироблювана на суші . З цих розрахунків слідує, що вже зараз людство створило штучне середовище, яке вдесятеро продуктивний природного середовища. Штучне середовище поступово і невідворотно наступає на природну і поглинає її і це один з самих найважливіших чинників, обумовлюючий постановку перед людством, екологічної проблеми.

В цьому зв'язку особливу гостроту для людей придбаває проблема повсюдного розповсюдження в навколишньому середовищі виробництв і продукций, передусім, радіаційних і токсичних видів. В рік на кожного жителя Землі доводиться більше 20 тонн промислових і інших відходів. В атмосферу потрапляють більше 200 мільйонів тонн оксидів сірки і азоту і мільйонів тонн вуглекислого газу, що викидається в атмосферу. І це вже в осяжному майбутньому може викликати підвищення температури атмосфери, а вслід за цим, підвищення рівня морів і затоплення значних ділянок суші. В результаті сотні мільйонів людей ризикують перетворитися на “екологічних біженців”.

Глобальні проблеми сучасності і, перш за все, різке загострення екологічної проблеми, поставило перед людством задачу пошуку нових шляхів розвитку, перебудови своїх відносин з навколишнім середовищем.

Зі всіх глобальних проблем проблема війни і миру до недавнього часу представлялася самою пекучою проблемою сучасності. За деякими підрахунками за останні 55 століть відбулися 14,5 тис. воєн, в яких загинули 3,6 млрд. людина. За 50 із гаком післявоєнних років в світі відбулися 250 воєн, в них брали участь 90 держав, чиї загальні втрати перевищили 35 млн. людина. Це свідчить про те, що світова спільнота ще не дозріла для повного запобігання воєн, хоча об'єктивні умови настійно вимагають такої зрілості. Але зусилля народів і держав повинні бути направлені, перш за все, на подолання причин, що породжують війни. Для цього вимагається обмежити, а потім і припинити гонку озброєнь – своєрідну ракову пухлину людства. Мілітаризація стала нестерпним тягарем для всіх держав, оскільки позбавляє їх ресурсів, необхідних для подолання відсталості і убогості.

Проблема роззброєння, припинення воєн не нова. Вона відвіку хвилювала мислителів і гуманістів різних країн. В офіційному порядку вона вперше обговорювалася на Гаагських мирних конференціях 1899 і 1907 років, на багатьох конгресах II інтернаціоналу, в Лізі Нації (створена в 1919 року). В сучасних умовах в ООН (створено в 1945 року), на численних міжнародних регіональних конференціях громадськості. На рубежі 80-90 років досягнуті певні результати в області практичного роззброєння, про що свідчить радянсько-американський Договір про ліквідацію ракет меншої і середньої дальності (Вашингтон 1987 рік), Договір про звичайні озброєні сили в Європі (Париж 1990 рік), розв'язання міжнародною конференцією по хімічній зброї (Париж 1989 рік), Договір між Росією і США по СНВ-2 по подальшому скороченню стратегічних наступальних озброєнь (Москва 1993 рік).

Проте на шляху роззброєння коштують ще численні труднощі і перешкоди: величезна інерційна гонки озброєнь, т.я. створена могутня база військово-промислового комплексу з десятками мільйонів працівників; високий рівень військових витрат; крупні масштаби міжнародної торгівлі зброєю; невирішеність багатьох соціальних проблем, особливо в країнах, що розвиваються; істотні геополітичні амбіції, територіальних суперечок і т.д.

Роззброєння - це гостра необхідність, але це не одномоментний акт, а важкий і тривалий процес, де непридатний вимога “все або нічого”. Розв'язання цієї проблеми повинні бути присвячені наростаючі зусилля народів і держав.

Екологічна проблема. В її сучасному вигляді виникла в 60-х роках поточного сторіччя. З того часу стали виявлятися і посилюватися симптоми екологічної кризи, в які в наші дні характерний практично для всіх континентів Землі, всіх держав. Екологічна криза – це різке погіршення стану природного середовища незаселеного людини (біосфера) в результаті наростаючого отруєння і забруднення землі, води, атмосфери. Один з виявів системної кризи сучасної цивілізації.

Складові елементи екологічної кризи: руйнування природного балансу газового складу атмосфери.

Спостерігається стійка тенденція підвищення питомої ваги вуглекислого газу () в атмосфері планети. З 1860 року, тобто за 130 років, частка в атмосфері виросла на 30%, причому особливо швидкими темпами вона росте в останні десятиріччя. Наслідки порушення газової оболонки Землі можуть бути катастрофічними в зв'язку з так званим “парниковим ефектом” і обумовленим їм потепленням клімату на Землі. Вважається, що приблизно через 50 років середня температура на планеті може підвищитися на 1,5 – 4,5, що приведе до танення льодовиків, айсбергів, гірських шапок, до порушення геологічних структур вічної мерзлоти. Рівень світового океану (70% земної поверхні) може піднятися на 1,5 метра, відбудеться затоплення величезних територій, в т.ч. крупних багатомільйонних міст. Буде завданий колосальний збиток промисловості, с/х, рибному і лісовому господарству, природним екосистемам в цілому.

Руйнування озонового шара атмосфери озону () оберігає все живе на планеті від згубного ультрафіолетового випромінювання сонця. Руйнування цього шара рівносильно загибелі людства, тваринного і рослинного світу. Згідно даним Інституту вивчення політики в області навколишнього середовища (США) скорочення густини шара озону на 20% і більш можна порівняти тільки з прогнозованими наслідками загальної ядерної війни.

Дослідження показують, що за 1977-1987 рр. по всьому світу шар озону став тоншим приблизно на 3%. Є припущення, що до 2000 року може знищено 16% озонового покриву Землі.

Світова спільнота, стурбована даною проблемою, приступила до розробки заходів по її сумісному дозволу. В 1985 року підписана Віденська конвенція про охорону озонового шара, 1987 року – Монреальській протокол по речовинах, що руйнує озоновий шар.

Стан живої і неживої природи. Воно вельми негармонійно і вселяє серйозні побоювання зважаючи на несприятливі тенденції подальшої еволюції. Голова президії Сибірського відділення РАН, нині покійний академік В.А. Коптюг (один з авторів концепції стійкого розвитку) відзначає, що щорічно виводиться з ладу і перетворюється на безплідну пустелю 6 млн. га родючих земель.

Зараз набула вибухонебезпечний характер демографічна ситуація на Землі. На переломі XIX – XX століть населення подвоювалося за 75 років і зросло з 1 до 2 млрд. Третій млрд. додався до початку 60-х років – за половину цього терміну. До 1975 року – вже через 13 років населення планети зросло до 4 млрд. Нині, збільшуючись кожне десятиріччя майже на млрд., населення перевищило цифру 5,5 млрд. і загрожує через три-чотири десятиріччя дійти до 8-10-12 (підрахунки різняться млрд. людина)

При цьому украй несприятливим чинником явилося те, що зростання населення спостерігається перш за все в країнах, що розвиваються, де проживає до 80% жителів планети, а багато держав взагалі не володіють засобами для підтримки прожиткового рівня своїх громадян. Для характеристики того розриву бідності і багатства, яке існує між різними регіонами Землі, екологи приводять наступні дані: кожна дитина, що народилася в країні розвинутої частини миру, споживає в 20-30 разів більше ресурсів планети, чим дитина в країні “третього миру”.